903/962/17 Про стягнення заборгованості, неустойки та річних за неналежне виконання умов договору про постачання електричної енергії - 22.11.2018 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 903/962/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" на рішення Господарського суду Волинської області від 26.04.2018 (суддя Костюк С.В.) та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 (головуючий суддя: Юрчук М.І., судді: Крейбух О.Г., Тимошенко О.М.)

за позовом Державного підприємства "Регіональні електричні мережі"

до Державного підприємства "Нововолинський ремонтно-механічний завод"

про стягнення 1 078 023,00 грн.,

За участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Жуковський О.В. - адвокат

ВСТАНОВИВ:

19.12.2017 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" про стягнення з Державного підприємства "Нововолинський ремонтно-механічний завод" 1078023,00грн., з яких 138241,76грн. - основного боргу за активну електричну енергію, 429817,24грн. - пені, 54984,21грн. - 3% річних та 454979,79грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії №3 від 01.09.2004.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 26.04.2018, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2018, позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Нововолинський ремонтно-механічний завод" на користь Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" 329912,29 грн., з них заборгованість 9481,45 грн., 14870,28 грн. 3% річних нарахованих на заборгованість по рішенню суду за період з 14.12.2014р. по 17.12.2015р., 10818,32 грн. 3% річних за період з лютого 2015р. по листопад 2017р., 7268,11 грн. пені, 233 444,44 грн. інфляційних за період з грудня 2014р. по грудень 2015р. на заборгованість 490302,69 грн., 63511,14 грн. інфляційних з лютого 2015р. по листопад 2017р., а також 4948,68 грн. витрат по судовому збору. В решті позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що на виконання умов договору позивачем з лютого 2015р. по лютий 2018р. поставлено відповідачу активну електроенергію на загальну суму 2378656,50 грн., а відповідачем здійснено оплату за дану електроенергію на загальну суму 2357000грн., тобто, заборгованість за даний період становить 21656,50 грн. (2378656,50-2357000), що встановлено матеріалами справи, зокрема актом звірки взаємних розрахунків від 01.03.2018р. Однак, з врахуванням проплат після акту звірки заборгованість складає 9481,45грн. Враховуючи наявні у матеріалах справи докази, позовні вимоги про стягнення 138241,76грн. - основного боргу за активну електричну енергію, задоволено судами частково, лише на суму 9481,45грн. за період з лютого 2015р. по лютий 2018р. Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача 429 817,24 грн. - пені, з якої 422549,13 грн. за період з 22.02.2015р. по 30.06.2016р. та 7268,11грн. з 01.10.2017р. по 12.12.2017р., судами враховано п. 4.2.1 договору щодо умов внесення платежів, передбачених, пунктами 2.2.3-2.2.4 договору. Оскільки, умовами договору не встановлено інший строк нарахування пені, судами враховано заяву відповідача про застосування строків позовної давності від 12.04.2018р. та застосовано позовну давність щодо стягнення пені за період з 22.02.2015р. по 30.06.2016р. на суму 422549,13грн. Разом з тим, пеня в розмірі 7268,11грн. за період з 01.10.2017р. по 12.12.2017р., що нарахована на суму 138241,76грн., підлягає задоволенню, відповідно до п.3.2 Додатку №9 до Договору. Нараховані та заявлені до стягнення 54984,21 грн. 3% річних та 454979,79грн. інфляційних втрат, підлягають до задоволення частково, а саме 3% річних у розмірі 14870,28грн. - нарахованих на заборгованість по рішенню суду за період з 14.12.2014р. (дата подачі позову згідно штемпеля на конверті) по 17.12.2015р. та 10818,32грн. за період з лютого 2015р. по листопад 2017р.; інфляційні втрати підлягають до стягнення у розмірі 233 444,44 грн. за період з грудня 2014р. по грудень 2015р. на заборгованість 490302,69 грн., та у розмірі 63511,14грн. з лютого 2015р. по листопад 2017р., в іншій частині судами відмовлено. При цьому, доводи позивача щодо переривання строків позовної давності по заборгованості, яка стягнута по рішенню суду від 17.12.2012р. у справі №5004/1495/12 шляхом підписання актів звірок та зарахуванням переплат по поточних платежах, не прийнято судами до уваги в силу роз'яснень п.4.4.1 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013р. (v0010600-13)

03.09.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Державним підприємством "Регіональні електричні мережі" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Волинської області від 26.04.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 у справі № 903/962/17 до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 18.09.2018 року у справі № 903/962/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Ухвалою Верховного Суду від 27.09.2018 касаційну скаргу Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" на рішення Господарського суду Волинської області від 26.04.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 залишено без руху на підставі частини 3 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки наведені у заяві про поновлення строку підстави причин пропуску строку визнані неповажними; надано скаржнику строк для усунення недоліків до 29.10.2018; встановлено Державному підприємству "Регіональні електричні мережі" строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2018 поновлено Державному підприємству "Регіональні електричні мережі" строк для подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Волинської області від 26.04.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 у справі № 903/962/17, відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 22.11.2018, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 06.11.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу Державне підприємство "Регіональні електричні мережі" (скаржник, позивач) вказує, що суди попередніх інстанцій не повністю з'ясували обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають обставинам справи. Судами при прийнятті рішень неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Щодо порушення норм ст.ст. 73, 74, 86 ГПК України, а також інших норм процесуального права, що вплинули на прийняття незаконного судового рішення у даній справі, скаржник зазначає, що судами не прийнято до уваги докази стосовно розрахунку заборгованості, які позивачем було додано до матеріалів справи та мають значення для правильного вирішення господарського спору, в зв'язку з чим справа розглянута без з'ясування всіх обставин, без належного дослідження поданих позивачем доказів на підтвердження своїх вимог.

Позивач вказує, що при вирішенні господарського спору, щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 138241,76грн. основного боргу за активну електричну енергію за період з лютого 2015, з січня по червень 2017 суд першої інстанції мотивував своє рішення взявши до уваги заперечення відповідача про те, що "на виконання умов договору позивачем з лютого 2015 по лютий 2018р. поставлено відповідачу активну електроенергію на загальну суму 2378656,50грн., а останнім здійснено оплату за дану електроенергію на загальну суму 2357000грн., тобто заборгованість за даний період становить 21656,50грн. (2378656,50- 2357000)", в свою чергу суд першої інстанції взяв до уваги акт звірки взаємних розрахунків від 01.03.2018р. та дійшов висновку, що після проведення відповідачем оплат за спожиту електричну енергію, які він здійснив після підписання акта звірки - заборгованість склала 9481,45грн. Аналогічних висновків дійшов і суд апеляційної інстанції. З такою позицією судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позову в цій частині, позивач не погоджується. Скаржник зазначає, що суди, в порушення вимог ГПК (1798-12) України, прийняли до уваги доказ, а саме акт звірки взаємних розрахунків від 01.03.2018р., який було підписано між сторонами та надано відповідачем в судовому засіданні 26.04.2018р., але не врахували заперечення позивача в судовому засіданні, стосовно невідповідності акта звірки періоду заборгованості, який визначено в позовній заяві, суд першої інстанції відмовив у задоволенні усного клопотання позивача про можливість надати суду розрахунок суми заборгованості на 01.03.2018 у наступному засіданні, для повного з'ясування суми заборгованості, так як на 01.03.2018 сума заборгованості складає 126466,12грн., чим порушив вимоги ч. 2 ст. 195 ГПК України. Позивач вважає, що судами не враховано доводи позивача, що при наявності перевищення суми платежу, необхідної для періоду, за який здійснюється оплата за спожиту електроенергію, відповідні кошти спрямовуються на погашення заборгованості з найдавнішим терміном виникнення, що є правом постачальника, встановленим п.6.5. Правил користування електричною енергією, та узгоджено сторонами при укладенні договору. Скаржник зазначає, що розгляд даної справи по суті почався 12.04.2018 та повинен був закінчиться до 11.05.2018, тобто відмовляючи позивачеві в задоволенні клопотання до закінчення розгляду справи по суті, суд першої інстанції не застосував норми матеріального права - п.6.5. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ №28 від 31.07.1996, порушив вимоги ст. 13 ГПК України.

Також, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій врахували заяву відповідача про застосування строків позовної давності, щодо стягнення 429817,24грн. пені, з якої 422549,13грн. за період з 22.02.2015р. по 30.06.2016р. та 7268,11грн. за період з 01.10.2017р. по 12.12.2017р та застосували позовну давність щодо стягнення пені за період з 22.02.2015р. по 30.06.2016р. на суму 422549,13 грн., з чим позивач також не погоджується.

Щодо поданої заяви про застосування строків позовної давності, скаржник зазначає, що відповідні позовні вимоги, включаючи суму неустойки, обґрунтовані тим, що між сторонами справи є зобов'язання, що виконане позивачем належним чином, а саме за договором № 3, натомість, відповідач порушує взяті на себе зобов'язання (в тому числі тих його обсягів щодо яких встановлено обставини рішенням господарського суду від 17.12.2012р. у справі №5004/1495/12), тобто, з боку відповідача не виконується судове рішення. Після прийняття вказаного рішення строки позовної давності щодо всієї заборгованості за договором №3 систематично переривалися. На такі обставини вказують копії документів, що додані до позовної заяви, а також письмовий доказ, що наданий суду як додаток 10 до позовної заяви №02/87 від 13.12.2017р. та містить відомості про суму заявленої пені. Крім підписання актів звірки розрахунків, відповідачем здійснювалися оплати спрямовані на зменшення заборгованості, тобто, додатково вчинялися юридично значимі дії, які свідчать про визнання основного боргу, на суму якого нарахована пеня. Також позивач зазначає, що підписавши Акт звірки взаємних розрахунків станом на 01 січня 2014 р., 22 січня 2014 р. відбулося друге переривання строків, оскільки відповідач вчиняв інші переплати, зокрема, за грудень 2014 р., чим перервав позовну давність в межах строку після другого переривання, та в інших періодах. Крім того, відповідач визнав наявність боргу по кожному розрахунковому періоду (місяцю) шляхом підписання відповідних актів. Саме тому обидві сторони брали до уваги відповідні акти звірки для бухгалтерського обліку.

Також скаржник не погоджується з висновками судів щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача 54984,21грн. 3% річних та 454979,79грн. інфляційних втрат та вважає, що в силу статей 257, 258 ЦК України, абзацу 3 підпункту 7.1 пункту 7 постанови ВГСУ №14 від 17.12.2013, 3% річних та інфляційні втрати за весь час прострочення та заявлені у позові, нараховані цілком обґрунтовано і правомірно.

У касаційній скарзі скаржник просить рішення Господарського суду Волинської області від 26.04.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 у справі № 903/962/17 скасувати, справу передати на новий розгляд.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін.

У судове засідання з'явився представник відповідача, який виклав заперечення проти касаційної скарги.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, хоча вказаний учасник справи про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився у судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 01 вересня 2004 року між Волинською філією ДП "Укренерговугілля" (постачальник) та Державним підприємством "Нововолинський ремонтно-механічний завод" - (споживач) укладено договір № 3 на постачання електричної енергії (а.с.21-25, т.І).

Рішенням господарського суду Волинської області від 17.12.2012р. у справі №5004/1495/12 за позовом ДП "Регіональні електричні мережі" до ДП "Нововолинський ремонтно-механічний завод" про стягнення 727332,00грн. встановлено, що згідно наказу Міністерства палива та енергетики України №404 від 17.08.2007р. ДП "Укренерговугілля" перетворено у ВАТ "Укренерговугілля" до якого увійшла Волинська філія. Відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України № 557 від 13.11.2008 року припинено діяльність ВАТ "Укренерговугілля" шляхом реорганізації в ДП "Укренерговугілля", а наказом від 27.05.2009 року № 278 внесено зміни до наказу від 13.11.2008 року № 557, якими змінено ДП "Укренерговугілля" на ДП "Регіональні електричні мережі". Згідно п. 1.3 Статуту ДП "Регіональні електричні мережі" є правонаступником майна, всіх прав та обов'язків ВАТ "Укренерговугілля" (а.с.6-7, т.І).

Обставини, встановлені рішенням суду від 17.12.2012р. (дане рішення набрало законної сили) не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини, що відповідає статті 75 ГПК України.

За умовами договору, розділ І (предмет договору) Постачальник постачає електричну енергію Споживачу, а Споживач сплачує Постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Додатком № 9 до договору сторони погодили порядок розрахунків за електроенергію, а саме, в п. 3.2 зазначили, що поточна оплата за електроенергію, що споживається в поточному періоді з урахуванням сплаченого авансового платежу у розрахунковому періоді 20 % від заявленої величини вноситься до 10 числа поточного періоду, 60 % від заявленої величини до 18 числа поточного періоду та 100 % від заявленої величини до 28 числа поточного періоду. Сума, яка була сплачена Споживачем в розрахунковому місяці понад повну поточну оплату вартості електричної енергії зараховуються, як погашення заборгованості Споживача перед Постачальником за минулі періоди (починаючи з заборгованості з найдавнішим терміном виникнення) з урахуванням ПДВ.

В пункті 7 Додатку №9 до Договору вказано, що до інших платежів відноситься пеня, інфляційні нарахування, суми завданих збитків, плата за послуги з відновлення електропостачання, за перетікання реактивної енергії, за повірку перепрограмування, непланову перевірку, проведену експертизу розрахункових засобів обліку, плата за недотримання показників якості електроенергії, тощо.

Пунктом 9.5 договору визначено, що термін укладення договору до 31.12.2004р. і вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до його закінчення жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

В грудні 2017 року, Державне підприємство "Регіональні електричні мережі" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Нововолинський ремонтно-механічний завод" 1078023,00грн., з яких 138241,76грн. - основного боргу за активну електричну енергію, 429 817,24грн. - пені, 54 984,21грн. - 3% річних та 454 979,79грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги позивача обґрунтовані не належним виконанням умов договору №3 від 01.09.2004р. про постачання електричної енергії, порушенням норм Цивільного кодексу України (435-15) , Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) (а.с. 3-5, т.І).

Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 138241,76грн. основного боргу за активну електричну енергію за період з лютого, квітня, червня-серпня 2015р., січня, червня, жовтня 2016р. та червня 2017р.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, враховуючи наявні в матеріалах докази та те, що початок виникнення боргу по позовних вимогах є лютий 2015р., також враховуючи пункт 3.2 Додатку №9 до Договору (сума, яка була сплачена Споживачем в розрахунковому місяці понад повну поточну оплату вартості електричної енергії зараховуються, як погашення заборгованості Споживача перед Постачальником за минулі періоди), у даному випадку необхідно визначити період виникнення даного боргу саме з лютого 2015р. по лютий 2018р. (поставка та оплата по даному договору), що підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків станом на 01 березня 2018р., який підписаний та скріплений печатками сторін (а.с. 155-157, т.І).

Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов договору позивачем з лютого 2015р. по лютий 2018р. поставлено відповідачу активну електроенергію на загальну суму 2378656,50грн., а відповідачем здійснено оплату за дану електроенергію на загальну суму 2357000 грн., тобто, заборгованість за даний період становить 21656,50грн. (2378656,50-2357000), що встановлено матеріалами справи, зокрема актом звірки взаємних розрахунків від 01.03.2018р., однак, з врахуванням проплат після акту звірки сума заборгованості складає 9481,45 грн.

Враховуючи наведені умови укладеного між сторонами договору, норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі власної оцінки доказів встановили, що обґрунтованою і доведеною за період виникнення з лютого 2015р. по лютий 2018р. є сума боргу відповідача перед позивачем в розмірі 9481,45грн.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 138241,76грн. основного боргу за активну електричну енергію, підлягають лише частковому задоволенню, на суму 9481,45 грн.

Разом з тим, як уже зазначалося позивач крім основної суми боргу нарахував та заявив до стягнення з відповідача 429 817,24грн. пені, з якої 422549,13грн. за період з 22.02.2015р. по 30.06.2016р. та 7268,11грн. за період з 01.10.2017р. по 12.12.2017р.

Так, згідно пункту 4.2.1 договору за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3-2.2.4 договору, з порушенням термінів, визначених додатком № 9 "Порядок розрахунків" Споживач сплачує Постачальнику пеню за кожний день прострочення платежу, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, а сума боргу сплачується з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Сума пені та інфляційні нарахування зазначаються у розрахунковому документі окремим рядком.

Разом з тим, згідно зі ст.ст. 256, 260, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253- 255 ЦК України. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його настання. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Згідно з частиною 2 даної статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується частина 6 статті 232 ГК України згідно якої, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, враховуючи, що умовами договору не встановлено інший строк нарахування пені, подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності від 12.04.2018р., суди попередніх інстанцій встановили, що у даному випадку слід застосувати позовну давність, про застосування якої заявлено відповідачем, щодо стягнення пені за період з 22.02.2015р. по 30.06.2016р. на суму 422549,13 грн.

Щодо нарахованої на суму 138241,76грн. та заявленої до стягнення пені у розмірі 7268,11грн. за період з 01.10.2017р. по 12.12.2017р., місцевий та апеляційний суди вказали, що у даному випадку слід враховувати, що оскільки, пунктом 3.2 Додатку №9 до Договору (сума, яка була сплачена Споживачем в розрахунковому місяці понад повну поточну оплату вартості електричної енергії зараховуються, як погашення заборгованості Споживача перед Постачальником за минулі періоди) не визначено періоду такого зарахування, то відповідно заявлена вимога підлягає до задоволення.

Отже, до стягнення підлягає 7268,11грн. - пені за період з 01.10.2017р. по 12.12.2017р..

Крім того позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 54 984,21грн. - 3% річних та 454 979,79грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Перевіривши розрахунки позивача 3% річних у розмірі 54 984,21грн. та інфляційних втрат у розмірі 454979,79грн. суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про часткове задоволення даних заявлених вимог.

Так, 3% річних підлягають до стягнення у розмірі 14870,28грн., що нараховані на заборгованість по рішенню суду за період з 14.12.2014р. (дата подачі позову згідно штемпеля на конверті) по 17.12.2015р. та у розмірі 10818,32грн. - за період з лютого 2015р. по листопад 2017р. В решті сум 3% річних слід відмовити.

Інфляційні втрати слід стягнути у розмірі 233 444,44 грн. за період: із грудня 2014р. по грудень 2015р., що нараховані на заборгованість 490302,69грн. та у розмірі 63511,14грн. з лютого 2015р. по листопад 2017р. В іншій частині у стягненні нарахованих інфляційних втрат позивачу слід відмовити.

При цьому, враховуючи встановлені обставини даного спору, судами правомірно відхилено доводи позивача щодо переривання строків позовної давності по заборгованості, яка стягнута згідно рішення суду від 17.12.2012р. у справі №5004/1495/12 шляхом підписання актів звірок та зарахуванням переплат по поточних платежах з урахуванням такого.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Актами звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2013р, на 01.01.2014р., на 01.12.2015р., на 01.01.2016р., на 01.12.2016р., на 01.10.2017р. не встановлено чітку суму заборгованості, яка стягнута по рішенню суду від 17.12.2012р. у справі №5004/1495/12, доказів часткових оплат саме заборгованості, що стягнута відповідним рішенням суду не надано.

За наведених обставин, враховуючи норми чинного законодавства, наявні матеріали справи, суди попередніх інстанцій на підставі власної оцінки доказів правомірно прийняли рішення про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 329 912,29грн., з яких 9481,45грн. заборгованість, 14870,28грн. 3% річних нарахованих на заборгованість по рішенню суду за період з 14.12.2014р. по 17.12.2015р., 10818,32грн. 3% річних за період з лютого 2015р. по листопад 2017р., 7268,11 грн. пені, 233 444,44 грн. інфляційних за період з грудня 2014р. по грудень 2015р. на заборгованість 490302,69грн., 63511,14грн. інфляційних з лютого 2015р. по листопад 2017р. та відмовили у решті позовних вимог.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених позивачем, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу позову та касаційної скарги.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Згідно з ч.1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

При цьому, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими доводи скаржника, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні усного клопотання позивача про можливість надати суду розрахунок суми заборгованості на 01.03.2018 у наступному засіданні, для повного з'ясування суми заборгованості, так як на 01.03.2018 сума заборгованості складає 126466,12грн., чим порушив вимоги ч. 2 ст. 195 ГПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК (1798-12) ):

"Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті."

Отже, дана норма регулює виключно строк розгляду справи судом по суті, а не можливі дії суду на цій стадії.

Разом з тим, відповідно до п.3 ч.3 ст. 162 ГПК:

"Позовна заява повинна містити:

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються."

Згідно з п.3 ч.1, ч.2 ст. 177 ГПК:

"Завданнями підготовчого провадження є:

3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів."

2. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання."

Відповідно до ст. 181 ГПК:

"1. Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

"2. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі."

Згідно з п.7 ч.2 ст. 182 ГПК:

"У підготовчому засіданні суд:

7) з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше."

Відповідно до п.п.3,4 ч.5 ст. 183 ГПК:

"Суд може оголосити перерву у підготовчому засіданні у разі необхідності, зокрема у випадках:

3) неподання витребуваних доказів особою, яка не є учасником судового процесу;

4) витребування нових (додаткових) доказів."

Згідно зі ст. 194 ГПК:

"Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат."

Відповідно до п.4 ст. 202 ГПК:

"Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження."

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції приймає до уваги наступне.

Саме скаржник в даному випадку подав позов, а отже ще при подачі мав додати до нього обґрунтований розрахунок суми боргу.

Ухвалою суду від 22.12.2017 року відкрито провадження у справі за позовом Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" до Державного підприємства "Нововолинський ремонтно-механічний завод" про стягнення 1078023,00 грн., підготовче засідання призначено на 17.01.2018 року.

Ухвалою суду від 17.01.2018 року відкладено підготовче засідання на 13.02.2018 року.

30.01.2018р. на адресу суду від відповідача поступив відзив від 29.01.2018р. згідно якого, зокрема, відповідач вважав розрахунок суми основного боргу за 2015-2017р. некоректним та помилковим, оскільки в ньому наведені лише місяці де була здійснена переплата, додатково просив застосувати строк позовної давності до пені.

Ухвалою суду від 13.02.2018 року за клопотанням сторін продовжено підготовче провадження по справі до 19.03.2018 року та призначено підготовче засідання на 14.03.2018 року.

Ухвалою суду від 14.03.2018 року повідомлено сторін про відкладення підготовчого засідання на 19.03.2018 року та зобов'язано позивача надати суду відповідь на відзив відповідача, докази, що підтверджують поставку активної енергії в період 2015-2017р.р., та докази її оплати (платіжні доручення, виписки банку, тощо).

Ухвалою суду від 19.03.2018р., з врахуванням ухвали про виправлення описки закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.04.2018 року.

У судовому засіданні 12.04.2018р. оголошено перерву до 26.04.2018р. для надання сторонам можливості ознайомитися з матеріалами поданими 12.04.2018р. та для подачі на них пояснень.

Зазначене свідчить, що скаржник мав більш ніж достатньо часу для подання обґрунтованого розрахунку суми заборгованості ще при подачі позову або на стадії підготовчого провадження.

Крім того, як свідчать матеріали справи ним двічі надавалися розрахунки суми позову і при розгляді справи по суті, а саме 12.04.2018 та 26.04.2018, при тому, що вищевказаний п.4 ст. 202 ГПК передбачає можливість відкладення розгляду справи в судовому засіданні по суті в разі необхідності витребування нових доказів, лише саме у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 26.04.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 у справі № 903/962/17 - без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" на рішення Господарського суду Волинської області від 26.04.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 у справі № 903/962/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 26.04.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.08.2018 у справі № 903/962/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є.Краснов

Г. Мачульський ' 'br'