334/286/17(2-а/334/218/17) Про визнання протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні особі одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності ІІ групи, внаслідок травми та захворювання, отриманих під час виконання обов`язків військової служби - 21.01.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України (далі - МО України) на постанову Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 11 грудня 2017 року у складі судді Турбіної Т.Ф. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року у складі колегії суддів: Чепурнова Д.В. (головуючий), суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до МО України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому просив:

1.1. - визнати протиправними дії МО України щодо відмови у призначенні йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності ІІ групи, внаслідок травми та захворювання, отриманих під час виконання обов`язків військової служби, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервісті, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (975-2013-п) (далі - Порядок №975) та Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) (далі - Закон №2011-XII (2011-12) );

1.2 - зобов`язати МО України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв`язку з настанням інвалідності ІІ групи, внаслідок травми та захворювання, отриманих під час виконання обов`язків військової служби, відповідно до Закону №2011-XII (2011-12) та Порядку №975 у розмірі 275600 грн.

2. Ленінський районний суд м. Запоріжжя постановою від 11 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року, позов задовольнив.

3. Судами попередніх інстанцій встановлено:

3.1 ОСОБА_1 з 13 березня 1984 року по 28 листопада 1985 року приймав участь у бойових діях в Республіці Афганістан, при виконанні обов`язків військової служби отримав вогнепальне поранення у травні 1984 року, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_1, архівною довідкою від 18 листопада 2016 року №6/3/0-454.

3.2 Внаслідок отриманих поранень, за результатами первинного огляду ОСОБА_1 з 28 березня 1989 року було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із травмою, отриманою під час виконання обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії ВТЕ -25 №076041.

3.3 Згідно протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України №2781 від 27 липня 2015 року у нього було виявлено множинні вогнепальні осколкові поранення голови, грудей, живота, лівої ноги (контузія головного мозку-1984 року) травма, тобто, поранення (контузія) та захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

3.4 Під час повторного огляду 3 серпня 2015 року ОСОБА_1 була встановлена II група інвалідності, що підтверджується випискою МСЕК серії АВ №0297449 від 3 серпня 2015 року.

3.5 Згідно результатів повторного огляду 10 березня 2016 року, ОСОБА_1 є особою, яка має статус інваліда війни II групи внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0548296 від 10 березня 2016 року та посвідченням серії ААБ №046549 від 10 березня 2016 року.

3.6 Отримавши статус інваліда ІІ групи, позивач подав заяву до Запорізького обласного військового комісаріату щодо направлення документів до МО України для прийняття рішення про призначення та виплатити йому одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №975.

3.7 11 листопада 2016 року комісія МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, відмовила у призначені допомоги, оскільки інвалідність ОСОБА_1 встановлена у 1989 році, тобто до набрання чинності Закону України від 4 квітня 2006 року №3597-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" (3597-15) , яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, оскільки згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

3.8 Не погодившись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, МО України звернулося із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

4.1. На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що Порядком №975 не встановлено механізму призначення та виплати одноразової грошової допомоги при встановленні групи інвалідності за результатами повторного огляду, а днем виникнення такого права вважається дата встановлення інвалідності вперше.

5. Позивач відзив на касаційну скаргу не подавав.

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

6. Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

8. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

9. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

10. За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.

12. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (2232-12) (далі - Закон № 2232-ХІІ (2232-12) ).

13. Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ (2232-12) ) (у редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ (2011-12) (далі - Закон №2011-ХІІ (2011-12) ).

14. 20 грудня 1991 року прийнято Закон №2011-ХІІ (2011-12) , який введено в дію 10 січня 1992 року постановою Верховної Ради України №2012-XII "Про порядок введення в дію Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2012-12) .

15. З набранням чинності Закону №2011-ХІІ (2011-12) діяла редакція статті 16 цього Закону, відповідно до якої, військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

16. Законом №328-V (328-16) статтю 16 Закону №2011-ХІ викладено в новій редакції, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, та якою було введено поняття "одноразова грошова допомога".

17. Законом України від 4 липня 2012 року №5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" (5040-17) , який набрав чинності 1 січня 2014 року статтю 16 Закону №2011-ХІ викладено в новій редакції та доповнено статтями 16-1-16-4. Ця редакція діяла на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності.

18. Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-ХІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

19. Пунктами 4 та 5 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

- встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті (пункт 4);

- встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби (пункт 5).

20. Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (975-2013-п) , прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, затверджено Порядок №975.

21. При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499 (499-2008-п) , Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 (284-2007-п) , і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року №1331 (1331-2007-п) ;

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

22. Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

23. Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

24. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 9 листопада 2018 року у справі №759/5707/16-а.

25. Водночас, станом на 1989 рік (встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи) не існувало правової норми щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги такій категорії військовослужбовців.

26. Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи. II групу інвалідності встановлено позивачу 10 березня 2016 року, отже з цієї дати у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.

27. На день встановлення ІІ групи інвалідності позивачу діяв Порядок №975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

28. Відповідно до пункту 8 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

29. Зважаючи на те, що позивачу встановлено II групу інвалідності 10 березня 2016 року, а відмовлено йому у призначенні такої допомоги 11 листопада 2016 року, то позивач звернувся за вказаною допомогою межах строку передбаченого пунктом 8 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ.

29. Щодо доводів МО України, що суди попередніх інстанцій втрутилися у дискреційні повноваження відповідача, оскільки суд лише вправі зобов`язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про виплату такої допомоги, що не належить до компетенції суду, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

30. Згідно із пунктом 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин). Приписами як частини другої статті 162 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), так і частини другої статті 245 КАС України захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов`язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов`язання вчинити певні дії.

31. Оскільки за наслідками судового розгляду встановлено, що відповідач протиправно відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги, а також прийнявши до уваги наявність у позивача права на отримання останньої, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є саме зобов`язання МО України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у відповідності до приписів Порядку №975 та статті 16 Закону №2011-ХІІ.

32. При цьому, слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування апеляційним судом зазначеного способу захисту права в контексті спірних правовідносин не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження МО України.

33. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня, 23 жовтня 2019 (справи №№336/2660/17, 324/187/17(2-а/324/12/2017), відповідно).

34. За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

35. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

36. Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій - відсутні.