914/163/14 Про визнання недійсним одностороннього правочину Публічного акціонерного товариства про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог - 13.11.2018 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарському суду Львівської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про визнання недійсним одностороннього правочину Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" - заяву № 4 від 20.12.2013 (вих. №06-8121) про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заява № 4 від 20.12.2013 (вих. №06-8121) про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, який суперечить приписам ст.ст. 3, 203, 215, 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ст. 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ). Нараховані відповідачем позивачу штрафні санкції є неправомірними та безпідставними, тобто такими, що об'єктивно не існують, то такі вимоги не є однорідними з вимогами позивача до відповідача у справі № 914/4487/13 про стягнення 1435257,44 грн., яку розглядає господарський суд Львівської області, а тому не можуть бути зараховані.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.02.2018 у справі № 914/163/14 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" має заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у сумі 1 435 257, 44 грн. за порушення строків виконання грошового зобов'язання за договором № 2012/3-Б на купівлю-продаж природного газу від 23.02.2012.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 у справі № 914/163/14 скасовано вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким задоволені позовні вимоги. Визнано недійсним односторонній правочин Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" - заяву № 4 від 20.12.2013 (вих. №06-8121) про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вищезазначений односторонній правочин не відповідає приписам закону, оскільки грошові вимоги ПАТ НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Львівгаз" у сумі 1 435 257, 44 грн. та грошові вимоги ПАТ "Львівгаз" до НАК "Нафтогаз України" у сумі 32 998 615, 11 грн. є спірними, такі не існували ні на момент вчинення відповідачем оспорюваного одностороннього правочину, ні на час розгляду справи судом.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 у справі № 914/163/14, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" звернулось з касаційною скаргою з вимогою змінити мотивувальну частину постанови апеляційної інстанції шляхом виключення висновків про спірність вимог ПАТ "Львівгаз" на час розгляду справи судом та про обов'язок ПАТ "Львівгаз" повторного доведення безспірності вимог в суді.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги скаржник вказує на те, що апеляційний суд, за наявності рішення іншого суду, що набрало законної сили, яким (після вчинення недійсного правочину) встановлено безспірність вимог ПАТ "Львівгаз". Також скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів ст.ст. 75, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 914/163/14 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.10.2018.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. - головуючий, Білоус В.В., Катеринчук Л.Й. від 19.10.2018 прийнято справу № 914/163/14 господарського суду Львівської області до провадження. Відкрито касаційне провадження у справі № 914/163/14 господарського суду Львівської області за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 у справі № 914/163/14. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 13.11.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 06.11.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

В судове засідання 13.11.2018 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача, які надали пояснення у справі.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" надіслало на адресу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заяву № 4 від 20.12.2013 про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка містить відомості про зарахування наступних вимог:

- зобов'язання відповідача перед позивачем в розмірі 1 435 257, 44 грн. на підставі договору № 2012/3-Б про купівлю-продаж природного газу від 23.02.2012;

- зобов'язання позивача перед відповідачем в загальному розмірі 32 998 615,11 грн. на підставі договору № 13-260-Н про купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013.

За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно вимог ст. 601 ЦК України, однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Статтями 202, 203 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Разом з тим, ще одною важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Переглядаючи судове рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, апеляційним господарським судом з'ясовано, що грошові вимоги ПАТ НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Львівгаз" у сумі 1 435 257, 44 грн. та грошові вимоги ПАТ "Львівгаз" до НАК "Нафтогаз України" у сумі 32 998 615, 11 грн. є спірними з огляду на існування між сторонами спорів щодо наявності та розмірів заборгованості за вищезазначеними договорами купівлі-продажу природного газу, що в свою чергу свідчить про відсутність всіх необхідних умов передбачених ст. 601 ЦК України для здійснення такого зарахування.

При цьому, скаржником не заперечується, що на момент вчинення оскаржуваного правочину, вимога ПАТ "Львівгаз" до НАК "Нафтогаз України" у сумі 32 998 615, 11 грн. була спірною.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" та залишення постанови Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 у справі № 914/163/14 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.