359/6008/16-а Про визнання рішення сільської ради протиправним і його скасування, зобов`язання передати у власність земельну ділянку, стягнення моральної шкоди - 13.05.2020 Прийняття

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2017 року позов задоволено частково. Визнано неправомірним рішення Сільради №106-7-VII від 17.06.2016 про відмову ОСОБА_1 у передачі у власність земельної ділянки у с . Гнідин, Бориспільського району, Київської області по АДРЕСА_1, кадастровий номер 3220882601:01:017:0124, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Зобов`язано Гнідинську сільську раду Бориспільського району Київської області передати у власність позивачу земельну ділянку у с . Гнідин, Бориспільського району, Київської області по АДРЕСА_1 кадастровий номер 3220882601:01:017:0124, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2291 га. Стягнуто з Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державний акт на право власності на земельну ділянку, наданий третій особі - ОСОБА_2, визнаний недійсним відповідно до судового рішення, яке набрало законної сили 03.08.2015. Крім того, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні записи про державну реєстрацію права власності щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:017:0124, про надання якої просив позивач. З урахуванням цих обставин суд дійшов висновку про те, що спірне рішення прийняте відповідачем протиправно. Відповідачем порушено право ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки, тому покладення на відповідача зобов`язання прийняти рішення спрямоване на відновлення порушеного права позивача

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 11.05.2017 скасував постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2017 року у частині задоволення позову ОСОБА_1 про зобов`язання Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області передати у власність позивачу земельну ділянку у с . Гнідин, Бориспільського району, Київської області по АДРЕСА_1 кадастровий номер 3220882601:01:017:0124, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2291 га.; стягнення з Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн. Прийняв нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволені частково.

Зобов`язано Гнідинську сільську раду Бориспільського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо передання у власність земельної ділянки у с . Гнідин, Бориспільського району, Київської області по АДРЕСА_1 кадастровий номер 3220882601:01:017:0124, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2291 га. В іншій частині постанова Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2017 року залишена без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1 шляхом зобов`язання Сільраду повторно розглянути заяву позивача щодо передання у власність земельної ділянки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положеннями статті 118 Земельного кодексу України передбачено процедуру, яка передує вирішенню питання про надання земельної ділянки у власність. Також суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди зазначив, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних йому незаконними діями або бездіяльністю відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_1 подана до Вищого адміністративного суду України касаційна скарга, в якій заявник просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року, залишити в силі постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2017 року.

У скарзі посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що відповідача у спірних правовідносинах відсутня альтернатива при прийнятті рішення щодо передачі земельної ділянки у власність позивачу. Крім того, скаржник покликається і на те, що самим фактом неодноразових неправомірних дій, допущених відповідачем відносно нього підтверджується заподіяння моральної шкоди.

Відповідач не скористався правом надіслати відзив на касаційну скаргу, що не є перешкодою для розгляду справи.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) . З цієї дати набула чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі -КАС).

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2018 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Анцупова Т.О., судді: Стародуб О.П., Кравчук В.М., справу передано головуючому судді.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року, який відбувся у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т.О., визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Стрелець Т.Г., Рибачук А.І., справу передано головуючому судді.

Ухвалою від 12.05.2020 справу прийнято до провадження та призначено попереднє судове засідання.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_4, що підтверджується копією свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) від 05 листопада 2010 року, виданого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Науменко Л.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №3387.

Після придбання нерухомого майна на прилюдних торгах позивач неодноразово звертався до Гнідинської сільської ради Бориспільського району з заявами про передачу йому у власність земельної ділянки, на якій розташоване дане нерухоме майно.

Так, рішенням Гнідинської сільської ради Бориспільського району №365-25-VІ від 23 травня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено в передачі земельної ділянки у власність. Вказана відмова мотивована тим, що на вищевказану земельну ділянку вже був виданий державний акт на право власності на землю на ім`я ОСОБА_2 .

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2015 року у справі №359/2428/15-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №435238, виданий на ім`я ОСОБА_2, щодо земельної ділянки площею 0,2291 га з кадастровим номером 3220882601:01:013:0038 з цільовим призначенням для будівництва обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташовується у АДРЕСА_4 . Зазначене рішення суду набрало законної сили 03 серпня 2015 року.

На підставі рішення Гнідинської сільської ради Бориспільського району №679-50-VI від 29 вересня 2015 року домоволодінню АДРЕСА_4 присвоєно адресу: АДРЕСА_1, що підтверджується випискою з рішення Гнідинської сільської ради Бориспільського району №679-50-VI від 29 вересня 2015 року та довідкою, виданою Гнідинською сільською радою №807 від 01 серпня 2016 року.

Рішенням Сільради №706-51-VІ від 22 жовтня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 в передачі земельної ділянки у власність через необхідність детального вивчення даного питання, що і було доручено постійній комісії сільської ради з питань агропромислового комплексу та землевпоряднику ОСОБА_3 .

Рішенням Гнідинської сільської ради Бориспільського району №39-2-VІІ від 25 грудня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 в наданні земельної ділянки площею 0,2291 га по АДРЕСА_5 ). Таке рішення мотивовано тим, що від ОСОБА_2 надійшла заява з проханням не приймати будь-яких рішень до вирішення судом справи по суті.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2016 року дії Гнідинської сільської ради Бориспільського району визнані протиправними, рішення Гнідинської сільської ради №706-51-VІ від 22 жовтня 2015 року та №39-2-VІІ від 25 грудня 2015 року - скасовані.

17 червня 2016 року ОСОБА_1 також звернувся до Гнідинської сільської ради Бориспільського району з заявою, в якій просив передати йому у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2291 га за адресою: АДРЕСА_1 АДРЕСА_4 ).

Проте, рішенням Гнідинської сільської ради Бориспільського району №106-7-VII від 17 червня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у передачі у власність вказаної земельної ділянки. У рішенні про відмову передати у власність земельну ділянку відповідач посилається на те, що на даний час вказана земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі рішення сесії Гнідинської сільської ради.

ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням Сільради №106-7-VII від 17 червня 2016 року, звернувся до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року N 460-IX (далі- Закон №460-IX, набрав чинності 08.02.2020) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга по справі № 359/6008/16-а подана у червні 2017 року, розгляд касаційної скарги не закінчено до 08.02.2020, тому касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-IX (із застосуванням норм КАС України в редакції, чинній до 08.02.2020).

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1 та 6 статті 118 Земельного кодексу України (тут і наділі в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що рішення Гнідинської сільської ради Бориспільського району №106-7-VII від 17 червня 2016 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у передачі у власність спірної земельної ділянки є протправним та підлягає скасуванню.

Так у рішенні Сільради відповідач як на підставу для відмови у передачі позивачу земельної ділянки покликався на те, що на вказана земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі рішення сесії Гнідинської сільської ради.

З цього приводу суди зазначили, що за даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №57055759 від 11 квітня 2016 року у вказаних реєстрах відсутній запис про державну реєстрацію права власності щодо земельної ділянки з вказаним кадастровим номером.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з приводу того, що мотиви, з яких відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні спірної земельної ділянки, наведені у його рішенні від 17 червня 2016 року № 106-7-VII, не можуть бути визнані законними і обґрунтованими.

Так, з матеріалів справи встановлено, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення Гнідинської сільської ради від 08.12.2008 № 540-27-V.

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2015 року у справі №359/2428/15-ц визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №435238, виданий на ім`я ОСОБА_2, щодо земельної ділянки площею 0,2291 га з кадастровим номером 3220882601:01:013:0038 з цільовим призначенням для будівництва обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташовується у АДРЕСА_4 . Зазначене рішення суду набрало законної сили 03 серпня 2015 року.

Тобто, станом на дату прийняття оскаржуваного рішення Сільради (17.06.2016) існувало судове рішення, яке набуло законної сили про визнаня недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №435238, виданого на ім`я ОСОБА_2 .

Посилання ж відповідача як на документ, що підтверджує перебування спірної земельної ділянки у власності ОСОБА_2, на рішення Гнідинської сільської ради від 08.12.2008 № 540-27-V, судами обгрунтовано визнане безпідставним, з огляду на таке.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі 1-9/2009 (п. 4 мотивувальної частини) вказав на те, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. Ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Отже, рішення про надання земельної ділянки у власність є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпує свою дію реалізацією.

Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 отримала 02 листопада 2011 року. Вказані обставини встановлено у заочному рішенні Бориспільського міськрайонного суду від 14 липня 2015 року у справі № 359/2428/15-ц, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України (у редакції на час одержання третьою особою зазначеного державного акта) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Отже, з урахуванням наведеної позиції Конституційного Суду України, факт отримання ОСОБА_2 02 листопада 2011 року правовстановлюючого документа на земельну ділянку мало наслідком те, що рішення Гнідинської сільської ради від 08.12.2008 № 540-27-V, на підставі якого цей акт було видано, фактично вичерпало свою дію реалізацією.

Окрім того, Рішення відповідача від 08.12.2008 № 540-27-V не має правовстановлюючого характеру, а є лише підставою для видачі державного акта.

З урахуванням наведеного, суди дійшли обгрунтованого висновку про протиправність рішення відповідача та наявність підстав для його скасування.

З приводу висновків суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача передати у власність позивачу зазначену земельну ділянку, підлягають задоволенню частково шляхом зобов`язання Гнідинську сільську раду Бориспільського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про передання у власність земельної ділянки, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із п. 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Процедуру одержання громадянином безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд визначено статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

Така процедура розпочинається із подання громадянами відповідного клопотання, до якого додаються графічні матеріали; і лише після отримання клопотання разом із необхідними документами таке клопотання розглядається відповідною місцевою адміністрацією чи радою, яка дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Надання земельної ділянки або відмова у її наданні здійснюється виключно органами, визначеними у статті 118 Земельного кодексу України, рішення, дію або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду.

В межах розгляду даної справи, судами встановлено, що позивач 17.06.2016 звернувся до Сільради із заявою про передачу земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, як власника житлового будинку, до якої додав: копії паспорту та індетифікаційного коду, витяг про реєстрацію права власності, графічні матеріали місця розташування земельної ділянки та копію кадастрового плану земельної ділянки.

В касаційній скарзі заявник покликається на те, що судом апеляційної інстанції помилково надана оцінка спірним правовідносинам та застосоване положення статті 118 Земельного Кодексу України, через те, що на момент звернення до Сільради земельна ділянка була сформована.

А отже, на переконання позивача, у даному випадку висновки суду апеляційної інстанції про передчасність задоволення судом першої інстанції позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким передати у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, є помилковими, позаяк частина 1 статті 118 Земельного кодексу України не передбачає іншої процедури, ніж подання заяви про безоплатну приватизацію земельної ділянки.

З приводу цього доводу касаційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин 1-9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно статті 1 Закону України "Про землеустрій" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) межування земель - комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних одиниць, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка. Проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Статтею 25 наведеного Закону визначені види документації із землеустрою, зокрема, проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Отже, законодавство розрізняє проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) як два різних види документації із землеустрою. Відповідно, кожна з них виготовляється в залежності від обставин, вказаних заявником в клопотанні та прийнятих Радою рішень.

При цьому, не зважаючи на те, що розроблення таких видів документації направлені на отримання земельної ділянки у власність (користування), кожен з них має свій порядок та особливості, які фактично залежать від того, чи є земельна ділянка сформованою в розумінні Земельного кодексу України (2768-14) з дотриманням усіх умов визначених цим Кодексом (ст.79-1).

Відповідно до частин чотирнадцятої - вісімнадцятої статті 186 Земельного кодексу України, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується:

- Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності;

- власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності.

Оригінал відповідної документації із землеустрою подається розробником для погодження територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а іншим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та іншим суб`єктам, які здійснюють погодження документації із землеустрою, - копії такої завіреної розробником документації.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії цих висновків є необмеженим.

Підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати:

- додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій" (858-15) ;

- надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею;

- проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами.

Отже, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується, зокрема, органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності. Після отримання такої документації, відповідний орган зобов`язаний протягом десяти робочих днів безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Таким чином, Земельним кодексом України (2768-14) передбачені повноваження та обов`язок зокрема для Сільради розглянути питання затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки або проекту землеустрою із подальшою передачею земельної ділянки у власність, після чого орган місцевого самоврядування зобов`язаний прийняти відповідне рішення (ст. 122 ЗК України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Поряд із цим, доводи скаржника про те, що на його замовлення розроблена технічна документація із землеустрою та 22.02.2017 спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер, свідчать про те, що технічна документація станом на дату звернення до Сільради із заявою про передачу земельної ділянки (17.06.2016) на погодження не подавалась.

Крім того, станом на час придбання ОСОБА_1 житлового будинку, попереднім власником домоволодіння - ОСОБА_2 не було оформлено права власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України (у редакції на час придбання домоволодіння) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 отримала 02 листопада 2011 року, тобто вже після продажу будинку на прилюдних торгах.

Отже, оскільки станом на час придбання ОСОБА_1 житлового будинку, попереднім власником не було оформлено право власності на спірну земельну ділянку, то, відповідно, до наступного власника таке право перейти не могло.

За таких підстав, вірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що Земельним кодексом України (2768-14) передбачено процедуру, яка передує вирішенню питання про надання земельної ділянки у власність. Така процедура щодо спірної земельної ділянки не проведена, але рішення, прийняте відповіачем є протиправним, через що належним способом захисту права ОСОБА_1 є зобов`язання повторно розглянути заяву.

Доводи скаржника про необхідність стягнення з відповідача моральної шкоди, колегія суддів також відхиляє. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивачем не доведено, що протиправна відмова завдала наслідків, які зумовили страждання позивача та спричинили йому моральну шкоду. У справі немає доказів, які б вказували на це, так само як і обґрунтування її розміру.

Інші аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою щодо обставин справи, які суди встановили у процесі її розгляду.

Водночас, за приписами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року N 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -