809/2498/14 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким фізичній особі визначені податкові зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" - 23.01.2020 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року (суддя Чуприна О.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року (головуючий суддя Святецький В.В., Довгополов О.М., Коваль Р.Й.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В липні 2014 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (яку ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2015 року замінено її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області; далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №1988-15 від 04 червня 2014 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Інспекція прийняла протиправно, оскільки позивач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під багатоквартирним жилим будинком по АДРЕСА_1, за яку їй нараховано податкове зобов`язання зі сплати земельного податку.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 04 червня 2014 року №1988-15.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що обов`язок зі сплати плати за користування земельною ділянкою, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення, в тому числі і нежитловими приміщеннями загальною площею 582,1 кв.м, що належать ОСОБА_1, покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Новекс Комфорт", на балансі та обслуговуванні якого знаходиться будинок та яке орендує у Івано-Франківської міської ради землю, на якій цей будинок розташований.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, вказуючи на законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв`язку з тим, що, починаючи з моменту проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, особи - власники такого майна набувають й обов`язку зі сплати податку на землю, на якій воно розміщене.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалась.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником вбудованих нежитлових приміщень продуктового магазину та кафе загальною площею 583,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені приміщення розміщені у цокольному поверсі (підвалі) багатоповерхового житлового будинку, що знаходиться за тією ж адресою.

Будівля, в якій знаходяться належні позивачеві нежитлові підвальні приміщення, перебуває на балансі та обслуговувані TOB "Новекс Комфорт", яке на підставі укладеного 25 червня 2011 року з Івано-Франківською міською радою договору оренди землі №174 орендує земельну ділянку під вказаною спорудою.

04 червня 2014 року Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення за №1988-15, яким нарахувала ОСОБА_1 податкові зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" за 2014 рік на суму 8 321,76 грн.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

В силу ж вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України (2755-17) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК України).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, незважаючи на те, чи зареєстровано за нею право власності/користування земельною ділянкою під таким приміщенням.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року (справа №826/12388/13-а), від 02 грудня 2015 року (справа №826/3130/15), а також Верховним Судом у постановах, зокрема, від 19 червня 2018 року (справа №826/8009/16), від 21 листопада 2018 року (справа №826/10289/16).

Разом з тим, у справі, яка розглядається, суди, встановивши, що позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким Інспекцією оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нараховано земельний податок, в той же час зазначили, що сплачувати плату за користування землею зобов`язане Товариство з обмеженою відповідальністю "Новекс Комфорт", на балансі та обслуговувані якого знаходиться будинок за адресою: АДРЕСА_1, а отже не врахували наведених положень законодавства й відповідно не надали в їх контексті оцінки спірним у даній справі правовідносинам як таким.

Як встановлено статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене й зважаючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому під час її нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку й правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права, ухваливши законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.