922/3635/18 Про стягнення боргу та неустойки за неналежне виконання Підприємством умов договору про постачання природного газу - 19.09.2019 Прийняття

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.03.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2019: відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" до Підприємства про стягнення основного боргу у сумі 11 938 552,23 грн, пені у сумі 187 837,21 грн, 3% річних у сумі 224 327,40 грн, інфляційних втрат у сумі 207 332,96 грн; закрито провадження у справі в частині позовних вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" до Підприємства про стягнення основного боргу у сумі 1694163,95 грн.

2.2. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: сума основного боргу у розмірі 11 938 552,23 грн була сплачена відповідачем до подання позивачем позову, а тому у стягнені вказаної суми позивачу відмовлено; у частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1 694 163,95 грн. суд закрив провадження у справі, оскільки названа сума боргу була сплачена відповідачем після подання позивачем відповідного позову; підстави для стягнення з відповідача пені у сумі 187 837,21 грн, трьох процентів річних у сумі 224 327,40 грн та інфляційних втрат у сумі 207 332,96 грн у зв`язку з порушенням пункту 6.1 договору відсутні, оскільки строки виконання зобов`язання відповідачем за договором не були порушені.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду АТ "НАК "Нафтогаз України" просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 у справі №922/3635/18 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 619 497,57 грн, прийняти у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення неустойки у сумі 619 497,57 грн задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційні скарги

4.1. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми статей 12, 193, 233 Господарського кодексу України; статей 526, 549- 552, 612, 625, 653 Цивільного кодексу України.

4.2. АТ "НАК "Нафтогаз України" стверджує, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про відсутність правових підстав для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

4.3. Скаржник вказує на те, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам та вимогам позивача щодо стягнення сум пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, зокрема, не було досліджено - на які кошти розраховувалися вищевказані суми вимог, яким чином дані кошти були сплачені відповідачем (власні кошти або державні субвенції), якими доказами керувався позивач звертаючись до суду та відповідно розраховуючи суми пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, натомість суд лише послався на загальні положення постанови Кабінету Міністрів України № 20, бюджетного законодавства, які в даному випадку, на переконання позивача, не можуть мати вирішальний вплив на рішення по суті спору.

4.4. АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначає, що пунктом 6.3 Договору чітко передбачено, що відповідач не обмежується у здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену Договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами, тим самим - міг впливати стан розрахунку.

4.5. Скаржник зазначає, що жодним нормативним актом не передбачено заборону здійснення розрахунків поза межами механізму автоматичного розподілу коштів, умовами Договору сторони встановили обов`язок вчинення всіх належних дій у разі виявлення заборгованості, Порядком розподілу коштів передбачено направлення коштів, отриманих від кінцевих споживачів, теплогенеруючим/теплопостачальним організаціям у разі підтвердження сплати у повному обсязі вартості газу постачальнику природного газу. Тому, на думку скаржника, відповідач мав передбачену умовами Договору та нормативними актами можливість впливу на стан розрахунків, проте не використав її.

4.6. АТ "НАК "Нафтогаз України" стверджує, що затверджений нормативним актом механізм розподілу коштів не впливає на договірні зобов`язання сторін у частині порядку та строків розрахунків між сторонами, а лише визначає механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на спеціальних рахунках.

5. Позиція, викладена у відзиві на касаційну скаргу

5.1. Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Підприємство (споживач) 15.09.2017 уклали договір постачання природного газу № 1141/1718-ТЕ-32 (далі - Договір).

6.2. Сторонами укладено додаткові угоди до Договору: від 12.01.2018 № 1 та від 05.04.2018 №2.

6.3. Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору.

6.4. Згідно з пунктом 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

6.5. Пунктом 6.1 Договору було встановлено, що оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

6.6. Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

6.7. Відповідно до пункту 10.3 Договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, становить 5 років.

6.8. На виконання умов Договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 89 467 289,45 грн, що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу:

- від 31.10.2017 за жовтень 2017 на суму 5 442 452,62 грн;

- від 30.11.2017 за листопад 2017 на суму 13 365 206,08 грн;

- від 31.12.2017 за грудень 2017 на суму 13 222 959,50 грн;

- від 31.01.2018 за січень 2018 на суму 19 870 327,08 грн;

- від 28.02.2018 за лютий 2018 на суму 17 740 026,58 грн;

- від 31.03.2018 за березень 2018 на суму 17 503 362,11 грн;

- від 30.04.2018 за квітень 2018 на суму 23 22 955,48 грн.

6.9. Звертаючись з позовом, АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначив, що сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 13 632 716,18 грн. В підтвердження суми основного боргу у розмірі 13 632 716,18 грн позивачем надана довідка по операціях за договором № 1141/1718-ТЕ-32, сальдо по КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області та Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 4010 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України від 20.11.2017.

6.10. 20.11.2017 Головним управління Державної казначейської служби України у Харківській області (сторона №1), Департаментом фінансів Харківської обласної державної адміністрації (сторона №2), Фінансовим управлінням Лозівської міської ради (сторона №3), Управлінням праці та соціального захисту Лозівської міської ради Луганської області (сторона №4), Комунальним підприємством Теплоенерго Лозівської міської ради (сторона №5), Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (сторона остання) з метою погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2017 рік у розмірі 5 442 452,62 грн. на підставі договору від 15.09.2017 № 1141/1718-ТЕ-32, було укладене спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України № 4010.

6.11. При прийнятті цього рішення, сторони керувались, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (20-2005-п) , якою затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій.

6.12. На виконання наведеного спільного протокольного рішення відповідачем перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 5 442 452,62 грн в рахунок погашення заборгованості за спожитий природний газ у 2017 році за Договором, що підтверджується платіжним дорученням від 19.12.2017 №7 на суму 5 442 452,62 грн.

6.13. Відповідно до розділу 1 вказаного протокольного рішення предметом Спільного протокольного рішення є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (20-2005-п) (далі - Постанова від 11.01.2005 № 20).

6.14. Розділом 2 Спільного протокольного рішення передбачений порядок проведення взаєморозрахунків. Згідно з пунктом 2.7 розділу 2 Спільного протокольного рішення Сторона 5 (Підприємство) перераховує Стороні останній (Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України") кошти за природний газ за 2017 рік згідно з договором від 15.09.2017 № 1141/1718-ТЕ-32 із записом у графі "призначення платежу" "Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20, за природний газ за 2017 рік, договір від 15.09.2017 №1141/1718-ТЕ-32".

6.15. Розділом 3 Спільного протокольного рішення передбачено, що з метою реалізації цього Спільного протокольного рішення Сторони зобов`язуються: забезпечити подання до органів Державної казначейської служби України належним чином оформлених спільних протокольних рішень та платіжних доручень згідно з Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03 серпня 2015 року №493/688 (далі - Порядок проведення розрахунків); перерахувати кошти наступній Стороні, а Сторона остання - до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок; оперативно обмінюватись наявною інформацією, виходячи з принципів задоволення взаємних інтересів у процесі реалізації цього Спільного протокольного рішення; забезпечити проведення розрахунків відповідно до цього Спільного протокольного рішення та з урахуванням укладених договорів на розрахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання учасниками розрахунків платіжних документів органи Державної казначейської служби України своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти за схемою, передбаченою цим Спільним протокольним рішенням.

6.16. Сторони, що підписали Спільне протокольне рішення, несуть відповідальність за недотримання вимог Постанови від 11.01.2005 № 20 та Порядку проведення розрахунків і невиконання своїх зобов`язань за Спільними протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків відповідно до законодавства України (пункт 4 Спільних протокольних рішень).

6.17. Відповідачем були відкриті рахунки із спеціальним режимом використання, про що свідчить договір банківського рахунку від 25.07.2014 № 506899. Розрахунки між сторонами договору від 15.09.2017 № 1141/1718-ТЕ-32 здійснювались двома способами: за рахунок коштів державного бюджету та коштів, які перераховувались відповідачем на користь позивача виключно з рахунку з спеціальним режимом використання у відповідності до частини першої пункту 6.3 Договору.

6.18. На підтвердження оплати поставленого природного газу за Договором відповідачем надані платіжні доручення: від 19.12.2017 № 7 на суму 5 442 452,62 грн.; від 29.01.2018 № 1 на суму 7 752 212,00 грн.; від 19.02.2018 № 4 на суму 14 820 361,33 грн.; від 23.02.2018 № 5 на суму 723,35 грн.; від 01.03.2018 № 6 на суму 3 585 025,66 грн.; від 22.03.2018 № 9 на суму 7 299 238,03 грн.; від 11.04.2018 № 10 на суму 10 078 793,05 грн.; від 25.04.2018 № 13 на суму 20 066 608,92 грн.; від 25.05.2018 № 14 на суму 5 188 986,22 грн.

6.19. Відповідачем сплачена позивачу сума основного боргу за Договором у сумі 13 632 716,18 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: від 26.06.2018 № 15 на суму 1 502 871,69 грн; від 26.07.2018 № 16 на суму 1 781 988,05 грн; від 27.08.2018 № 17 на суму 1 766 376,21 грн; від 26.09.2018 № 18 на суму 1 593 186,09 грн; від 25.10.2018 № 19 на суму 1 979 444,17 грн; від 26.11.2018 № 20 на суму 3 314 687,02 грн; від 22.12.2018 № 24 на суму 1 694 163,95 грн. Вказана сума боргу (13 632 716,18 грн) відповідачем була сплачена позивачу на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" від 04.03.2002 № 256 (256-2002-п) .

6.20. Відповідачем основний боргу за Договором сплачено повністю.

6.21. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі платіжних доручень: від 26.06.2018 № 15 на суму 1502871,69 грн.; від 26.07.2018 № 16 на суму 1781988,05 грн.; від 27.08.2018 № 17 на суму 1766376,21 грн.; від 26.09.2018 № 18 на суму 1593186,09 грн.; від 25.10.2018 № 19 на суму 1979444,17 грн.; від 26.11.2018 № 20 на суму 3314687,02 грн.; від 22.12.2018 № 24 на суму 1694163,95 грн. відповідачем була сплачена позивачу сума основного боргу за договором у сумі 13 632 716,18 грн. за Договором від 15.09.2017 № 1141/1718-ТЕ-32 на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" від 04.03.2002 №256 (256-2002-п) , тобто, за рахунок коштів, що виділялись у вигляді субвенцій на оплату пільг та житлових субсидій населенню щодо послуг з постачання природного газу.

6.22. Також суд апеляційної інстанції вказав на те, що, враховуючи, що відповідачем кошти були перераховані постачальнику на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання та з посиланням у призначенні платежу на постанову КМУ № 256, відповідач не міг самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались йому позивачем на підставі договору від 15.09.2017 №1141/1718-ТЕ-32, оскільки такі послуги погашались виключно за рахунок бюджетних коштів у вигляді субвенцій з державного бюджету на оплату пільг, субсидій та компенсацій населенню, які мають цільовий характер використання та окремий порядок перерахування, встановлений Порядками № 20 (діючого до 01 січня 2018 року) та № 256 (діючого з 01 січня 2018 року, з урахуванням внесених змін, в тому числі пункту 8-1).

7. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

7.1. Цивільний кодекс України (435-15)

пункт 1 частини другої статті 11:

- підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини;

частини перша та друга статті 509:

- зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу;

частина перша статті 526:

- зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;

частина перша статті 530:

- якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін);

- неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання;

- порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання);

частина перша статті 612:

- боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором;

частина друга статті 625:

- боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом;

- договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору;

- за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

7.2. Господарський кодекс України (436-15) :

- відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами;

частини перша - третя статті 12:

- держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів;

частина перша статті 173:

- господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку;

частина перша статті 193:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом;

частина перша статті 216:

- учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором;

частини перша та друга статті 217:

- господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції;

- штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

7.3. Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (20-2005-п) (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин):

- цей Порядок визначає механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами (далі - субвенція);

- Казначейство перераховує суми субвенцій на рахунки обласних бюджетів та бюджету м. Києва, відкриті в органах Казначейства, згідно з розписом державного бюджету в межах зобов`язань місцевих бюджетів за видатками, зазначеними в пункті 1 цього Порядку.

- Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", ПАТ "Укртрансгаз", державне підприємство "Енергоринок", виробники електроенергії та вугледобувні підприємства підписують з учасниками розрахунків спільні протокольні рішення протягом п`яти робочих днів.

Учасник розрахунку має право відмовитися від підписання спільного протокольного рішення виключно за умови відсутності боргу перед учасником за товари/послуги, який планується погасити відповідно до цього Порядку.

7.4. Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2002 № 256:

- цей Порядок визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг тепло-, водопостачання і водовідведення;

- для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах Казначейства;

- усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають " постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256 (256-2002-п) " та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.

8. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

8.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

8.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

9.1. Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (20-2005-п) та постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2002 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету".

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений названими Порядками, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонам на підставі укладених між ними договорів.

Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти, як то Постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (20-2005-п) та від 04.02.2002 № 256.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18.

9.2. Попередні судові інстанції, з`ясувавши, що сторонами укладене спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України № 4010, дійшли висновку про те, що сторони змінили строк та порядок проведення розрахунків за послуги з постачання природного газу, надані відповідно до Договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем кошти були перераховані постачальнику на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання та з посиланням у призначенні платежу на постанову КМУ №256, послуги з постачання природного газу за Договором погашались виключно за рахунок бюджетних коштів у вигляді субвенцій з державного бюджету на оплату пільг, субсидій та компенсацій населенню, які мають цільовий характер використання та окремий порядок перерахування, встановлений Порядками №20 (діючого до 01 січня 2018 року) та № 256 (діючого з 01 січня 2018 року, з урахуванням внесених змін, в тому числі пункту 8-1).

Також, судами зазначено, що доказів, які підтверджують, що перерахування коштів у зазначений вище період було здійснено з порушенням строків, встановлених Порядками № 20 та № 256 суду не надано.

Таким чином, Судами встановлено, що відповідачем сплачено позивачу борг за Договором у порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (20-2005-п) та постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (256-2002-п) виключно за рахунок бюджетних коштів.

За таких обставин та з огляду на те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати обставини справи та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, доводи скаржника викладені у пункті 4.2 цієї постанови, зокрема щодо того, що судами не було досліджено на які кошти розраховувалися вказані суми вимог, яким чином дані кошти були сплачені відповідачем (власні кошти або державні субвенції), відхиляються судом касаційної інстанції як необґрунтовані.

Встановивши, що строки виконання зобов`язання відповідачем не порушені, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для застосування наслідків порушення грошових зобов`язань, встановлених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд касаційної інстанції погоджується з даним висновком судів попередніх інстанцій про те, що підписання сторонами Спільного протокольного рішення і виконання його положень, а також положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (20-2005-п) та від 04.03.2002 № 256, свідчить про те, що сторони фактично погодились, що оплата поставленого природного газу за Договором підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі відповідного Спільного протокольного рішення. Тим самим сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до Договору.

Тому, Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, про те, що, враховуючи Спільне протокольне рішення, сторони узгодили порядок проведення розрахунків, змінивши строки виконання відповідачем зобов`язань перед позивачем, які виникли на підставі Договору.

З огляду на зазначене, Суд касаційної інстанції відхиляє доводи позивача, викладені у пунктах 4.2, 4.4 - 4.6 даної постанови.

Також суд касаційної інстанції вважає доводи скаржника щодо невідповідності висновків оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду в частині можливості стягнення пені та застосування наслідків з порушення грошового зобов`язання, передбаченого частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, безпідставним, оскільки у справі №922/3635/18 судами встановлено, що оплата послуг з постачання природного газу проводилась виключно за рахунок бюджетних коштів, а названі скаржником постанови Верховним Судом були прийняті за інших фактичних обставин справи.

9.3. Інші доводи АТ "НАК "Нафтогаз України", викладені в касаційній скарзі, вже спростовано судами попередніх інстанцій. Водночас, зазначаючи про порушення цими судами норм процесуального та матеріального права, скаржник насправді фактично вдається до заперечення обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої названими судами оцінки доказів зі справи. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

9.4. Касаційний господарський суд зазначає, що касаційна скарга АТ "НАК "Нафтогаз України", її доводи, стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій та фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, оскільки, як вже було зазначено, касаційна інстанція відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

9.5. За результатами аналізу питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду суд касаційної інстанції враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

9.6. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи викладене вище, Касаційний господарський суд вважає, що ним наведені обґрунтування на всі доречні і вагомі доводи, викладені у касаційній скарзі.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10.1. Звертаючись з касаційною скаргою, АТ "НАК "Нафтогаз України" не спростувало наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

10.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову судів попередніх судових інстанцій - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.