924/944/17 Про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно - 06.11.2018 Прийняття

2. Позовна заява мотивована незаконністю видачі Федерації професійних спілок Хмельницької області (далі - Відповідач) оскаржуваного Свідоцтва на підставі рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000 № 223-А "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна", у тому числі на гуртожиток профкурсів на 140 місць з їдальнею по вул. Соборній, 55 в місті Хмельницький, оскільки вказане рішення щодо зазначеного об'єкту нерухомості було скасовано рішенням Позивача від 22.03.2017 № 25 "Про часткове скасування рішення виконавчого комітету від 23.03.2000 № 223-А", а у задоволенні позовних вимог Відповідача про скасування рішення Позивача від 22.03.2017 № 25 відмовлено рішенням Господарського суду Хмельницької області від 15.06.2017 у справі № 924/379/17, що набрало законної сили. Також, Позивач з посиланням на факти, встановлені господарським судом в інших справах (№ 16/2/6/71-Н та № 924/648/13) вказав, що у 1981 році спірне приміщення їдальні вибуло з власності профспілок, а у 1992 році - з власності держави з подальшою передачею у комунальну власність з підпорядкуванням місцевим органам влади. Крім цього Позивач вказав, що 28.01.2015 територіальній громаді міста Хмельницького в особі Позивача видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю загальною площею 1 720,9 кв. м, що розташована за адресою: місто Хмельницькій, вул. Соборна, 55, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на вказаний об'єкт.

3. 10.01.2018 Відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності у справі, яка обґрунтована ствердженням, що строк позовної давності за вимогами Позивача сплив 27.03.2001 - до набрання чинності Цивільного кодексу України (435-15) в редакції, чинній з 01.01.2004, а рішеннями у справі № 924/648/13 з підстав пропуску строку позовної давності відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000 № 223-А в частині оформлення права власності на 3-хповерхову будівлю, скасування свідоцтва про права власності та визнання права власності за територіальною громадою міста Хмельницького в особі Позивача.

4. 18.01.2018 Позивач подав заяву про визнання поважними причин пропуску строку для подання позову та про поновлення пропущеного строку для звернення із позову, яка обґрунтована тим, що лише скасувавши своїм рішенням від 22.03.2017 № 25 частково рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000 № 223-А, на підставі якого було видане оскаржуване Свідоцтво, Позивач отримав реальну можливість на судовий захист у спірних правовідносинах шляхом звернення із позовним вимогами у цій справі - про скасування Свідоцтва.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. 10.01.2018 Господарський суд Хмельницької області ухвалив залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Підприємство "Навчально-культурний центр "Побужжя" Федерації професійних спілок Хмельницької області (далі - Третя особа)

6. 12.02.2018 Господарський суд Хмельницької області вирішив позов задовольнити та скасувати Свідоцтво. Рішення суду мотивоване недоведеністю доказами у справі права власності Відповідача на приміщення їдальні, про яку йдеться в Свідоцтві, та відсутністю підстав для оформлення за Відповідачем майна відповідно до Свідоцтва, оскільки рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000 № 223-А, на підставі якого видане Свідоцтво, скасовано рішенням Позивача від 22.03.2017 № 25 (чинність якого, в свою чергу підтверджена судовими рішеннями у справі 924/379/17), а інших підстав набуття Відповідачем права власності на приміщення їдальні по вул. Соборній, 55 в місті Хмельницький суду не надано. При цьому суд вказав, що одночасна наявність і спірного свідоцтва, і свідоцтва про право власності від 28.01.2015 (яке чинне і не оскаржувалось) на об'єкт нерухомості за однією адресою із зазначенням в них різних власників, з різними формами власності (колективна - Відповідач і комунальна - територіальна громада) суперечить загальним засадам державної реєстрації прав та може призвести до неправомірних дій як Позивача, так і Відповідача стосовно набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно за вказаною адресою, врахувавши, що усі об'єкти нерухомості на території міста Хмельницького повинні бути унікальні, не повторювані в межах міста адреси. Суд відхилив доводи Відповідача щодо неправомірності видачі свідоцтва від 28.01.2015 № 32819546 з огляду на те, що воно не було предметом оскарження, оскільки у цій справі інший предмет спору - Свідоцтво, та зважаючи на зміст рішення від 15.06.2017 у справі № 924/379/17. Крім цього суд вказав на відхилення доводів Третьої особи щодо цілісного об'єкту нерухомості, у якому розташована спірна їдальня, оскільки в разі доведення належності Третій особі на праві власності гуртожитку (зважаючи на чинність рішення від 23.03.2000 № 223-Н в цій частині) ця особа не позбавлена права оформити таке право з наданням об'єкту нерухомості іншої унікальної адреси. Відхилення заяви Відповідача про закриття провадження у цій справі через наявність судового рішення у справі № 924/648/13 мотивоване тим, що у справі № 924/648/13 між тим ж сторонами про той самий предмет, що і у цій справі, вимога про скасування Свідоцтва була самостійною, а не похідною вимогою, а підставою оскарження Свідоцтва була обставина скасування Позивачем рішення від 23.03.2000 № 223-р, тому вимоги у цій справі обґрунтовані іншими обставинами, ніж у справі № 924/648/13. Встановивши факт пропуску Позивачем строку позовної давності за позовними вимогами, суд визнав поважними причини пропуску строку позовної давності з огляду на позицію Верховного суду України в постанові від 19.03.2014 у справі № 6-20цс14, а також з огляду на те, що право на позов у Позивача за визначених ним в позовній заяві підстав виникло після скасування рішенням Позивача від 22.03.2017 № 25 рішення від 23.03.2000 № 223-Н у відповідній частині.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. 13.07.2018 Рівненській апеляційний господарський суд постановив апеляційну скаргу Відповідача задовольнити частково, змінити рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.02.2018, виклавши його резолютивну частину в редакції, відповідно до якої позов задоволений частково: вирішено Свідоцтво скасувати в частині належності Відповідачу права власності на їдальню, а в задоволенні решти позову відмовити. Рішення апеляційного суду мотивовано тими ж аргументами, що й рішення суду першої інстанції, однак лише стосовно їдальні, право власності Відповідача на яке посвідчено Свідоцтвом. Стосовно іншого нерухомого майна в Свідоцтві - будівлі гуртожитку профкурсів на 140 місць, апеляційний вказав, що рішення виконкому Хмельницької міської ради від 23.02.2000 № 223-А щодо цієї частини нерухомого майна є чинним та рішенням Позивача від 22.03.2017 № 25 не скасовано, через що відсутні правові підстави для скасування Свідоцтва в цій частині, а Позивачем не доведено обставин, за яких належність Відповідачеві будівлі гуртожитку профкурсів на 140 місць та чинність Свідоцтва щодо цього майна порушує його права та охоронювані законом інтереси. При цьому суд відмовив у задоволенні клопотання Відповідача про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням у пов'язаній справі № 924/136/18 за позовом Відповідача про скасування свідоцтва про право власності від 28.01.2015 № 32819546.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. 16.08.2018 Відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2018 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.02.2018 і закрити провадження у справі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Визнавши безпідставно чинність рішення від 22.03.2017 № 25 про скасування частково рішення від 23.03.2000 № 223-А, суди не врахували, що рішення від 23.03.2000 № 223-А є рішенням загального значення, ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом виконання, а також суди припустились порушень вимог законодавства та зробили цей висновок всупереч судової практики - без врахуванням висновків у аналогічних правовідносинах, а також висновків у справах № 16/2/6/71Н та № 924/648/13, судовими рішеннями у яких у задоволенні вимог про скасування рішення від 23.03.2000 № 223-А відмовлено.

10. Судами не встановлено протиправних дій Відповідача під час оформлення права власності на майно профспілок в 2000 році.

11. У справі № 924/648/13 суд не взяв до уваги відомості щодо реєстрації за Позивачем права власності на нежитлову будівлю за адресою по вул. Соборній, 55 з огляду на відсутність ідентифікуючих ознак спірного майна.

12. Виконкомом Хмельницької міської ради під час ухвалення рішення від 23.03.2000 № 223-А не було перевищено власних повноважень, що були надані відповідно до законодавства.

13. Реєстрація за територіальною громадою міста Хмельницького права власності на спірне майно згідно зі свідоцтвом від 28.01.2015 за наявності реєстрації цього ж права за Відповідачем згідно зі Свідоцтвом на один і той же об'єкт за однією і тією ж адресою суперечить вимогам законодавства та здійснено за відсутності для цього підстав.

14. Визначення Позивачем в інших справах різних площ, щодо яких він заявляє право у спірному об'єкті нерухомості по вул. Соборній, 55 свідчить, що Позивач не визначився з предметом позову в частині загальної площі спірного майна, щодо якого ним заявлені права.

15. Висновок суду про виникнення у Позивача права на позов у цій справі лише 22.03.2017 спростовується датою рішення 23.03.2000 № 223-А, що був підписаний головою Позивача, тривалими - з 2008 року, судовими процесами стосовно спірного майна, а питання скасування Свідоцтва неодноразово було предметом дослідження у справах № 16/2/6/71-Н та № 924/648/13, що в сукупності свідчить про зловживання позивачем своїми правами та неповажність причин пропуску строку позовної давності, питання про що апеляційний суд взагалі не досліджував.

16. Спірне майно з часу введення в експлуатацію перебувало на балансі Третьої особи.

Доводи Позивача у відзиві на касаційну скаргу

17. Доводи у відзиві на касаційну скаргу аналогічні мотивам, наведеним в оскаржуваній постанові апеляційного суду.

Доводи Третьої особи у відзиві на касаційну скаргу

18. Доводи у відзиві на касаційну скаргу аналогічні доводам в касаційній скарзі.

Позиція Верховного Суду

19. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України (435-15) ).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

20. Судом першої інстанції, з урахуванням змін, внесених оскаржуваною постановою апеляційного суду, визнані обґрунтованими заявлені у цій справі позовні вимоги та визнано незаконним оформлення за Відповідачем права власності згідно з оскаржуваним Свідоцтвом на об'єкт нерухомості - приміщення їдальні по вул. Соборній, 55 в місті Хмельницький, з огляду на недоведеність доказами у справі права власності Відповідача на приміщення їдальні, про яку йдеться в Свідоцтві, та відсутність підстав для оформлення за Відповідачем майна відповідно до Свідоцтва, оскільки рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23.03.2000 № 223-А, на підставі якого видане Свідоцтво, скасовано рішенням Позивача від 22.03.2017 № 25 (чинність якого, в свою чергу, підтверджена судовими рішеннями у справі 924/379/17), а інших підстав набуття Відповідачем права власності на приміщення їдальні по вул. Соборній, 55 в місті Хмельницький суду не надано.

Встановивши факт пропуску Позивачем строку позовної давності за позовними вимогами, суд першої інстанцій поряд з цим визнав поважними причини пропуску Позивачем цього строку з огляду на те, що право на позов у Позивача за визначених ним в позовній заяві у цій справі підстав виникло після скасування рішенням Позивача від 22.03.2017 № 25 рішення від 23.03.2000 № 223-Н у відповідній частині. Апеляційний суд погодився з цими висновками.

Отже, виходячи з встановлених судами в оскаржуваних рішеннях обставин, об'єктом спору, за захистом права власності на який звернувся Позивач, є приміщення їдальні по вул. Соборній, 55 в місті Хмельницький, а поважність причин пропуску строку позовної давності при зверненні за захистом цього права у цій справі визнана судами в оскаржуваних судових рішеннях з огляду на прийняття Позивачем рішення від 22.03.2017 № 25 про скасування рішення виконавчого комітету Позивача від 23.03.2000 № 223-Н у відповідній частині, на підставі якого, в свою чергу, видано оскаржуване Свідоцтво.

21. Частиною 4 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відхиляючи заяву Відповідача про закриття провадження у цій справі, суди послались на судові рішення у справі № 924/648/13 між тим ж сторонами про той самий предмет, що і у цій справі, зазначивши, що вимога про скасування Свідоцтва у цій справі була самостійною, а не похідною вимогою, як у справі № 924/648/13, а підставою оскарження Свідоцтва у справі № 924/648/13 була обставина скасування Позивачем рішення від 23.03.2000 № 223-р, тому вимоги у цій справі обґрунтовані іншими обставинами, ніж у справі № 924/648/13.

Поряд з цим, встановивши, що судові рішення у справі № 924/648/13 прийняті між тим ж сторонами про той самий предмет (вимоги про скасування Свідоцтва є однією із позовних вимог), що і у цій справі, суди не дослідили судові рішення у справі № 924/648/13 в контексті застосування строків позовної давності у цій справі з огляду на те, що і у справі № 924/648/13, і у цій справі об'єктом захисту права власності Позивача є один і той самий об'єкт - приміщення їдальні по вул. Соборній, 55 в місті Хмельницький суду.

Зокрема, в постанові від 21.12.2016 у справі № 924/648/13 (якою залишено без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 про відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності) Вищий господарський суд України зазначив, що вимога про скасування Свідоцтва є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення від 23.03.2000р. №223-А в частині оформлення права власності на 3-х поверхову будівлю їдальні корисною площею 848 кв.м, що розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Соборна, 55, прийнятого виконавчим комітетом Хмельницької міської ради.

Також у зазначеній постанові касаційний суд з посиланням на приписи статті 76 Цивільного кодексу УРСР та пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , вказав, погодившись з висновком апеляційного господарського суду, про обізнаність Хмельницької міської ради (Позивача) про належність спірної будівлі їдальні до комунальної власності територіальної громади міста Хмельницького та про порушення права комунальної власності, а саме з моменту підписання міським головою оспорюваного рішення міськвиконкому від 23.03.2000 і з цих підстав, враховуючи, що ані власник майна, ані прокурор у встановлені законом строки не звернулись за захистом порушених прав до суду, дійшов висновку про пропуск в даному випадку позовної давності за заявленими позовними вимогами.

Отже, у справі № 924/648/13 суди встановили, що про порушене право комунальної власності на нерухоме майно, яке є об'єктом захисту і у цій справі, Позивач був обізнаний з моменту підписання міським головою рішення міськвиконкому від 23.03.2000.

Крім цього досліджуючи питання поважності пропуску Позивачем строку позовної давності у справі № 924/648/13, касаційний суд в постанові від 21.12.2016 послався на обставини:

- встановлені у рішенні Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2012 у справі № 16/2/6/71-Н, яким був встановлений факт набуття приміщення їдальні в комунальну власність в 1992 році внаслідок передачі з державної, а також факт перебування їдальні в комунальній власності на момент прийняття Позивачем рішення від 23.03.2000 № 223-А;

- встановлені у справі №4/358, у якій предмет спору стосується визнання права власності на той самий об'єкт, що у справі 924/648/13 (а відповідно і у цій справі) та у якій Позивач був залучений до участі як відповідач;

- прийняття Позивачем рішення від 22.04.1992 №6 та розпорядження Хмельницького міськвиконкому від 04.10.1994 №186-р "Про державну реєстрацію договору купівлі-продажу державного майна, зданого в оренду організації орендарів Хмельницького виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування їдальні №33".

На підставі сукупності вказаних обставин, що встановлені апеляційним судом у справі 924/648/13, касаційний суд підтримав висновок апеляційного суду, що починаючи з 1992 року, 2000 року, 2009 року Позивачу могло і повинно було бути відомо про наявність спірного майна та необхідність вжиття відповідних заходів щодо реалізації своїх прав на таке майно, тоді як Позивач не здійснював своєчасно належних дій щодо обліку та контролю за використанням такого комунального майна.

Поряд з цим в постанові від 21.12.2016 у справі 924/648/13 судами встановлено, що Відповідач відкрито володіє спірним нерухомим майном, проте Позивач протягом достатньо тривалого періоду у часі (починаючи з 1992 року до травня 2013 року) жодного разу не вживав заходів реагування з метою захисту свого порушеного права в судовому порядку.

22. Суди в оскаржуваних рішеннях визнали поважними причини пропуску Позивачем строку позовної давності з огляду на виникнення у Позивача підстав звернутись із позовом у цій справі лише після прийняття Позивачем рішення від 22.03.2017 № 25, яким частково скасоване рішення від 23.03.2000 № 223-А, яке стало підставою для видачі оскаржуваного Свідоцтва.

Суд зазначає, що рішення Позивача від 23.03.2000 № 223-А є ненормативним правовим актом органу місцевого самоврядування і є актом індивідуальної дії у розумінні статті 21 ЦК України, у зв'язку із чим вважає за необхідне зазначити про таке.

Абзацом першим пункту 4 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16.04.2009 № 7-рп/2009у справі № 1-9/2009 зазначено, що в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України (254к/96-ВР) в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України (254к/96-ВР) та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року N 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року N 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

У зв'язку із викладеним (пункти 20, 21, 22), Суд дійшов висновку, що суди в оскаржуваних рішеннях, визнавши поважними причини пропуску Позивачем строку позовної давності з посиланням на виникнення у Позивача підстав звернутись із вимогами про скасування Свідоцтва у цій справі лише після прийняття Позивачем рішення від 22.03.2017 № 25, неправильно застосували норми статті 256 ЦК України, помилково вважаючи день прийняття цього рішення моментом, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушене право, від якого бере початок перебіг строку позовної давності, а тому вказаний висновок судів про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності є помилковим та зробленим без дослідження зібраних у справі доказів.

23. Дійшовши цього висновку, Суд частково погоджується з аргументами скаржника (пункти 9, 11, 15) в тій частині, у якій скаржник стверджує про неврахування судами попередніх інстанцій обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 924/648/13, та в тій частині, що стосується виникнення у Позивача права звернутись за захистом порушеного права за вимогами у цій справі та поважності причин пропуску Позивачем строку позовної давності.

24. Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

25. Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.