910/5425/18 Про визнання недійсним в частині договору купівлі-продажу природного газу - 04.12.2019 Прийняття

1.1. У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумигаз збут" (далі - ТОВ "Сумигаз збут") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") про визнання частково недійсним пункту 6.1 договору №17-244-Н купівлі-продажу природного газу від 18.04.2017, укладеного між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Сумигаз збут", а саме визнати недійсним:

- текст пункту 6.1 договору абзацу 3: "... і має бути здійснений протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. У разі, якщо продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів, які перевищують 5 денний строк";

- текст пункту 6.1 договору абзацу 6 повністю: "Покупець зберігає за собою право надати акт звіряння розрахунків до закінчення 90 (дев`яностого) дня, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу. При цьому, у випадку, якщо покупець надасть продавцеві акт звіряння пізніше 25 числа (включено) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу але до закінчення 90 днів, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу, то розрахунок за придбаний покупцем газу, в частині суми зазначеної в такому акті звіряння, буде здійснюватися в порядку, передбаченому абзацом третім цього пункту але з такими особливостями. З дати надання продавцеві покупцем зазначеного вище акту звіряння, припиняється нарахування неустойки, 3% річних, а також інфляційних збитків на суму, зазначену в такому акті звіряння, на період з дати надання акту звіряння продавцеві і до закінчення 90 днів, що відраховуюся з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за придбаний покупцем природний газ в частині, що підлягає оплаті за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 (20-2005-п) (Офіційний вісник України, 2005 р. № 2, ст. 88), має бути здійснений до закінчення 90 (дев`яностого) дня, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк";

- текст пункту 6.1 договору абзацу 7 повністю: "Покупець може ініціювати проведення розрахунку за придбаний природний газ за процедурою, передбаченою Порядком, і після спливу 90-денного строку, передбаченого абзацом третім цього пункту";

- текст пункту 6.1 договору абзацу 8 повністю: "Сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень відповідно до Порядку не змінює строків та умов розрахунків за цим договором".

1.2. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Сумигаз збут" посилається на те, що умови договору, які передбачають здійснення остаточного розрахунку з оплати вартості придбаного природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу, укладені під впливом тяжкої обставини, оскільки фінансування державою підписаних усіма сторонами спільних протокольних рішень, яке проводиться за процедурою, визначеною Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 (20-2005-п) (далі - Порядок №20), здійснюється із затриманням до 12 місяців. Оскільки позивач є суб`єктом господарювання, основним видом діяльності якого є діяльність з постачання природного газу у тому числі надання населенню, бюджетним установам та організаціям, промисловим підприємствам, а також іншим юридичним особам послуг з постачання природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ, для уникнення негативних наслідків для побутових споживачів ТОВ "Сумигаз збут" уклало договір з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на купівлю-продаж природного газу тільки 18 квітня 2017 року на раніше запропонованих умовах остаточного розрахунку з оплати вартості придбаного природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу та іншими вкрай невигідними умовами щодо порядку розрахунків. Укладенням договору купівлі-продажу природного газу для потреб населення в редакції, що існує на сьогоднішній день, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" змусило саме ТОВ "Сумигаз збут" взяти на себе відповідальність за своєчасність розрахунків бюджету за пільги і субсидії. У цьому випадку ПАТ "НАК "Нафтогаз України" фактично переклало на ТОВ "Сумигаз збут" відповідальність за виконання бюджету в частині своєчасних виплат пільг і субсидій, за дії Міністерства фінансів України, Міністерства соціальної політики та Державного казначейства, на які ТОВ "Сумигаз збут" ніяким чином не може вплинути. Підставою позову позивач зазначив ст. 233 ЦК України.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 18.04.2017 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ТОВ "Сумигаз Збут" (покупець) укладено договір №17-244-Н на купівлю-продаж природного газу, за умовами якого з урахуванням підписаного протоколу розбіжностей, продавець зобов`язується передати покупцеві у 2017 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.

2.2. Згідно з п. 1.2 договору природний газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для постачання побутовим споживачам.

2.3. Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абзацом третім цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

Остаточний розрахунок з оплати вартості придбаного природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій проводиться за процедурою, визначеною Порядком №20 і має бути здійснений протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. У разі, якщо продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів, які перевищують 5 денний строк.

Вартість фактичного переданого природного газу, яка підлягає оплаті грошовими коштами за процедурою, передбаченою абзацом третім цього пункту, визначається на підставі актів звіряння розрахунків (в томі числі, коригуючих актів) за відповідний місяць, підписаних покупцем та розрядником коштів місцевого бюджету, оригінали яких надаються покупцем продавцеві до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу.

У разі ненадання покупцем продавцеві до 25 числа (включено) актів звіряння розрахунків за відповідний місяць, остаточний розрахунок за весь фактично переданий у відповідному місяці купівлі-продажу природний газ здійснюється до 25 числа (включено) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

Покупець зберігає за собою право надати акт звіряння розрахунків до закінчення 90 (дев`яностого) дня, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівлі-продаж природного газу. При цьому, у випадку, якщо покупець надасть продавцеві акт звіряння пізніше 25 числа (включено) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу але до закінчення 90 днів, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу, то розрахунок за придбаний покупцем газу, в частині суми зазначеної в такому акті звіряння, буде здійснюватися в порядку, передбаченому абзацом третім цього пункту але з такими особливостями. З дати надання продавцеві покупцем зазначеного вище акту звіряння, припиняється нарахування неустойки, 3% річних, а також інфляційних збитків на суму, зазначену в такому акті звіряння, на період з дати надання акту звіряння продавцеві і до закінчення 90 днів, що відраховуюся з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за придбаний покупцем природний газ в частині, що підлягає оплаті за процедурою, передбаченою Порядком №20, має бути здійснений до закінчення 90 (дев`яностого) дня, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк.

Згідно з п. 6.2 договору оплата за природний газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП.

3. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 16 липня 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено.

3.2. 18 вересня 2019 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2018 залишено без змін.

3.3. Судові рішення мотивовані тим, що позивач не навів та не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання недійсним в частині договору купівлі-продажу як такого, що вчинений під впливом тяжкої обставини.

4. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. ТОВ "Сумигаз Збут" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019, рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2018, а справу передати на новий розгляд.

4.2. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи ст. 174 ГК України, ст.ст. 16, 203, 204, 215, 217, 233 ЦК України.

4.3. ТОВ "Сумигаз Збут" наголошує, що в договірних відносинах між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Сумигаз Збут" виникла ситуація, при якій розпочинався опалювальний сезон і існував спеціальний обов`язок щодо постачання природного газу для населення, а відповідач ухилявся від своєчасного підписання та належного оформлення договору.

Тобто незважаючи на те, що фінансування державою підписаних усіма сторонами спільних протокольних рішень, яке проводиться за процедурою, визначеною Порядком №20, здійснюється із затриманням до 12 місяців, і ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про це було обізнане, оскільки є учасником розрахунків, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" наполягало на укладенні договору саме на таких умовах остаточного розрахунку, що не є реальним.

4.4. Саме з метою уникнення негативних наслідків для побутових споживачів, ТОВ "Сумигаз Збут" уклало договір з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на купівлю-продаж природного газу тільки 18 квітня 2017 року на запропонованих умовах остаточного розрахунку з оплати вартості придбаного природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу та іншими вкрай невигідними умовами щодо порядку розрахунків.

4.5. ТОВ "Сумигаз Збут" вважає, що оспорюваний в частині п. 6.1 договору було укладено проти волі позивача та під тиском тяжких обставин, які змусили позивача вчинити правочин, а саме підписати договір на вкрай невигідних умовах. А відтак, аналізуючи зазначені вище обставини, можна зробити висновок, що укладаючи договір на визначених в п. 6.1 умовах, враховуючи механізм виділення та перерахування коштів, встановлений законодавчими актами України, як позивач так відповідач завідомо розуміли неможливість його виконання та проведення розрахунків за природний газ на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій в строки, встановлені договором.

4.6. Відзив від ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до Верховного Суду не надійшов.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується наявності підстав для визнання недійсним договору в частині.

5.2.2. Верховний Суд виходить з такого.

5.2.3. За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.2.4. Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 і 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

5.2.5. Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

5.2.6. Відповідно до ч. 2 ст. 179 ГК України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Суди встановили, що укладаючи договір купівлі-продажу, в тому числі в частині спірного пункту договору, за взаємною згодою визначили його умови на власний розсуд, з урахуванням примірного договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що узгоджується з положенням п. 20 розділу "Порядок та умови проведення розрахунків" примірного договору.

5.2.7. За змістом ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

5.2.8. Верховний Суд погоджується і з висновками судів в оскаржуваних рішеннях про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних умов договору відповідно ст. 233 ЦК України (через вчинення правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах), оскільки суди не встановили існування на момент укладення обставин, з якими у розумінні ст. 233 ЦК України пов`язується застосування правових підстав для визнання договору недійсним в частині, на які вказує позивач - тяжких обставин, на усунення або зменшення яких позивач змушений був укласти договір на умовах, що оспорюються.

5.2.9. Верховний Суд також погоджується з наданою судами правовою кваліфікацією оспорюваних умов договору, як таких, що не є вкрай невигідними для позивача у розумінні ст. 233 ЦК України щодо регулювання державою питання розрахунків за природний газ за договором з урахуванням змінених відповідно до Порядку №20 від 11.01.2005 та згідно з спільними протокольними рішеннями первинно визначених у договорі порядку та строків розрахунку за природний газ, отриманий позивачем за договором, в частині грошового зобов`язання, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету.

5.2.10. З огляду на викладене, доводи скаржника щодо неправомірності відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними оспорюваних пунктів договору не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

5.2.11. Зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, скаржник насправді фактично вдається до заперечення обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями у повторному розгляді справи, та перегляді вже здійсненої названими судами оцінки доказів зі справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Тому пов`язані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Верховним Судом до уваги. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування судових рішень, що оскаржуються.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог правильним. При цьому, доводи позивача у касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, враховуючи вимоги ст. 300 ГПК України.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумигаз Збут" без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються, - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумигаз Збут" без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

8. Висновки Верховного Суду щодо застосування норми права

8.1. За змістом ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.