758/15726/13-а Про визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України по встановленню та виплаті особі підвищення пенсії як дитині війни у розмірі меншому аніж 30% мінімальної пенсії за віком та основного розміру пенсії за вислугу років, виходячи з грошового забезпечення військовослужбовця Державної прикордонної служби України, зобов`язання УПФУ здійснити нарахування заборгованості за різницею належних і отриманих сум їх виплати - 06.11.2019 Прийняття

на постанову Подільського районного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року (постановлену у складі головуючого судді Трегубенко Л.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Шелест С.Б., суддів Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій відповідача по встановленню та виплаті позивачу підвищення пенсії як дитині війни з 01 січня 2010 року у розмірі меншому аніж 30% мінімальної пенсії за віком та основного розміру пенсії за вислугу років, виходячи з грошового забезпечення військовослужбовця Державної прикордонної служби України станом на 01 червня 2013 року; зобов`язання відповідача здійснити нарахування заборгованості за різницею належних і отриманих сум їх виплати: підвищення пенсії як дитині війни з 01 червня 2010 року, перерахунок пенсії за вислугу років з 01 квітня 2012 року, виходячи з розміру суми грошового забезпечення військовослужбовця Державної прикордонної служби України за довідкою від 25 травня 2012 року №11/2046; зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18 квітня 2014 року, яка набрала законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, адміністративний позов в частині позовних вимог за період з 01 квітня 2010 року по 04 червня 2013 року - залишено без розгляду.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року, адміністративний позов задоволено частково: зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з 01 квітня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання дій відповідача неправомірними, зобов`язання здійснити перерахунок і виплату з 04 червня 2013 року пенсії за вислугу років з грошового забезпечення станом на 01 квітня 2012 року за довідкою Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 травня 2012 року № 11/2046, та підвищення до пенсії як "дитині війни" у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком підлягають задоволенню частково, лише у частині перерахунку підвищення до пенсії за вислугу років як "дитині війни" у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, і виплати недоплати.

Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Кабінет Міністрів України не приймав рішень щодо зміни розмірів хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, а тому відсутні правові підстави для перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 13 грудня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №758/15726/13-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України (2747-15) ) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 05 листопада 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №758/15726/13-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 06 листопада 2019 року.

Разом з касаційною скаргою заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, встановлено, що позивач перебуває на пенсійному обліку в ГУПФУ в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) від 23 квітня 2012 року № 355 (далі - Постанова №355), встановлено з 01 липня 2012 року підвищення до пенсій, призначених до зазначеної дати відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , крім пенсій, призначених військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, у розмірі 11 відсотків пенсій, обчислених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону, збільшивши його з 01 вересня 2012 року до 23 відсотків та з 01 січня 2013 року до 35 відсотків.

Відповідач на виконання вимог Постанови № 355, з 01 липня 2012 року підвищив позивачу пенсію в розмірі 1747,69 грн., обчислену з грошового забезпечення станом на 01 січня 2008 року в розмірі 1941,88 грн., на 11 відсотків, з 01 вересня 2012 року збільшивши її до 23 відсотків, з 01 січня 2013 року до 35 відсотків, на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 25 травня 2012 року за №11/2046 (граничний) в розмірі 2 786,25 грн. станом на 01 квітня 2012 року, виданої фінансово-економічним департаментом Адміністрації Державної прикордонної служби України за посадою, яку він обіймав до звільнення зі служби.

Поряд з цим, перерахунок пенсій на підставі частини третьої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" позивачу не проводився, оскільки Постанова №355 передбачає підвищення до пенсії у відсотковому відношенні до розміру пенсії, а не перерахунок у зв`язку із зміною розмірів окремих складових грошового забезпечення військовослужбовців.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права постановлено оскаржувані рішення. Крім того, позивач зазначає, що судами невірно застосовано Постанову КМУ №355, якою фактично збільшено розмір складових грошового забезпечення військовослужбовців, а це повинно мати наслідком перерахунок пенсії позивача відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 25 травня 2012 року за №11/2046.

Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII (2262-12) ), усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною другою статті 51 зазначеного Закону.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що підставою для проведення перерахунку пенсії є фактична зміна хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, проведена на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, наділеного правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з пунктом 1 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 (45-2008-п) , перерахунок раніше призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ (2262-12) пенсій проводиться в разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв`язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.

Разом з тим, виходячи зі змісту Постанови №355, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що зазначеною постановою Кабінет Міністрів України не приймав рішень щодо зміни розмірів хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ (2262-12) , введення для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.

Зазначений висновок узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 березня 2015 року у справі № 21-641а14 та Верховного Суду, викладеною у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №753/20762/15-а та від 22 січня 2019 року у справі №161/16953/16-а.

Тому, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що довідка Фінансово-економічного департаменту Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 травня 2012 року №11/2046 не може бути підставою для перерахунку пенсії, оскільки передбачає підвищення до пенсії у відсотковому відношенні до розміру пенсії, а не фактичну зміну хоча б одного з видів грошового забезпечення військовослужбовця.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в оспорюваній частині.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття "якість закону", Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява № 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява № 33014/05, пункт 51, 52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява № 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об`єднаного Королівства" (№ 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); "Мелоун протии Об`єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), № 8691/79, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), заява № 12963/87, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.