809/281/17 Про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі в органах Державної фіскальної служби, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 22.01.2020 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, ухваленої у складі головуючого судді Микитин Н.М.,

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, постанову у складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В., Костіва М.В.,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач) в якому просив:

1.2. скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 12 січня 2017 року № 29-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";

1.3. поновити його на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС в Івано-Франківській області;

1.4. стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 13 січня 2017 року по день поновлення на роботі.

2. В обґрунтування позовних вимог, позивач вказав на протиправність наказу від 12 січня 2017 року № 29-о про звільнення його посади начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області та з податкової міліції Державної фіскальної служби України у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 підпунктом "а" (за віком) з 13 січня 2017 року, підставою для винесення якого є протокол засідання атестаційної комісії Головного управління внутрішньої безпеки ДФС від 12 січня 2017 року № 12/99-99-22-06-39.

2.1. Позивач вказує на те, що чинним законодавством не передбачено необхідність проведення атестації у зв`язку зі звільненням зі служби за віком. Крім того його не було ознайомлено з висновком атестаційної комісії. Звільнення особи зі служби за віком можливе лише за її бажанням у разі подання відповідного рапорту, дії ж позивача були спрямовані на продовження служби, бажання звільнитись зі служби він не виявляв.

2.2. Звільнення зі служби за віком відбулося 12 січня 2017 року тобто на слідуючий день після поновлення його 11 січня 2017 року на службі на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у справі № 826/1993/13-а та постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у справі № 809/867/16. Про винесення наказу про звільнення за віком позивач дізнався тільки отримавши інформацію про це засобами поштового зв`язку. Трудову книжку відповідач йому не видає.

3. Не погоджуючись із зазначеним наказом відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, залишеною ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, позов задоволено повністю. Скасовано наказ Державної фіскальної служби від 12 січня 2017 року № 29-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено його на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області з 13 січня 2017 року.

4.1.Зобов`язано Державну фіскальну службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 січня 2017 року до дня ухвалення рішення суду відповідно до Порядку обчислення середньої плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 (100-95-п) року.

5. В обґрунтування ухваленого рішення суди попередніх інстанцій зазначили, що ОСОБА_1 на виконання судових рішень, був поновлений на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, яка не була вакантною, до фактичного виконання цих обов`язків на цій посаді допущений не був. Відтак, виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у справі № 809/867/16, в частині поновлення на роботі не виконано, чим порушено права позивача на працю.

5.1. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що правова оцінка протоколу засідання атестаційної комісії Головного управління внутрішньої безпеки ДФС в Івано-Франківській області від 12 січня 2017 року № 12/99-99-2206-39, який є підставою для винесення відповідачем наказу про звільнення позивача зі служби, ними не надавалась, оскільки фактичного поновлення позивача на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області не відбулося.

5.2. Оскільки відповідачем на вимогу суду не надано належної довідки про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1, то задля гарантування відновлення порушеного права позивача, суди попередніх інстанцій зобов`язали здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 січня 2017 року до дня ухвалення рішення судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 (100-95-п) року.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

6. У лютому 2018 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Державної фіскальної служби України в якій вона просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року та прийняти нову постанову якою в позові відмовити повністю.

7. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права.

7.1. Суди першої та апеляційної інстанцій порушено основоположні принципи судочинства, закріплені в Кодексі адміністративного судочинства України (2747-15) , а саме положення статті 7 та статті 9 КАС України щодо прийняття судового рішення за наслідками всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності. Судами попередніх інстанцій порушено принцип рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом. Змагальність сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин справи, що є порушенням статтей 70, 71 КАС України.

7.2. Судами попередніх інстанцій надано перевагу доводам позивача та не прийнято до уваги доводи відповідача. Судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано оцінку тій обставині, що відповідач, звільнивши позивача зі служби у зв`язку з досягненням ним 51-річного віку, діяв в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.

7.3. Суди попередніх інстанцій не врахували судову практику Верховного Суду України (постанова від 18 грудня 2012 року № 21-216а12) та Вищого адміністративного суду України (ухвала від 26 червня 2015 року № К/9991/7410/11-С), відповідно до якої суди не вправі поновлювати на службі в органах внутрішніх справ осіб, які згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) , не можуть проходити її за віком.

8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.

9. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

10. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11. 16 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Желтобрюх І.Л., судді Білоус О.В., Данилевич Н.А.

12. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2019 року, який здійсненого на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 519/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Желтобрюх І.Л. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 21 січня 2020 року закінчено підготовчі дії за даною касаційною скаргою та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог частини 1 статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

14. Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами фактичні обставини справи

15. На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у справі № 826/1993/13-а та постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у справі № 809/867/16 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, про що видано відповідний наказ від 11 січня 2017 року № 20-о. З цим наказом ОСОБА_1 ознайомлено 12 січня 2017 року.

16. Наказом Державної фіскальної служби України від 12 січня 2017 року № 29-о ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області та зі служби в податковій міліції Державної фіскальної служби України у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 підпункту "а" (за віком) 13 січня 2017 року. Із даним наказом позивач був ознайомлений шляхом направлення його копії засобами поштового зв`язку.

17. Не погоджуючись з цим наказом позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

18. Постановою Кабінетів Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236 (236-2014-п) затверджено Положення про Державну фіскальну службу України (в редакції чинній станом на 23 серпня 2016 року, далі - Положення № 236)

19. Відповідно до пункту 1 Положення № 236 Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

20. ДФС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (пункт 2 Положення № 236).

21. Станом на час виникнення спірних правовідносин порядок проходження служби в податковій поліції визначався статтею 353 Податкового кодексу України (в редакції чинній станом на 01 січня 2017 року, далі - Податковий кодекс України (2755-17) ), відповідно до частини 1 якої особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

22. Особливості проходження служби в органах внутрішніх справ визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (в редакції, чинній станом на 28 жовтня 2015 року, далі - Положення № 114) особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

23. Відповідно до пункту 5 Положення № 114 особи рядового і молодшого начальницького складу в органах внутрішніх справ перебувають: чоловіки - до 45-річного віку, жінки - до 40-річного віку. При необхідності та за згодою цих осіб, за умови їх придатності до служби, строк служби може бути продовжено їм до п`яти років начальниками, яким надано право призначати на посади рядового і молодшого начальницького складу.

24. За змістом пункту 7 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залежно від присвоєних їм спеціальних звань, перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку: особи середнього і старшого начальницького складу, за винятком полковників міліції та полковників внутрішньої служби - 45 років; полковники міліції та полковники внутрішньої служби - 50 років генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліції та генерал-лейтенанти внутрішньої служби - 55 років генерал-полковники внутрішньої служби - 60 років.

25. Пунктом 64 Положення № 114 визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років.

26. Підпунктом 1 пункту 8 Положення № 114 визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку.

27. При необхідності на службі в органах внутрішніх справ можуть бути залишені на строк до п`яти років: особи середнього і старшого начальницького складу до полковника міліції та полковника внутрішньої служби включно - начальниками, яким надано право призначати їх на посаду; генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліції, генерал-лейтенанти внутрішньої служби - Міністром внутрішніх справ; генерал-полковники внутрішньої служби - Кабінетом Міністрів (підпункт 2 пункт 8 Положення № 114).

28. У виняткових випадках особам середнього, старшого або вищого начальницького складу строк служби в органах внутрішніх справ може бути продовжено, з урахуванням стану здоров`я, в такому ж порядку повторно до 5 років, а окремим із них, які мають вчену ступінь або вчене звання, - до 10 років. Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залишені на службі в органах внутрішніх справ понад граничний вік перебування на службі, можуть бути звільнені в запас Збройних Сил або у відставку до закінчення строку, на який вони були залишені на службі (пункт 64 Положення № 114).

29. Пунктом 68 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

30. Відповідно до підпункту 12 пункту 11 Положення № 236 повноваження щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників ДФС, здійснює голова ДФС у передбаченому законодавством порядку.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

31. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

32. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

33. Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року).

34. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

35. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

36. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

37. Перевіряючи доводи касаційної скарги в межах наведених у ній доводів, Верховний Суд дійшов таких висновків.

38. Верховний Суд констатує, що предметом спору у даній справі є правомірність наказу Державної фіскальної служби України від 12 січня 2017 року № 29-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області відповідно за віком, підставою для якого є протокол атестаційної комісії Головного управління внутрішньої безпеки ДФС від 12 січня 2017 року № 12/99-99-22-06-39.

39. Задовольняючи адміністративний позов, суди першої та апеляційної інстанцій оцінили обставини виконання судових рішень про поновлення на роботу, прийнятих судами у справах № 826/1993/13-а та № 809/867/16 та ухилились від надання правової оцінки предмету спору, тобто наказу відповідача від 12 січня 2017 року № 29-о та підставам його винесення.

40. Судами першої та апеляційної інстанцій зроблені висновки про те, що фактичного поновлення позивача на роботі на підставі судових рішень у справах № 826/1993/13-а та № 809/867/16 не відбулося, оскільки він не був фактично допущений до виконання обов`язків начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області.

41. Однак такі висновки судів попередніх інстанцій суперечать положенням частини 1 статті 76 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. Копія наказу Державної фіскальної служби України від 11 січня 2017 року № 20-о про поновлення позивача на роботі, виданого на виконання судових рішень у справах № 826/1993/13-а та № 809/867/16 наявна в матеріалах справи.

42. Натомість судами першої та апеляційної інстанції не надано оцінки доводам щодо застосування до спірних правовідносин норми Положення № 114 в частині визначення граничного віку перебування на службі в Державній фіскальній службі, наслідки досягнення особою граничного віку перебування на такій службі, можливість залишення особи на службі понад граничний вік, що є порушенням норм матеріального права.

43. Судами першої та апеляційної інстанцій в порушення норм процесуального права не досліджено та не надано правову оцінку наявним у справі доказам що стосуються суті спору, а саме наказу про звільнення зі служби від 12 січня 2017 року № 29-о (а.с. 6), протоколу атестаційної комісії (а.с. 37-39), повідомлення позивача про необхідність ознайомитися з наказом від 12 січня 2017 року № 29-о (а.с. 32, 33, 34).

44. Дані обставини є визначальними для правильного вирішення даного спору.

45. За таких обставин Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги та вважає, що оскаржувані судові рішення судами першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

46. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу не неповноту встановлених обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, судом першої інстанції та не усунув цього недоліку в ході апеляційного провадження, що є порушенням статей 11, 159, 195 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року).

47. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

48. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

49. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

50. Зважаючи на встановлені судами обставини, Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанції передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року).

51. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

52. Згідно з частиною 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

53. Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень, а саме не дослідили зібрані у справі докази. Отже має місце порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

54. Таким чином, з огляду на приписи частини 2 статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

55. Частиною 6 статті 139 КАС України передбачено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

56. Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове судове рішення по суті позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

57. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.