917/2153/17 Про стягнення зерна гречки, пшениці, ячменю, гороху, проса, кукурудзи на підставі зобов`язань, які виникли за контрактом на виконання робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції - 17.12.2019 Прийняття

1.1. У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Магнолія" в особі Лубенської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія " (далі - ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Селянського (фермерського) господарства "Надія" (далі - СФГ "Надія") про стягнення зерна гречки - 84,3 т, пшениці - 41,666 т, ячменю - 30 т, гороху - 70 т, проса - 21,226 т, кукурудзи - 20 т.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за контрактом на виконання робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції від 07.04.2015 № 4 (далі - контракт від 07.04.2005) у частині своєчасної і повної поставки зернових у заявлених у позові об`ємах.

1.2. У відзиві на позов СФГ "Надія" просило залишити позов без розгляду з огляду на наявність судових рішень у справі № 917/174/17, згідно з якими вирішено спір із приводу виконання сторонами контракту від 07.04.2005, що є підставою позову у цій справі.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

2.2. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.04.2019 у позові відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що зобов`язання з поставки спірної продукції за контрактом від 07.04.2005 припинилося у зв`язку з новацією, про що також зазначено у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017 у справі № 917/174/17, а отже за змістом статті 75 Господарського процесуального кодексу України цей факт не підлягає повторному доведенню, тому суд визнав позовні вимоги необґрунтованими та відмовив у позові.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2019 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії вважає неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, невиконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 25.09.2018 у цій справі. Зокрема, скаржник наголошує на невиконанні відповідачем зобов`язань за спірним контрактом щодо поставки позивачеві зерна сільськогосподарських культур і стверджує, що у цьому випадку не відбулося новації - припинення за домовленістю сторін заміни первісного зобов`язання з поставки зерна гречки, пшениці, ячменю, гороху, проса, кукурудзи новим зобов`язанням щодо сплати грошових коштів між тими самими сторонами, тому наявні підстави для задоволення заявленого позову.

3.2. Від ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії надійшли доповнення до касаційної скарги.

3.3. Від СФГ "Надія" відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Переглянувши оскаржені у справі постанову та рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установили господарські суди попередніх інстанцій та свідчать матеріали справи, 07.04.2005 між ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії - замовником і СФГ "Надія" - господарством укладено контракт на виконання робіт з вирощування сільськогосподарської продукції, згідно з яким предметом цього контракту є розміщення замовлення на виконання робіт із вирощування сільськогосподарської продукції на ф`ючерсній основі, що має відбуватися із проведенням попередньої оплати за майбутній врожай, який вирощуватиме господарство для замовника.

У зв`язку з тим, що ціни на майбутню сільськогосподарську продукцію будуть фіксованими, а між сторонами за цим контрактом налагоджуються тісні взаємовигідні ділові стосунки, кошти на майбутній врожай надаються на безвідсотковій основі (пункт 1.2 цього контракту).

Відповідно до розділу 3 контракту від 07.04.2005 загальна сума оплати за цим договором становить 200 000 грн.

Згідно з пунктом 5.1 контракту господарство зобов`язано упродовж року повернути замовнику сільськогосподарську продукцію (зерно) за цінами і в кількості, що наведені у таблиці сум попередньої оплати, а саме: гречка - 100 т за ціною 450 грн за 1 т; пшениця - 50 т за ціною 350 грн за 1 т; ячмінь - 30 т за ціною 300 грн за 1 т; горох -70 т за ціною 400 грн за 1 т; просо - 70 т за ціною 200 грн за 1 т; кукурудза - 20 т за ціною 200 грн за 1 т; соняшник - 70 т за ціною 1 200 грн за 1 т.

Сторони домовилися, що кінцеві об`єми поставки сільськогосподарських зернових культур будуть скориговані до 01.07.2005 (пункт 5.4 контракту від 07.04.2005).

У пункті 8.1 цього контракту сторони погодили, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання.

Умови контракту мають однакову зобов`язальну силу для сторін і можуть бути змінені за взаємною згодою з обов`язковим складанням письмового документа (пункт 12.1 контракту).

10.06.2005 між сторонами у справі підписано додаток до контракту від 07.04.2005, за змістом якого замовник додатково вносить 50 000 грн господарству для вирішення питань, пов`язаних із виконанням робіт з вирощування сільськогосподарської продукції; господарство на внесену суму 50 000 грн з вирощеного урожаю додатково відпускає замовникові 42 т насіння соняшника за ціною, наведеною у пункті 5.1 контракту від 07.04.2005.

На виконання умов зазначеного контракту позивач перерахував 250 000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 07.04.2005 № 185 на суму 80 000 грн, від 07.04.2005 № 184 на суму 120 000 грн, від 08.06.2005 №№ 410-419 на суму 5 000 грн кожне.

Відповідач у вересні - жовтні 2005 року поставив позивачеві зерно на суму 27 368,70 грн, а саме: 15,7 т гречки, 8,334 т пшениці, 48,774 т проса, 6,360 т соняшника.

Крім того, як установили господарські суди попередніх інстанцій, а також підтверджено матеріалами справи, 03.10.2007 між головою СФГ "Надія" та директором ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії підписано додаток до контракту від 07.04.2005, в якому зазначено, що голова СФГ "Надія" зобов`язується передати філїі ТОВ "Магнолія" грошові кошти за врожай соняшника 2007 року в рахунок погашення боргу. Визнаний борг 233 762, 87 грн перераховується протягом 2008-2014 років по 39 000 грн на рік із застосуванням інфляційних. У разі невиконання зобов`язань сплачуються проценти - 2 % від суми за кожний день прострочення із дня виникнення зобов`язання. Сторони визначили, що ця угода (далі - угода від 03.10.2007) за своїм змістом є доповненням до контракту від 07.04.2005.

4.3. Крім того, попередні судові інстанції установили, що ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії зверталося до Господарського суду Полтавської області з позовом до СФГ "Надія" та Фермерського господарства "Павільйон флори" про стягнення 26 8521,57 грн заборгованості, з яких: 222 631,30 грн - основний борг, 34 758,70 грн - неотримана вигода, 11 131,57 грн - штрафна неустойка у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань на підставі контракту від 07.04.2005.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.04.2017 у справі № 917/174/17 у позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017 у справі № 917/174/17, яка набрала законної сили, рішення Господарського суду Полтавської області від 20.04.2017 у справі № 917/174/17 скасовано в частині відмови у задоволенні позову до СФГ "Надія"; в цій частині прийнято нове рішення, яким позов до СФГ "Надія" задоволено частково; стягнуто з СФГ "Надія" на користь ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії 39 000,00 грн заборгованості; в іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалюючи постанову у справі № 917/174/17, суд апеляційної інстанції, зокрема, дійшов висновку, що внаслідок укладення 03.10.2007 між сторонами угоди відбулася заміна первісного зобов`язання з поставки продукції новим грошовим зобов`язанням із щорічної виплати ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії 39 000,00 грн упродовж 2008-2014 років, тому визнав обґрунтованим стягнення з СФГ "Надія" на користь ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії 39 000,00 грн заборгованості за 2014 рік за не поставлене за контрактом від 07.04.2005 зерно та відмовив у стягненні решти боргу за спливом позовної давності.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 917/174/17 задоволено заяву ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії про роз`яснення постанови Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017 у справі № 917/174/17. Роз`яснено абзац 8 сторінки 4 зазначеної постанови, а саме "первісне зобов`язання з поставки продукції, стосовно якого апеляційний господарський суд дійшов висновку про його заміну грошовим зобов`язанням у результаті угоди від 03.10.2007 з перерахування протягом 2008-2014 по 39 000 грн кожного року, є зобов`язання у загальному розмірі 23 3762,87 грн:

- з поставки зерна на суму 222 631,3 грн станом на 31.12.2005, розмір якого був визначений контрактом № 4 від 07.04.2005 з урахуванням додатку до нього від 10.06.2005 та встановленого судом виконання зобов`язання в розмірі 27 368,70 грн шляхом передачі зерна;

- зі сплати визнаної неустойки, яка увійшла в суму, вказану в доповненні від 03.10.2007 до контракту № 4 від 07.04.2005 у розмірі 233 762,87 грн".

Крім того, суд апеляційної інстанції в ухвалі про роз`яснення судового рішення зазначив, що у контексті поставленого заявником запитання замінене грошовим зобов`язання з поставки зернових за змістом тексту постанови колегія суддів може визначити лише параметрами суми 222 631,3 грн станом на 31.12.2005, індивідуалізація цього первісного зобов`язання за ознаками конкретних зернових культур вимагала би доповнення або зміни мотивувальної частини постанови за наслідками нової оцінки наявних у справі доказів, чого не може здійснити суд під час її роз`яснення.

При цьому, враховуючи посилання заявника на пункт 15 постанови Верховного Суду від 25.09.2018 у справі № 917/2153/17, апеляційний господарський суд повторно зауважив, що передбачений у статті 245 Господарського процесуального кодексу України механізм усунення незрозумілості судового рішення не узалежнений від ступеня прийнятності/можливості використання змісту рішення, що роз`яснюється у доказовому або преюдиційному аспектах при розгляді інших судових справ.

4.4. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, предметом позову у цій справі є вимога ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії про стягнення з СФГ "Надія" зерна гречки - 84,3 т, пшениці - 41,666 т, ячменю - 30 т, гороху - 70 т, проса - 21,226 т, кукурудзи - 20 т.

4.5. Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Колегія суддів вважає, що оскаржені рішення і постанову ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін із таких підстав.

5.2. У статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 цього Кодексу).

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У статті 628 цього Кодексу унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов`язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції (стаття 713 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 зазначеного Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наведена норма кореспондує положенням пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 зазначеного Кодексу).

За змістом статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарські суди попередніх інстанцій виконали обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.09.2018, повторно дослідили обставини та оцінили наявні у матеріалах справи докази, надали оцінку змісту та здійснили тлумачення спірного контракту (з урахуванням змін), а також угоди від 03.10.2007 та установили, що, як свідчать матеріали справи, в результаті укладення цієї угоди відбулася заміна первісного зобов`язання з поставки усіх із семи видів зернових культур (зокрема і тих, що є предметом спору у цій справі - зерна гречки, пшениці, ячменю, гороху, проса, кукурудзи), визначених у контракті від 07.04.2005, а не лише зобов`язання з поставки соняшника, новим зобов`язанням зі сплати позивачеві грошових коштів щорічно у сумі 39 000,00 грн упродовж 2008-2014 років, тому зобов`язання відповідача з поставки спірних зернових культур припинилося за домовленістю сторін у зв`язку з новацією. Господарські суди також урахували факти, установлені Харківським апеляційним господарським судом під час розгляду справи № 917/174/17 (постанова від 23.08.2017), які не підлягають повторному доведенню згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, за змістом частини 4 якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів зазначає, що доводи, наведені у касаційній скарзі відповідача, не спростовують обґрунтованих висновків судів, дублюють доводи, викладені в апеляційній скарзі, які вже оцінив суд апеляційної інстанції та відхилив їх із наведенням відповідних аргументів. Крім того, доводи скаржника стосуються переоцінки наявних у справі доказів і обставин, належно та повно встановлених судами, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Водночас колегія суддів відхиляє як такі, що спростовуються змістом оскаржених судових рішень, аргументи позивача, наведені у касаційній скарзі, щодо невиконання судами попередніх інстанцій вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 25.09.2018 у цій справі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 зазначеного Кодексу).

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.