Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" (далі - Об'єднання) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, Об'єднання про стягнення сум виплат,

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь виплат, передбачених статтями 37, 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII (796-12) ), у сумі 19 783 грн 20 коп. за період з 1 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року. Позивач послався на те, що згідно із цим Законом він як особа, яка постраждала від аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3, має право на одержання щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати і доплати в розмірі двох мінімальних заробітних плат, але в таких розмірах зазначені виплати йому не виплачувались.

Овруцький районний суд Житомирської області постановою від 8 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2006 року, відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України постановою від 1 квітня 2008 року зазначені судові рішення скасував і постановив нове, яким задовольнив позов, стягнувши з Об'єднання на користь позивача як особи, яка проживає та працювала на територіях радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення, 16 486 грн допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва й особистого підсобного господарства та 3 297грн 20 коп доплати до заробітної плати.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого адміністративного суду України Об'єднання просить скасувати цю постанову та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування скарги воно послалося на неоднакове порівняно з іншими справами застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права: статей 37, 39 Закону № 796-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (936-2005-п) .

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга має бути задоволена частково з таких підстав. Законом № 796-ХІІ (796-12) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати (стаття 37), а громадянам, які там працюють, провадиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат (стаття 39).

У період з 1 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року законодавець не вносив до наведених норм Закону змін, якими б установлювались інші, крім мінімальної заробітної плати, критерії нарахування зазначених виплат або обмежувався розмір останніх.

Таким чином, вихідним критерієм нарахування спірних сум виплат виступала мінімальна заробітна плата, розмір якої в зазначений позивачем період змінювався законодавцем 8 разів і складав від 185 до 332 грн на місяць. Розмір мінімальної заробітної плати встановлювався спеціальним законом (у 2003 році) або законом про Державний бюджет України на відповідний рік (2004-2005 роки). Зміст зазначених законів свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цього розміру для реалізації положень статей 37, 39 Закону № 796-ХІІ.

Судами встановлено, що на виконання статей 37, 39 Закону № 796-ХІІ позивачу щомісяця виплачувалися передбачені цими статтями виплати в розмірах, визначених постановоюКабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно 2 грн 10 коп. та 10 грн 50 коп.

Вирішуючи цей спір, суд касаційної інстанції з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами обґрунтовано визнав, що при визначенні розміру згаданих виплат застосуванню підлягають саме статті 37, 39 Закону № 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивача.

Проте колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного СудуУкраїни, виконуючи покладений на зазначений суд частиною 1 статті 47 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ "Про судоустрій України" обов'язок щодозабезпечення однакового застосування законодавства судами загальної юрисдикції, дійшла висновку, що при розгляді цієї справи судами всіх інстанцій допущено істотні порушення норм процесуального права, які призвели до ухвалення помилкових рішень.

У частині 2 статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як зазначено в частині 3 статті 159 КАС, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір щодо стягнення передбачених статтями 37, 39 Закону № 796-ХІІ сум виплат, суди на порушення наведених вимог КАС не перевірили правомірність дій та рішень відповідачів, не з'ясували із застосуванням законодавчих актів, які визначають правосуб'єктність відповідачів, їх права й обов'язки у сфері публічних відносин, а також чи є вони належними відповідачами за всіма заявленими вимогами. Зокрема, суди не встановили, хто із суб'єктів владних повноважень зобов'язаний нараховувати суми цих виплат.

Відповідно до статті 63 зазначеного Закону фінансування витрат, пов'язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету. Ухвалюючи рішення про стягнення з Об'єднання на користь позивача певних сум, суд касаційної інстанції не з'ясував, чи були перераховані бюджетні кошти на рахунок цього відповідача для виплати їх особам, потерпілим унаслідок Чорнобильської катастрофи.

Беручи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального закону і це істотно вплинулона повноту з'ясування фактичних обставин справи тапризвело до неправильного її вирішення, а суд касаційної інстанції всупереч вимогам частини 2 статті 227 КАС не усунув ці порушення, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з поверненням її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 1 квітня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2006 року та постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 8 серпня 2006 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.