904/5630/18 Про визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки - 15.10.2019 Прийняття

1. У грудні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПАТ "ПГЗК") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради (далі - міськрада) про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, в якому просило визнати укладеною додаткову угоду до договору № 121100004001050 оренди земельної ділянки від 07.02.2012 (далі - договір оренди) у запропонованій позивачем редакції.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно із Законом України від 07.12.2017 № 2245-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" (2245-19) (який набрав чинності з 01.01.2018) статтю 284 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) доповнено пунктом 284.4, відповідно до якого, на думку позивача, для гірничодобувних підприємств установлено спеціальну ставку плати за землю, що зумовлює необхідність внесення відповідних змін до умов договору оренди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2019 у справі № 904/5630/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2019, позов задоволено у повному обсязі; визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди, у запропонованій позивачем редакції.

4. Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що договором оренди та законом передбачена можливість зміни розміру орендної плати, при тому, що плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а тому запроваджені Законом України від 07.12.2017 року № 2245-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" (2245-19) , зміни (зменшення розміру такої плати), передбачені пунктом 50 якого визначено, що статтю 284 ПК України доповнено пунктом 284.4 такого змісту: "284.4. Плата за землю за земельні ділянки, надані для залізниць у межах смуг відведення, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу", є підставою для внесення відповідних змін до договорів оренди землі.

Крім цього, місцевий господарський суд зауважив, що доводи відповідача з посиланням на недоведення факту використання наданої позивачеві в оренду земельної ділянки безпосередньо для здійснення видобутку корисних копалин, спростовуються наявними у справі доказами, зокрема, змістом договору оренди, згідно якого, земельна ділянка надана позивачеві безпосередньо для розміщення "Промислового майданчика, об`єднаного хвостосховища, складів", тобто, під розміщення відкритої гірничої виробітки, призначеної для розробки та видобутку корисних копалин, а також, спеціальним дозволом на користування надрами та актом про надання гірничого відводу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2019 і постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2019 у справі № 904/5630/18, міськрада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Підставами для скасування рішення та постанови скаржник вважає порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 147, 269, 288 ПК України.

7. Заявник касаційної скарги зазначає, що положення пункту 284.4 статті 284 ПК України не можуть застосовуватися щодо орендної плати за землю, оскільки стаття 284 ПК України регулює особливості саме оподаткування платою за землю, а не особливості сплати орендної плати.

8. Скаржник також звертає увагу, що запропоновані позивачем у додатковій угоді умови, не можуть бути прийняті міськрадою, адже не узгоджуються з рішенням міськради від 12.07.2017 № 1862.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. ПАТ "ПГЗК" у відзиві на касаційну скаргу просить рішення і постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін, наголошуючи на їх законності і обґрунтованості.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ПАТ "ПГЗК" (орендар) та міськрадою (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки від 07.02.2012 № 121100004001050, за умовами якого орендодавець на підставі рішення міськоради від 29.12.2011 № 874 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення промислового майданчика, об`єднаного хвостосховища, складів, яка знаходиться в Інгулецькому районі м. Кривого Рогу.

11. Згідно з пунктом 6 договору, його укладено строком на 10 років.

12. Пунктом 7 договору встановлено, що річна орендна плата вноситься Орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлений ПК України (2755-17) , на підставі витягу з технічної документації (або довідки) про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, виконаної управлінням Держземагентства у Криворізькому районі Дніпропетровської області, на рахунок Управління казначейської служби України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області № 33211812700019 у банку ГУДКСУ Дніпропетровської області м. Дніпропетровськ, МФО 805012, код ЄДРПОУ 38032510 та на дату укладання договору становить 7 280 277,57 грн.

13. Згідно пунктом 17 договору оренди передача земельної ділянки орендарю здійснюється за актом її приймання-передачі протягом 7 (семи) календарних днів після державної реєстрації цього договору.

14. Посилаючись на те, що згідно із Законом України від 07.12.2017 № 2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" (2245-19) статтю 284 ПК України доповнено пунктом 284.4, за змістом якого для гірничодобувних підприємств встановлено спеціальну ставку плати за землю та зміну типу товариства, позивач підготував проект додаткової угоди від 02.10.2014 № 2 до договору оренди, який передбачав у тому числі, зміну найменування орендаря з Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" та зміну умов пункту 7 договору оренди шляхом викладення його в наступній редакції:"7. Річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі і розмірі 23 024 040,82 грн з урахуванням положень пункту 284.4 статті 284 ПК України (згідно розрахунку розміру орендної плати, що додається). Плата вноситься "Орендарем" на рахунок Управління Державної казначейської служби України в Інгулецькому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області № 332 188 127 00023 у банку ГУДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код ЄДРПОУ 38031632".

15. Зазначена додаткова угода була надіслана на адресу відповідача супровідним листом від 08.11.2018.

16. Проте, міськрада відповіді на пропозицію позивача щодо підписання спірної додаткової угоди не надала, що стало підставою для звернення ПАТ "ПГЗК" до суду із позовом у цій справі.

Позиція Верховного Суду

17. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

18. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

19. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК (1798-12) України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

20. Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі", розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України (2755-17) ).

21. Згідно зі статтею 15 цього Закону орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із суттєвих умов договору оренди.

22. Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розглядається в судовому порядку.

23. Стаття 284 ПК України регулює особливості оподаткування платою за землю. Поняття плати за землю наведено у підпункті 147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого платою за землю є обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Тобто поняття плати за землю має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, з іншого - є однією із форм плати за землю як загальнодержавного податку на рівні із земельним податком.

24. Законом України від 07.12.2017 № 2245-VIII (2245-19) "Про внесення змін до ПК України (2755-17) та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" статтю 284 ПК України доповнено пунктом 284.4, згідно з яким плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.

25. Таким чином, у пункті 284.4 статті 284 ПК України визначено розмір плати за землю відповідної категорії у виді орендної плати, що має наслідком внесення змін у договірні відносини сторін щодо оренди земельних ділянок таких категорій.

26. При цьому імперативні положення ПК України (2755-17) мають пріоритет у частині визначення розміру орендної плати.

27. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 904/3714/18, від 27.08.2019 у справі № 904/3718/18 та від 11.09.2019 у справі № 904/5638/18.

28. Отже, з 01.01.2018 для гірничодобувних підприємств для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин установлено спеціальну ставку плати за землю.

29. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 904/3720/18 та від 11.09.2019 у справі № 904/5638/18.

30. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, основною діяльністю позивача є добування залізної руди (код КВЕД 07.10). Із цією метою позивач орендує земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомості, безпосередньо задіяні в процесі видобування корисних копалин у виді залізної руди. Зазначені обставини підтверджуються спеціальним дозволом на користування надрами з видобування залізних руд та актом про надання гірничого відводу, наданими ПАТ "ПГЗК".

31. Беручи до уваги наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що прийняття змін до ПК України (2755-17) у частині розрахунку плати за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин, є підставою для внесення відповідних змін до укладеного між сторонами договору оренди землі з огляду на імперативність положень цього Кодексу.

32. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 904/3706/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3710/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3717/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3721/18.

33. Аргументи скаржника стосовно недоведення позивачем надання підприємству спірної земельної ділянки саме для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин, оскільки позивачеві було надано в оренду ділянку із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, пов`язаних із користуванням надрами, для розміщення об`єктів центрального проммайданчика, що відрізняється від виду використання земельних ділянок, зазначеного у пункті 284.4 статті 284 ПК України, колегія суддів вважає безпідставними, адже цільове призначення - "земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин" і "для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами" не є тотожним, проте використання спірної земельної ділянки позивачем саме з метою видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин підтверджується наданими ПАТ "ПГЗК" доказами, а саме спеціальним дозволом від 29.07.1996 № 585, виданим позивачеві з метою видобування кварцитів залізистих магнетитових та кварцитів залізистих окисленних та актом про надання гірничого відводу.

34. При цьому, як уже зазначалося, фактів, що спростовують використання спірної земельної ділянки з іншою метою, ніж за цільовим призначенням, судами попередніх інстанцій не встановлено, а доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано.

35. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника, що дія пункту 284.4 статті 284 ПК України, згідно з яким передбачено пільги щодо плати за землю відповідної категорії, не поширюється на орендарів земель комунальної власності, адже ці особи вносять плату за землю у формі орендної плати, а зазначені норми ПК України (2755-17) стосуються платників земельного податку, якими є власники або постійні користувачі земельних ділянок, зважаючи на таке.

36. Положення статті 284 ПК України регулюють особливості оподаткування платою за землю. Поняття плати за землю наведено у підпункті 147 пункту 14.1 статті 14 ПК України - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Тобто плата за землю має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, з іншого - однією із форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком.

37. Таким чином, положення пункту 284.4 статті 284 ПК України визначають розмір плати за землю відповідної категорії у виді орендної плати, що має наслідком внесення змін у договірні відносини сторін щодо оренди земельних ділянок визначених категорій. Імперативні положення ПК України мають пріоритет у частині визначення розміру орендної плати

38. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 904/3709/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3710/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3717/18, від 15.08.2019 у справі № 904/3721/18, від 16.07.2019 у справі № 904/3720/18, від 10.04.2019 у справі № 904/3714/18, від 27.08.2019 у справі № 904/3718/18 і відступати від цього висновку колегія суддів не вважає за необхідне.

39. Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що запропоновані позивачем умови додаткової угоди до договору оренди повністю відповідають положенням пункту 274.1 статті 274, пункту 284.4 статті 284 і пункту 288.5 статті 288 ПК України.

40. Посилання скаржника на висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладені в рішеннях у справах "Ятрідіс проти Греції" від 25.03.1999, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 є недоречним, оскільки ці висновки стосуються сумісності заходу втручання, зокрема держави, у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) . Так, у першій справі заявник звернувся до ЄСПЛ, вважаючи, що відмова органів державної влади повернути йому приміщення кінотеатру порушує право цієї особи на мирне володіння майном, а у другій справі заявник звернувся до ЄСПЛ, посилаючись на те, що в результаті скасування остаточного та обов`язкового рішення суду, винесеного на користь цієї особи, порушено право заявника на мирне володіння майном.

41. Безпідставними є твердження скаржника (із посиланням на рішення ЄСПЛ у справах "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України", Суомінен проти Фінляндії", "Хаджинастасиу проти Греції") про необґрунтованість оскаржуваних судових рішень, оскільки із їх змісту вбачаються підстави, мотиви та обґрунтування, із яких виходили суди, задовольняючи позов.

42. При цьому слід зазначити, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

43. Стосовно інших доводів, наведених у касаційній скарзі, варто зауважити, що вони спрямовані на переоцінку доказів у справі, а це виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

44. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

45. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

46. Отже, зазначені рішення ЄСПЛ суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

47. За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, оскаржувані рішення і постанову у справі прийнято із додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

48. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

49. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 ГПК України).

50. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.