904/2271/17 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 09.11.2018 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 904/2271/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Пільков К.М., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1,

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду

(головуючий - Білецька Л.М., судді - Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є.)

від 26.06.2018,

за заявою ОСОБА_1,

про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 у справі № 904/2271/17 за нововиявленими обставинами,

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

до товариства з обмеженою відповідальністю "Топмарк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1,

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Топмарк" про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 рішення місцевого суду скасовано.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - комплекс будівель та споруд площею 1 338,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Конституційна, буд. 7, що належить ТОВ "Топмарк", ЄДРПОУ 36041832 на праві власності, в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ "ОТП Факторинг Україна" за кредитним договором № SME0AU/043/2007 від 13.02.2007 в розмірі 747 913,23 грн. Здійснено розподіл судових витрат.

16.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 за нововиявленими обставинами згідно з ст. ст. 320, 321 ГПК України.

Вказана заява обґрунтована тим, що на момент розгляду цієї справи ОСОБА_1 не була відома інформація Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (до Державного реєстру фінансових установ була внесена відповідна інформація щодо ТОВ "ОТП Факторинг Україна" згідно з розпорядженням Держфінпослуг № 916 від 03.12.2009 та виключена - за розпорядженням № 2023 від 20.08.2015, а також анульовані свідоцтво про реєстрацію фінансової установи серії ФК№ 241, додаток до нього від 03.12.2009) а, отже, що у позивача було відсутнє право звертатися до суду з позовом про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 за нововиявленими обставинами відмовлено. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 у справі № 904/2271/17 залишено в силі.

16.07.2018 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2018, в якій просить вказану ухвалу апеляційного суду скасувати. Також просив скасувати і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2018, залишивши в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017.

Підставами для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що судом апеляційної інстанції не було взято до уваги те, що на момент звернення з цим позовом ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не був іпотекодержателем, а ОСОБА_1 - іпотекодавцем. Вказує і на те, що судом апеляційної інстанції неправильно зазначено у резолютивній частині постанови кредитний договір (замість № СМ-SME0AU/043/2007 зазначено № SME0AU/043/2007), а тому, на думку ОСОБА_1, судом було прийнято рішення щодо договору якого ОСОБА_1 не укладав. Посилається на неправильне застосування апеляційним судом ст. 23 Закону України "Про іпотеку", незастосування ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , рішення ЄСПЛ (зокрема, рішення у справі "Правєдная проти Росії" від 18.11.2004); вибірковий підхід до правосуддя і довільне тлумачення рішення ЄСПЛ. Вважає, що підставою для перегляду рішення суду апеляційної інстанції за нововиявленою обставиною, яка не була відома ОСОБА_1 на час розгляду цієї справи у місцевому та апеляційному судах, є розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 2023 від 20.08.2015 про виключення ТОВ "ОТП Факторинг Україна" з Державного реєстру фінансових установ і анулювання свідоцтва про реєстрацію ТОВ "ОТП Факторинг Україна" як фінансової установи серії ФК № 241 та додатку до нього від 03.12.2009. Отже, на думку ОСОБА_1, нововиявленою обставиною є відсутність у ТОВ "ОТП Факторинг Україна" права здійснювати господарську діяльність у вигляді факторингу, що підтверджується відповідним розпорядженням, про що ОСОБА_1 дізнався лише 11.05.2018. Посилається на те, що 26.06.2018 судом апеляційної інстанції було прийнято ухвалу, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перегляд постанови суду апеляційної інстанції від 29.03.2018 за нововиявленими обставинами, без його виклику у судове засідання, що є порушенням права останнього та ст. ст. 7, 8, 9 ГПК України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що право на доступу до суду, навіть якщо воно не є абсолютним, має бути ефективних засобом юридичного захисту в національному органі, і не може бути обмежене чи скасоване у спосіб, який спричиняє посягання на саму його суть.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" вказує на те, що з договору факторингу від 12.11.2010 вбачається, що на момент його укладення ТОВ "ОТП Факторинг Україна" мало статус фінансової установи та було внесено до Державного реєстру фінансових установ (реєстраційне свідоцтво № 241 від 03.12.2009). Суб'єктний склад цього договору відповідає вимогам ст. 1079 ЦК України. Вважає, що перехід права вимоги та стягнення боргу з боржників не є фінансовою послугою та здійснюється на загально-правових засадах, а тому у ТОВ "ОТП Факторинг Україна" є законні права на звернення до суду з цим позовом. Зазначає, що на час прийняття апеляційним судом постанови від 29.03.2018 у справі № 904/2271/17, видані ТОВ "ОТП Факторинг Україна" свідоцтво про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 214 та додаток до нього від 03.12.2009 анульовані (20.08.2015). Однак, за Статутом ТОВ "ОТП Факторинг Україна" товариство є юридичною особою згідно з законодавством України та створене для здійснення підприємницької діяльності, яка спрямована на отримання прибутку. Предметом діяльності товариства є надання послуг та будь-які та усі інші види господарської діяльності, що не заборонені чинним законодавством України. На думку позивача, ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення у справі № 904/2271/17 за нововиявленими обставинами є законною.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 16.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 у справі № 904/2271/17 (а.с. 145 - 148, т. 3).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 заяву ОСОБА_1 було призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.06.2018 о 15:00 год. в приміщенні апеляційного господарського суду, що розташований за адресою: 49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 65 в залі судового засідання № 201, про що було повідомлено учасників справи (а.с. 156- 158, т. 3).

21.06.2018 у судовому засіданні було оголошено перерву та розгляд заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 у справі № 904/2271/17 за нововиявленими обставинами призначено на 26.06.2018 о 12:00 в залі судового засідання № 201.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.06.2018 ОСОБА_1 не був присутнім у судовому засіданні, про що свідчить протокол судового засідання від 21.06.2018 у справі № 904/2271/17 (а.с. 194, т. 3).

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства.

Згідно з ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014 зазначено, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом".

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Розділ IV Глави 1 ГПК України (1798-12) (в редакції, чинній з 15.12.2017) регулює діяльність і в ньому визначені повноваження суду апеляційної інстанції.

За ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 268 ГПК України про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

Частиною 3 ст. 216 ГПК України встановлено, що про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання ухвалами.

Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб у випадку прийняття закону, останній не ставився під сумнів, зокрема, шляхом його невиконання, зокрема судом.

Встановивши, що у судовому засіданні 21.06.2018 (в якому оголошувалася перерва до 26.06.2018) була відсутня третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ч. 3 ст. 216 ГПК України та не повідомив ухвалою ОСОБА_1 про перерву та призначення його заяви до розгляду на 26.06.2018.

Отже, розглядаючи 26.06.2018 заяву ОСОБА_1, який не був повідомлений про дату і час розгляду своєї заяви, апеляційний суд діяв не як "суд встановлений законом", чим також порушив права ОСОБА_1 на "представлення своєї заяви у суді" і поставив його у невигідне становище порівняно з іншими учасниками справи.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 310 ГПК України встановлено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Оскільки третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 не було повідомлено про розгляд 26.06.2018 його заяви про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 у справі № 904/2271/17 за нововиявленими обставинами, чим останній, серед іншого, обґрунтовує свою касаційну скаргу, то ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 не можна визнати законною і вона підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Також в касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 та залишити в силі рішення місцевого суду від 14.12.2017. Однак, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 310 ГПК України справа підлягає передачі на новий розгляд до апеляційного суду, тому у Верховного Суду відсутні передбачені процесуальним законодавством підстави для перегляду рішення місцевого суду від 14.12.2017 і постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2018.

Оскільки справа передається на новий розгляд до апеляційного суду, то відповідно до вимог ст. 129 ГПК України питання розподілу судових витрат має бути вирішене при ухваленні рішення.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317, 325 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 червня 2018 року у справі за № 904/2271/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді К. Пільков

І. Ткач

' 'br' ' 'p'