910/20306/17 Про стягнення заборгованості на підставі договору гарантії - 27.11.2019 Прийняття

1.1. У листопаді 2017 року Львівське комунальне підприємство "Львівелектротранс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 109 471,93 євро, що еквівалентно 3 406 765, 26 грн, за гарантією від 03.06.2016 № G0616/4394, виданою відповідачем на забезпечення виконання підрядником - ТОВ "Аеровент" - своїх зобов`язань за контрактом від 10.05.2016 № 39299/6.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підрядник неналежним чином виконував обумовлені контрактом роботи, у зв`язку із чим позивач повідомив про розірвання контракту та звернувся до відповідача за отриманням гарантії, однак, відповідач листом від 24.03.2017 № Е.35.0.0.0/4-36520 відмовив у виплаті гарантії з тих підстав, що вимога не містить посилань на те, які зобов`язання було порушено принципалом (підрядником) та невідповідність валюти, в якій має бути здійснена виплата, а у листі від 31.05.2017 № Е.35.0.0.0/4-66762 на повторну вимогу № 06/588 від 14.04.2017 повідомив, що за результатом правової експертизи письмової вимоги за гарантією встановлено, що дана вимога відповідає умовам гарантії і підлягає задоволенню, проте платіж не може бути виконаний, оскільки рішенням Правління Національного банку України від 05.01.2017 № 7-рш/БТ, для ПАТ КБ "Приватбанк" діє ковенанта, яка забороняє кредитування пов`язаних осіб банку. При цьому, ТОВ "Аеровент" визнано Національним банком України пов`язаною особою з ПАТ КБ "Приватбанк".

1.3. Суди розглядали справу неодноразово.

1.4. Під час нового розгляду справи позивачем була подана заява про уточнення формулювання позовних вимог, у якій він просить стягнути з відповідача кошти в національній валюті України - гривні, в сумі, яка еквівалентна 109471,93 євро за офіційним курсом НБУ на дату оплати. Вказана заява прийнята судом першої інстанції до розгляду.

1.5. 14.01.2019 представник позивача подав додаткові пояснення по справі, у яких зазначав, що: 1) сплата відповідачем коштів позивачу за гарантією не підпадає під поняття кредитування в розумінні ст. 1054 Цивільного кодексу України, а тому сплату коштів по гарантії жодним чином не можна відносити до операцій, про які йдеться у рішенні Правління НБУ № 7-рн/БТ від 05.01.2017; 2) незважаючи на те, що у договорі гарантії сторони вказують, що сплата банком за гарантією є наданням клієнту кредиту, однак за своєю правовою природою виконання гарантії не підпадає під поняття кредитування ні третьої особи, ні позивача; 3) правовою підставою для здійснення виплати грошових коштів за гарантією є належним чином оформлена вимога бенефіціара, а зобов`язання гаранта платити за гарантією не залежить від вимог або заперечень, що випливають із будь-яких відносин поза відносинами між гарантом та бенефіціаром, а тому з урахуванням приписів статей 562, 563 Цивільного кодексу України, глави 4 розділу ІІ Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (z0041-05) , вимог Уніфікованих Правил позовні вимоги про стягнення коштів за спірною гарантією є підставними та обґрунтованими.

1.6. 06.02.2019 представник третьої особи 1 подав додаткові пояснення, у яких зазначив, що положення п. А12 договору гарантії прямо вказують на кредитний характер правовідносин, які виникають між банком та ТОВ "Аеровент" у випадку виконання спірної гарантії; у відповідності до законодавства, яке регулює правовідносини гарантії, правовою підставою для виконання платежу за гарантією є порушення боржником основного зобов`язання, а не виключно пред`явлення кредитором вимоги до гаранта, однак, позивачем не доведено в межах даної справи існування такого порушення, що унеможливлює задоволення його позову не в залежності від визнання чи невизнання гарантом пред`явленої до нього вимоги; посилання позивача на Уніфіковані правила є безпідставним оскільки спірні правовідносини не підлягають регулюванню ними.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018, відмовлено у задоволенні позову ЛКП "Львівелектротранс" до ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення 109 471, 93 євро, що еквівалентно 3 406 765, 26 грн, за гарантією, виданою відповідачем, на забезпечення виконання підрядником - ТОВ "Аеровент" - своїх зобов`язань за контрактом від 10.05.2016 № 39299/6.

2.2. Суди виходили з недоведеності позивачем порушення його прав з огляду на рішення Правління Національного банку України від 05.01.2017 № 7-рш/БТ "Про окремі питання діяльності ПАТ КБ "Приватбанк", яким було заборонено здійснювати інвестування та надання кредитів клієнтам, що визнавалися пов`язаними із банком особами, та встановлення факту визнання ТОВ "Аеровент" особою, пов`язаною із ПАТ КБ "Приватбанк". Крім того, зазначено, що позивач не навів доводів з належними доказами, які б свідчили, що сума в розмірі 109 471, 93 євро є саме коштами, використаними не за цільовим призначенням.

2.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Пєскова В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Погребняка В.Я. ухвалив постанову від 20.11.2018, якою постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 у справі № 910/20306/17 скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.4. Скасовуючи постановлені у справі судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що суди не надали належної оцінки:

1) умовам договору банківської гарантії від 03.06.2016, зокрема, пункту А12 стосовно того, яким чином виконання гарантії підпадає під поняття кредитування боржника як пов`язаної особи, а також як співвідноситься сплата коштів за гарантією з обмеженнями, встановленими Національним банком України у рішенні від 05.01.2017 № 7-рш/БТ;

2) доводам позивача стосовно зобов`язань відповідача платити за гарантією за умови належної вимоги, як це визначено у пункті "b" статті 20 Уніфікованих Правил для гарантій на вимогу, беручи до уваги лист банку від 31.05.2017 № Е.35.0.0.0/4-66762, в якому повідомлено, що за результатом правової експертизи письмової вимоги за гарантією встановлено, що дана вимога відповідає умовам гарантії і підлягає задоволенню, а також доводам щодо нецільового використання сум авансу підрядником за контрактом.

2.5. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2019, було відмовлено у задоволенні позову.

2.6. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, враховуючи правові позиції Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 18.10.2018 у справі №910/21641/17, від 20.06.2018 у справі №904/9536/17, від 02.03.2018 у справі №910/8297/17, від 10.05.2018 у справі №904/4275/17, дійшов висновку, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта платити за гарантією, в предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку, а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

2.7. Суди обох інстанцій дійшли висновку, що у позові слід відмовити, оскільки позивачем не було доведено обставин настання у відповідача обов`язку з виплати платежу за гарантією, зокрема:

2.7.1. позивачем не дотримано умов надання такої гарантії, оскільки відповідно платіжного доручення, наданого позивачем як доказ, що підтверджує факт перерахування на користь ТОВ "Аеровент" авансового платежу за контрактом, кошти було перераховано не на рахунок, який зазначений банком у гарантії, а на інший рахунок;

2.7.2. не доведено порушення забезпечених гарантією зобов`язань ТОВ "Аеровент", оскільки позивач ані у позові, ані в процесі розгляду справи не навів будь-яких доводів з підтверджуючими доказами, які б свідчили, що сума в розмірі 109 471,93 євро є саме сумою авансового платежу, використаною не за цільовим призначенням, а не сумою, не використаною, як такою, та яка відповідно підлягає поверненню підрядником, а не відповідачем в зв`язку з її нецільовим використанням.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та виклад позиції інших учасників справи.

3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 у справі № 910/20306/17 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3.2. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій:

3.2.1. внаслідок неправильної оцінки доказів та неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, дійшли помилкового висновку, що позивач жодним чином не довів з підтверджуючими доказами, які б свідчили про нецільове використання підрядником суми в розмірі 109471,93 Євро, і спростовували б обставини, що ця сума є невикористаною як такою, та яка відповідно підлягає поверненню підрядником, а не відповідачем;

3.2.2. неправильно застосували норми статей 563- 565, 610 Цивільного кодексу України, оскільки не брали до уваги те, що банк взяв на себе безумовні та безвідкличні зобов`язання щодо виплати позивачу суми гарантії у разі порушення підрядником зобов`язань за умовами контракту, і наявність хоча б однієї з обставин порушення контракту підрядником, яка не була спричинена простроченням замовника, є настанням гарантійного випадку, про що зазначив КГС у складі ВС у постановах від 05.12.2018 у справі № 910/2863/18, від 12.03.2018 у справі № 910/12842/17, від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18;

3.2.3. помилково послалися на правові позиції, які викладені у постанові Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 3-63гс11, а також постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 904/4275/17, від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, оскільки у зазначених справах гарантії забезпечували саме невиконання принципалом своїх зобов`язань за договором, а не порушення таких зобов`язань, що має місце у спірних правовідносинах. Окрім того, у всіх справах був відсутній факт визнання банком-гарантом належності та відповідності вимоги умовам гарантії та визнання банком гарантом обов`язку сплати коштів за гарантією;

3.2.4. порушили вимоги статті 74 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не брали до уваги те, що в матеріалах справ наявні копії протоколів нарад за участю представників позивача та третьої особи, які підтверджують, що підрядник не надав позивачу підтвердження цільового використання суми авансу. В суді відповідач та третя особа не надали жодні докази на підтвердження факту цільового використання коштів у розмірі 109471,93 Євро;

3.2.5. помилково не брали до уваги те, що про обставину зарахування авансових коштів на відмінний від зазначеного в гарантії рахунку, представник третьої особи заявив лише в ході судових дебатів при розгляді справи в суді першої інстанції, при цьому третя особа не заперечувала факт отримання цих коштів на рахунок, зазначений у листі від 13.06.2016. У будь-якому разі така обставина не впливає на обов`язок гаранта заплатити суму гарантії після визнання вимоги належної відповідно до пункту 2 глави 4 розділу ІІ Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року N 639 (z0041-05) (у редакції, що діяла до 03.02.2018);

3.2.6. не виконали вказівки Верховного Суду, що викладені у постанові від 20.11.2018, а саме: не надано належної оцінки доводам позивача стосовно зобов`язань відповідача платити за гарантією за умови належної вимоги, беручи до уваги лист банку від 31.05.2017 № Е.35.0.0.0/4-66762, в якому повідомлено, що за результатом правової експертизи письмової вимоги за гарантією встановлено, що дана вимога відповідає умовам гарантії і підлягає задоволенню, а також доводам щодо нецільового використання сум авансу підрядником за контрактом.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" просить залишити судові рішення без змін, як такі, що ухвалені відповідно до вимог закону.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

4.1. Згідно зі статтею 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) .

4.2. Відповідно до статті 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

4.3. За положеннями статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

4.4. Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина 1 статті 565 Цивільного кодексу України).

4.5. Верховний Суд погоджується з висками судів попередніх інстанцій, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта платити за гарантією, в предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією, на чому помилково наполягає скаржник.

4.6. Суди обох інстанцій встановили, що підставою виконання банком платежу на користь підприємства за гарантією є порушення ТОВ "Аеровент" не будь-яких зобов`язань за контрактом, а саме порушення, пов`язане з використанням авансового платежу в цілях відмінних від виконання зобов`язань за контрактом - Реконструкції будівлі профілакторію із котельнею, побутовими та адміністративними приміщеннями в Трамвайному депо №2 ЛКП "Львівелектротранс" по вул. Промисловій, 29 у м. Львові. Окрім того, умовою здійснення виплат за цією гарантією є отримання підрядником авансового платежу від підприємства на номер його рахунку НОМЕР_1, відкритий у ПАТ КБ "Приватбанк", код 320649.

4.7. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до платіжного доручення №528 від 16.06.2016 (том 1 а.с.16), кошти було перераховано на рахунок № НОМЕР_2, відкритий в ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 320649, а не на рахунок № НОМЕР_1, який зазначений банком у гарантії. Суди також встановили, що підставою звернення позивача до відповідача з вимогою здійснити виплату за гарантією було визначено розірвання контракту внаслідок зволікання підрядника у виконанні робіт та порушення термінів їх завершення. Водночас обставин нецільового використання коштів підрядником, що є було обумовлено у гарантії, судами не було встановлено.

4.8. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд вважає, що суди обох інстанцій правильно застосували у спірних правовідносинах норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності у гаранта обов`язку сплачувати кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії, оскільки саме позивачем порушені умови гарантії (перераховано грошові кошти на інший рахунок), а обставин порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією (використання авансу в цілях відмінних від виконання зобов`язання за контрактом), не були доведені.

4.9. Доводи скаржника, що наявність такої обставини (як дотримання умов гарантії щодо перерахування коштів на рахунок) не впливає на обов`язок гаранта сплати суму гарантії після визнання вимоги належною, що визначено у пункті 2 глави 4 розділу ІІ Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року N 639 (z0041-05) (у редакції, що діяла до 03.02.2018), Верховний суд відхиляє, оскільки відповідно до статей 560, 565 Цивільного кодексу України обов`язок гаранта перед кредитором виникає лише, якщо вимога відповідає умовам гарантії, а в цьому випадку суди встановили, що умовою здійснення виплат за цією гарантією є отримання підрядником авансового платежу від підприємства на номер його рахунку НОМЕР_1, відкритий у ПАТ КБ "Приватбанк", код 320649.

4.10. У пункті 2 глави 4 розділу ІІ Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року N 639 (z0041-05) (у редакції, що діяла до 03.02.2018), на який посилається скаржник, дійсно було передбачено, що одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.

4.11. Водночас, слід виходити з того, що умова є достатньою, якщо банк-гарант здійснює платіж добровільно у позасудовому порядку. Натомість, якщо виникає судовий спір, і суд встановить відсутність умов порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, недостовірність пред`явленої вимоги та/або порушення (недотримання) кредитором умов гарантій, то у такому разі підстави для задоволення позову відсутні, навіть, якщо банком-гарантом попередньо у позасудовому порядку приймалось рішення про те, що вимога кредитора відповідає умовам гарантії і підлягає задоволенню.

4.12. Посилання скаржника на те, що суди неправильно застосували норми статей 563- 565, 610 Цивільного кодексу України, оскільки не брали до уваги те, що банк взяв на себе безумовні та безвідкличні зобов`язання щодо виплати позивачу суми гарантії у разі порушення підрядником зобов`язань за умовами контракту, і наявність хоча б однієї з обставин порушення контракту підрядником, яка не була спричинена простроченням замовника, є настанням гарантійного випадку, про що зазначив КГС у складі ВС у постановах від 05.12.2018 у справі № 910/2863/18, від 12.03.2018 у справі № 910/12842/17, від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18, Верховний Суд вважає безпідставними, оскільки у цій справі суди встановили інші фактичні обставини і прямо зазначили, що підставою для сплати грошової суми відповідно до виданої банком гарантії є порушення ТОВ "Аеровент" не будь-яких зобов`язань за контрактом, а саме порушення, пов`язане з використанням авансового платежу в цілях, відмінних від виконання зобов`язань за контрактом.

4.13. Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника щодо неправильної оцінки контракту та інших доказів у справі (зокрема, копій протоколів нарад), а також невідповідність висновків про недоведеність порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією (використання авансу в цілях відмінних від виконання зобов`язання за контрактом) обставинам справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

4.14. Натомість, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

4.15. Суди обґрунтовано виходили з того, що відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже позивач, посилаючись на те, що частина авансу використовувалася третьою особою не за призначенням, повинен довести ці обставини. Позивач ані у позові, ані в процесі розгляду справи, не навів будь-яких доводів з підтверджуючими доказами, які б свідчили, що сума розмірі 109 471,93 євро, є саме сумою, використаною не за цільовим призначенням, а не сумою, не використаною, як такою, та яка відповідно підлягає поверненню позивачу підрядником, а не відповідачем на виконання умов гарантії.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

5.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.2. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

5.3 З огляду на надану оцінку висновків судів першої й апеляційної інстанцій, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачем не доведено порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, а також порушено умови гарантії, дійшов законного та обґрунтованого висновку, що відповідно до цих конкретних обставин справи відповідальність гаранта не настає та відмовив у задоволенні позову. Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

6. Щодо судових витрат.

6.1. Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.