Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Відкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (далі – ВАТ "МК "Азовсталь") справу за його позовом до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області та Відділення Державного казначейства України у м. Маріуполі Донецької області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість (далі – ПДВ) і нарахованих на неї процентів,

У серпні 2005 року ВАТ "МК "Азовсталь" звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з державного бюджету на його користь 1 962 940 грн бюджетної заборгованості з ПДВ за січень 2005 року, а також 294 443 грн 10 коп. процентів за несвоєчасне відшкодування цього податку. Пізніше, у зв’язку зі сплатою зазначеної заборгованості, позивач змінив розмір своїх вимог і просив стягнути 127 710 грн бюджетної заборгованості з ПДВ та 739 745 грн 65 коп. процентів.

Господарський суд Донецької області постановою від 9 лютого 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18 квітня 2006 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 22 травня 2008 року ухвалені у справі судові рішення скасував, у позові відмовив.

У скарзі про перегляд рішення касаційного суду за винятковими обставинами ВАТ "МК "Азовсталь", посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України скасувати це рішення і направити справу на новий касаційний розгляд. На обґрунтування скарги позивач послався на постанову Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2008 року у справі № К-20385/06 за аналогічним позовом, у якій, на його думку, статтю 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга є обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Як установлено судом першої інстанції, згідно з поданою позивачем податковою декларацією з ПДВ за січень 2005 року, а також розрахунком експортного відшкодування цього податку сума зазначеного відшкодування має від’ємне значення і складає 24 527 474 грн. У зв’язку зі сплатою бюджетної заборгованості з ПДВ позивач змінив розмір позовних вимог і просив стягнути на його користь з Державного бюджету України 127 710 грн бюджетної заборгованості з ПДВ та 739 745 грн 65 коп. процентів за несвоєчасне відшкодування цього податку.

На думку відповідача, право на нарахування процентів за несвоєчасне відшкодування ПДВ на підставі підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР ВАТ "МК "Азовсталь" втратило після набрання чинності підпунктом 7.7.8 цієї статті згідно з пунктом 13 "Перехідні положення" розділу 2 Закону України від 25 березня 2005 року № 2505-IV (2505-15) "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів України" (далі – Закон № 2505-IV (2505-15) ).

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що на час звернення з позовом таке нарахування не було передбачено законом. Відмову із зазначеної підстави у стягненні суми, нарахованої за прострочення бюджетного відшкодування, не можна визнати обґрунтованою.

Судами встановлено, що в передбачений законом строк ВАТ "МК "Азовсталь" не було відшкодовано ПДВ. Отже, органи державної влади допустили протиправну бездіяльність, яка могла призвести до фінансових втрат позивача, тобто йому могло бути завдано шкоду.

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 13 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції та законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на ці органи функцій, повною мірою використовувати надані їм права. За невиконання або неналежне виконання зазначеними особами своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством. Збитки, завдані неправомірними діями цих осіб, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Протягом періоду, за який позивач спочатку просив стягнути бюджетну заборгованість із ПДВ з процентами, її погашення регулювалося таким чином.

З 1 червня 2005 року підпункт 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР у редакції Закону № 2505-IV (2505-15) передбачає, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов’язань із цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку в податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Крім того, пункт 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР у тій самій редакції включав підпункт 7.7.8, згідно з яким сума бюджетного відшкодування, не сплачена у строки, визначені цим пунктом, вважалася бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховувалася пеня на рівні ставки, розмір якої визначався відповідно до підпункту 16.4.1 пункту 16.4 статті 16 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Зазначена пеня самостійно розраховувалася та сплачувалася органом державного казначейства разом зі сплатою суми бюджетного відшкодування платнику податку.

Відповідно до пункту 13 "Перехідні положення" розділу 2 Закону № 2505-IV (2505-15) пункт 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР набирав чинності з 1 червня 2005 року, крім підпункту 7.7.8 цього пункту, який мав набрати чинності з 1 січня 2006 року. До цієї дати мала застосовуватися процедура узгодження суми та надання бюджетного (експортного) відшкодування, яка діяла до набрання чинності Законом № 2505-IV (2505-15) , з урахуванням того, що таке бюджетне відшкодування надавалося протягом 30 календарних днів, наступних за днем надання податкової декларації податкового періоду, за наслідками якого виникало право на таке отримання згідно з редакцією підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього Закону. Законом від 7 липня 2005 року № 2771-IV (2771-15) "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законів України" редакцію підпункту 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР, яка передбачала нарахування пені, було змінено, у зв’язку із чим він перестав регулювати спірні правовідносини.

Проте відмова суду у стягненні суми, нарахованої за прострочення бюджетного відшкодування з ПДВ із тієї підстави, що на день подання позову таке нарахування не було передбачено законом, не може бути визнана обґрунтованою. Відсутність на час звернення до суду за захистом порушеного права матеріальної норми щодо способу його відновлення не обмежує можливість застосування відповідних положень законодавчих актів, які діяли на час учинення порушення, але згодом утратили чинність. Норми права, що зазнавали змін, мають застосовуватися виключно в межах строків дії кожної з їх редакцій і не можуть бути застосовані за аналогією права.

З урахуванням наведеного ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Відкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2008 року, ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 18 квітня 2006 року та постанову Господарського суду Донецької області від 9 лютого 2006 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.