826/11162/15 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість - 31.10.2019 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс Сервіс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О. від 16.09.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. від 19.11.2015 у справі №826/11162/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс Сервіс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Улісс Сервіс" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.03.2015 №26426552209, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 145671, 00 гривень, з яких: 116537, 00 гривень - за основним платежем та 29134,00 гривень - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обгрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій з ТОВ "Асторг Центр", які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю відповідних доказів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015, в задоволені позовних вимог Товариства відмовлено.

Рішення судів обгрунтовано тим, що реальність операцій між позивачем та ТОВ "Асторг Центр" щодо поставки комплектуючих до банківської техніки не підтверджуються належними та допустимими доказами, які згідно умов договору супроводжують фактичне виконання такого роду відносин, а тому, за висновком судів, такі операції не створюють наслідків для податкового обліку й у позивача відсутні підстави для формування податкового кредиту з ПДВ.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство подало касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просило їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду пешої інстанції.

Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже невірно оцінили залучені до справи докази та фактичні обставини справи, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та документально оформлені, Товариством дотримано передбачені податковим законодавством умови для формування податкового кредиту з ПДВ, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

В запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність та обгрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, відповідач просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу Товариства без задоволення.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс Сервіс" з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Асторг Центр" за липень 2014 року, за результатами якої складено акт №161/26-55-22-09/34615204 від 25.02.2015, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ за липень на загальну суму 116537,00 гривень.

В акті перевірки відповідач дійшов висновку про неправомірне формування Товариством податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ "Асторг Центр", оскільки перевіркою документально не підтверджено факту реальності здійснення таких операцій. В обгрунтвання зазначених висновків, податковий орган посилався на неподання до перевірки первинних документів, що підтверджують взаємовідносини з ТОВ "Асторг Центр" за липень 2014 року. Також вказував, що аналізом баз даних ДПІ встановлено невідповідність придбаного та реалізованого товару по ланцюгу постачальників.

13.03.2015 на підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Вказане рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку.

Рішенням Головного управління ДФС у м.Києві №7600/10/26-15-10-05-35 від 08.05.2015 оскаржене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а первинну скаргу Товариства - без задоволення.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правовідносини з приводу формування платником податку податкового кредиту врегульовані розділом V ПК України (2755-17) , у відповідності до пункту 198.1 статті 198 якого право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV (996-14) ) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Під час розгляду справи судами встановлено, що 02 червня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Улісс Сервіс" (покупець) та ТОВ "Асторг Центр" (продавець) було укладено договір постачання №0206/1, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується здійснити для покупця поставку комплектуючих до банківської техніки (комплектуючі), специфікація яких наведена в рахунках-фактурах до цього договору, який є його невід`ємною складовою частиною, а позивач зобов`язується прийняти комплектуючі та оплатити їх вартість.

Як стверджував позивач, реальність виконання операцій за вказаним договором підтверджується податковими та видатковими накладними, рахунками на оплату та платіжними дорученнями.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариством не надано доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з купівлі товарів у контрагента ТОВ "Асторг Центр" відповідно до договору постачання №0206/1, зокрема, доказів перевезення придбаних товарів, оприбуткування придбаних товарів, довіреностей на їх отримання.

Під час розгляду даної справи встановлено, що інші, ніж ті, що містяться в матеріалах справи документи у позивача відсутні.

Оцінивши наявні докази у справі, а також обставину ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, суди попередніх інстанцій інстанцій дійшли висновку, що, в даному випадку, надані позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи первинні документи не підтверджують реальність операцій, які зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання (позивача), а отже не створюють підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування податкового кредиту з ПДВ.

В межах спірних правовідносин судами досліджені первинні документи Товариства, покладені в основу формування податкового обліку, здійснено їх аналіз, чим дотримано принцип належності та допустимості доказів.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги, які по суті зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс Сервіс" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2015 року - без змін.