816/1640/17 Про стягнення з Військової частини на користь особи невиплаченої надбавки у відсотковому розмірі посадового окладу за особливі умови служби за відповідний період, зобов`язання нарахувати та виплатити особі грошові кошти за підвищення посадового окладу - 20.05.2020 Прийняття

2. В обґрунтування позову зазначає, що у період з 01 жовтня 2006 року по 13 вересня 2013 року ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, обіймаючи різні посади, останню з яких посаду начальника відділення променевої діагностики Військової частини А3114, маючи спеціальне звання майора медичної служби. Наказом т.в.о. командира Військової частини А3114 від 13 вересня 2013 року № 181 позивача, звільненого наказом першого заступника Міністра оборони України від 26 липня 2013 року № 125 відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я) з правом носіння військової форми одягу, з 13 вересня 2013 року виключено зі списку особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено на військовий облік до Полтавського ОМВК.

2.1. Позивач вказує, що на день його звільнення відповідачем не проведено виплати всіх сум, що належала йому при звільненні з військової служби, зокрема не виплачено грошові кошти за підвищення посадового окладу у розмірі 31,9 % за першу кваліфікаційну категорію та у розмірі 44,9 % за вищу кваліфікаційну категорію, не виплачено надбавки у розмірі 7,5 % посадового окладу за особливі умови служби та компенсацію вартості речового майна, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача.

2.2. На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

2.3. Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою захисту своїх законних прав.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А3114 на посаді начальника відділення променевої діагностики 387 гарнізонного військового госпіталю Військової частини А3114, починаючи з 19 березня 2007 року.

4. Відповідно до наказу першого заступника Міністра оборони України від 26 липня 2013 року № 125 майора медичної служби ОСОБА_1 звільнено з військової служби з посади начальника відділення променевої діагностики військової частини А3114 у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я) частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з правом носіння військової форми одягу.

5. Згідно з наказом т.в.о. командира Військової частини А3114 Міністерства оборони України від 13 вересня 2013 року № 181 позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено на військовий облік до Полтавського ОМВК.

6. Довідкою Військової частини А3114 про розмір середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення встановлено, що розрахунок середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 складав 140,74 гривень.

7. Відповідно до довідки від 14 квітня 2014 року № 1 на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі майору ОСОБА_1, звільненому у запас на підставі наказу командира Військової частини А3114 від 13 вересня 2013 року № 181 загальна сума такого майна становить 6789,27 гривень.

8. Згідно з довідкою Військової частини А3114 від 14 вересня 2017 року № 2137 та довідкою про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 13 вересня 2013 року позивачу нараховано та виплачено надбавка за особливі умови служби у період з лютого 2008 року по 13 вересня 2013 року в обсязі 50 % встановленого розміру відповідно до вимог пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07 листопада 2007 року № 1294 (1294-2007-п) (далі - постанова КМУ № 1294).

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

9.1. Зобов`язано Військову частину А3114 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману суму надбавки за особливі умови служби за період з 01 січня 2008 року по 13 вересня 2013 року у розмірі 15% від посадового окладу з урахуванням виплачених сум.

9.2. Стягнуто з Військової частини А3114 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 вересня 2013 року по 30 вересня 2017 року в розмірі 204354,48 грн з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

9.3. В решті позову - відмовлено.

10. Задовольняючи частково позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити недоотриману суму надбавки за особливі умови служби у розмірі 15 % від посадового окладу, суд першої інстанції виходив з того, що Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 (z0638-08) (далі - Інструкція № 260) було упорядковано перелік додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, до складу яких входять і надбавки за особливі умови служби, а отже виплата цієї надбавки з 01 січня 2008 року підлягала виплаті в розмірах, визначених цією Інструкцією. Також враховуючи те, що відповідачем по справі не було проведено виплату належних позивачеві сум при звільненні, спір щодо зобов`язання нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману суму надбавки за особливі умови служби за період з 01 січня 2008 року по 13 вересня 2013 року у розмірі 15% від посадового окладу з урахуванням виплачених сум вирішено на користь позивача, а також враховуючи наявність вини відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві вищевказаної надбавки, суд дійшов висновку про наявність підстав для виплати позивачеві суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

11. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 року змінено в частині стягнення з Військової частини А3114 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 204354,48 гривень.

11.1. Стягнуто з Військової частини А3114 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 вересня 2013 року по 30 вересня 2017 року в розмірі 4271,00 гривень.

11.2. В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 року залишено без змін.

12. Харківський апеляційний адміністративний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про необхідність застосувати принцип співмірності та зменшити за таких обставин розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючи на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16.

IV. Касаційне оскарження

13. Позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

14. В обґрунтування касаційної скарги вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції, оскільки розмір компенсації за затримку розрахунку при звільнені був обрахований в залежності від всього грошового забезпечення. При цьому не досліджено яку частку розмір даної компенсації становить у заявлених вимогах.

14.1. Наголошує, що частка вказаної надбавки за особливі умови служби, на думку позивача, становить 35,43 %, що є досить істотною, враховуючи кількість позовних вимог.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

16. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України (2747-15) , внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

17. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

18. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

19. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

22. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

23. Відповідно до статті 1- 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України (254к/96-ВР) та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

24. За змістом пункту 1.2. постанови КМУ № 129 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

25. За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

26. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

27. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

VI. Позиція Верховного Суду

28. Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.

29. Задовольняючи позовні вимоги у спірному питанні, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з довідкою Військової частини А3114 про розмір середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення, розрахунок середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 складав 140,74 грн., а тому середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку складає 204354,48 грн. (140,74 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х на 1452 (кількість днів затримки).

30. Своєю чергою, суд апеляційної інстанції врахував значний проміжок часу між датою звільнення та часом звернення до суду з цим позовом, а також те, що позивач неодноразово звертався до суду з аналогічними позовними вимогами, які не були розглянуті по суті, що може свідчити про умисне штучне збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

31. Таким чином, враховуючи те, що грошове забезпечення позивача за період з 01 січня 2008 року по 13 вересня 2013 року становило 252456,80 грн., а недоплачена сума за цей період складає 5286,47 грн., що становить 2,09 % від грошового забезпечення, тому з урахуванням неістотності цієї суми відносно розміру грошового забезпечення позивача, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, застосував принцип співмірності та зменшив за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку з 204354,48 грн. до 4271,00 грн. (2,09 % від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку).

32. Не погоджуючись з наведеним розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач у касаційній скарзі зазначив, що частка надбавки за особливі умови служби, яку не виплачено при звільненні, на думку позивача, становить 35,43 %, що є досить істотною, враховуючи кількість позовних вимог.

33. Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

34. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

35. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

36. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

37. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

38. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

39. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

40. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

41. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

42. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

43. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) , не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

44. Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

45. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

46. Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

47. Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

48. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

49. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

50. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

51. З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17 у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року відповідно, слід зазначити, що судом апеляційної інстанції не досліджено обставини з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

52. З огляду на приписи статті 242 КАС України обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

53. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

54. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

55. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

56. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

57. Суду під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.