909/476/19 Про зобов`язання звільнити та повернути нежитлові приміщення з підстав закінчення договору оренди нежитлових приміщень - 17.12.2019 Прийняття

Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківської єпархії Української Православної Церкви про зобов`язання звільнити та повернути нежитлові приміщення, розташовані на першому поверсі в будівлях за адресою: місто Івано-Франківськ, вулиця Чорновола, 6 (площа - 19,1 кв. м.) та вулиця Чорновола, 6Б (площа - 283,0 кв. м.).

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що строк дії договору оренди нежитлових приміщень № ДО-2971 від 20.12.2006, укладеного між позивачем та відповідачем, закінчився; позивач повідомив відповідача про намір використовувати орендоване майно для власних потреб після закінчення строку дії договору; однак, відповідач не звільнив та не повернув майно, що є предметом договору оренди.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

20.12.2006 між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та Івано-Франківською єпархією Української православної церкви було укладено договір оренди нежитлових приміщень №ДО-2971.

Договір оренди укладений на підставі рішення міськвиконкому від 20.12.2006 за № 534 для використання під молитовний будинок і канцелярію єпархіального управління.

Передання вказаних приміщень відбулось за актами приймання передачі від 20.12.2006.

Пунктом 6.1 договору оренди передбачено, що цей договір вступає в дію з моменту його реєстрації та діє до початку будівництва нового будинку, який буде будуватись за адресою: вул. В. Чорновола, 6 та вул. В. Чорновола, 6Б.

Згідно із пунктом 6.2 договору умови договору оренди зберігають силу протягом всього строку дії цього договору та у випадках, коли після його укладення законодавством встановлюються правила, що погіршують становище орендаря, якщо інше прямо не буде встановлено законами України.

Відповідно до пункту 6.3 договору зміни та доповнення, що вносяться до цього договору, розглядаються сторонами в місячний термін з дня отримання письмового повідомлення. Всі зміни та доповнення до договору оренди за погодженням сторін оформляються відповідними письмовими Угодами, підписаними уповноваженими особами сторін. Одностороннє внесення змін до договору оренди не допускається. Зміни та доповнення до договору оренди можуть бути внесені на вимогу однієї із сторін за рішенням суду чи господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством, та пунктом 3.6 цього договору.

Пунктом 6.8.2 договору, а також частиною З статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Згідно із пунктом 4 рішення Виконавчого комітету Івано-Франкіської міської ради від 22.08.2018 № 929, орендодавець вирішив припинити з 19.12.2018 договір оренди № ДО-2971 від 20.12.2006 нежитлових приміщень площею 19,1 кв. м., розташованих на першому поверсі в будівлі за адресою: вул. Чорновола, 6, та нежитлових приміщень площею 283,0 кв. м. розташованих в будівлі за адресою: Чорновола, 6Б, укладений між Виконавчим комітетом міської ради та Івано-Франківської єпархією Української Православної Церкви, у зв`язку з закінченням терміну дії договору оренди та необхідністю використання приміщень для потреб власника - територіальної громади міста Івано-Франківська, а саме для будівництва дошкільного навчального закладу.

У зв`язку із прийняттям зазначеного рішення, 07.09.2018 виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради на адресу орендаря - Івано-Франківської єпархії Української Православної Церкви було надіслано повідомлення про припинення договору оренди нежитлових приміщень №870/01-15/25в, в якому було зазначено про необхідність використання майна для потреб територіальної громади міста та про не продовження терміну дії договору, який закінчується 19.12.2018. Вказане повідомлення отримано орендарем 11.09.2018.

Позивачем 29.12.2018, повторно було надіслано відповідачу повідомлення про припинення договору оренди нежитлових приміщень №1153/01-15/25в, в якому вказувалося на факт припинення договору та на необхідність звільнення нежитлових приміщень не пізніше, як до 08.01.2019. Повідомлення було отримано орендарем 05.01.2019.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.07.2019 у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди був укладений з відкладальною обставиною, якою є початок будівництва нового будинку, однак доказів щодо початку будівництва нового будинку позивач не надав. Водночас, з настанням події - початку будівництва нового будинку припиняються взаємні права та обов`язки сторін договору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 скасовано рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.07.2019 у справі №909/476/19. Позов задоволено. Зобов`язано Івано-Франківську єпархію Української Православної Церкви звільнити нежитлові приміщення, розташовані на першому поверсі в будівлях за адресою: місто Івано-Франківськ вулиця Чорновола, 6, площею 19,1 кв. м. та вулиця Чорновола, 6Б, площею 283,0 кв. м. та повернути їх Виконавчому комітету Івано-Франківської міської ради у зв`язку із закінченням дії договору оренди №ДО-2971 від 20.12.2006.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що:

- договір оренди слід оцінювати таким, що укладений до початку будівництва відповідного нового будинку, але не більше ніж на максимальний термін, на який Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради уповноважений надавати відповідний дозвіл. Даний факт встановлено Вищим господарським судом України у постанові від 12.07.2016 у справі № 909/1190/15;

- термін дії договору №ДО-2971 від 20.12.2006 закінчився 19.12.2018. Позивач у встановленому статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядку за три місяці до закінчення договору оренди №ДО-2971 від 20.12.2006 повідомив відповідача про те, що договір оренди на новий тремін продовжуватись не буде;

- оскільки договір оренди №ДО-2971 від 20.12.2006 припинив свою дію 19.12.2018, Івано-Франківська єпархія Української Православної Церкви користується спірними нежитловими приміщеннями без належних на те правових підстав.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 у даній справі, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

- максимальний термін, на який може укладатися договір з дозволу виконавчого комітету міської ради не є тотожним поняттю максимальний строк дії договору оренди з точки зору чинного законодавства України;

- максимальні строки договору найму можуть встановлюватися виключно законами, прийнятими Верховною Радою України;

- позивачем не доведено матеріально-правовий зв`язок між ним та спірними нежитловими приміщеннями на момент звернення до суду із даним позовом;

- апеляційний господарський суд застосовуючи частину 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не врахував положення частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

6. Доводи інших учасників справи

Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради подав відзив на касаційну скаргу Івано-Франківської єпархії Української Православної Церкви, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Звертаючись із даним позовом Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради зазначив, що його повноваження, як орендодавця, визначено Положенням про оренду об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, затвердженим рішенням Івано-Франківської міської ради від 07.06.2005. При цьому, позивач, як орендодавець за договором оренди, обґрунтовує своє порушене право тим, що орендар не повернув йому нежитлові приміщення після закінчення терміну дії договору оренди.

В свою чергу, Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 27.06.2019 у даній справі було залучено до участі у справі Департамент освіти та науки Івано-Франківської міської ради як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. При цьому, судом встановлено, що відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради № 376-22 від 14.12.2018 приміщення за адресами: вул. Чорновола, 6, вул. Чорновола, 6А, вул. Чорновола, 6Б, вул. Чорновола, 6В, закріплено на праві оперативного управління за Департаментом освіти та науки Івано-Франківської міської ради. Тобто, приміщення за адресами: вул. Чорновола, 6, вул. Чорновола, 6А, вул. Чорновола, 6Б, вул. Чорновола, 6В, закріплено на праві оперативного управління за Департаментом освіти та науки Івано-Франківської міської ради до звернення із даним позовом Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем до суду першої інстанції було подано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (т. 1 а. с. 144 -155), відповідно до якої правокористувачем приміщень за адресами: вул. Чорновола, 6, та вул. Чорновола, 6Б є Департамент освіти та науки Івано-Франківської міської ради на праві оперативного управління.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

За змістом пунктів 30, 31 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить, зокрема прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Наведені приписи законодавства дають підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив повноваження самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частинами 1, 3 статті 137 Господарського кодексу України визначено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Відповідно до пункту 2.4 Положення про оренду об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська дія цього Положення не поширюється на об`єкти, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, які передаються у лізинг відповідно до Закону України "Про лізинг" (723/97-ВР) , та об`єкти, які передаються в безоплатне користування (позичку) за договором позички, а також на об`єкти, які передаються у господарське відання та оперативне управління.

В касаційній скарзі відповідач посилається на те, що позивачем не доведено матеріально-правовий зв`язок між ним та спірними нежитловими приміщеннями на момент звернення до суду із даним позовом.

Водночас, вирішуючи спір за вимогами позивача по суті заявлених вимог - про зобов`язання звільнити та повернути нежитлові приміщення, суди не врахували наведене та не встановили, чи мав позивач право вимагати повернення нежитлових приміщень на момент звернення до суду із цим позовом і чи належало позивачу речове право на нежитлові приміщення, яке передбачає право вимагати повернення приміщень або усунення перешкод для реалізації свого речового права.

Встановлення відповідних обставин щодо прав та обов`язків позивача має значення у цій справі для з`ясування того, чи існує у позивача суб`єктивне право або охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору, щодо можливості порушення відповідачем у зв`язку із цим вказаного права або інтересу, а відповідно і існування у позивача підстав для захисту цих прав і інтересів у спірних правовідносинах у розумінні статті 15 Цивільного кодексу України шляхом подання цього позову (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов`язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин Касаційний господарський суд вважає за необхідне касаційну скаргу Івано-Франківської єпархії Української Православної Церкви задовольнити частково, рішення суду першої інстанцій та постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, здійснити належну перевірку доказами обставин, зазначених у цій постанові, надати цим доказам та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).