ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/2628/14

адміністративне провадження № К/9901/4068/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2014 року ( Бояринцева М .А.),

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року (Мацедонська В.Е., Мельничук В.П., Лічевецький І.О.),

у справі № 826/2628/14

за позовом Заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронпласт", Товариства з обмеженою відповідальністю "Леонор"

про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2014 року Заступник прокурора Печерського району м. Києва звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - позивач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леонор" (далі - відповідач 1, ТОВ "Леонор"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронпласт" (далі - відповідач 2, ТОВ "Айронпласт") про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Леонор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронпласт" 31 800 грн., що сплачені за договором поставки № 01022013 від 1 лютого 2013 року та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронпласт" в дохід держави 31 800 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві подано касаційну скаргу, в обґрунтування доводів якої зазначено, що судами при вирішенні справи не враховано, що договір про надання послуг від 1 лютого 2013 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Айронпласт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Леонор", спрямований на незаконне зменшення податкових зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронпласт" та отримання права на формування податкового кредиту, а тому є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства. Висновок щодо недійсності правочину, вчиненого за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронпласт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Леонор" підтверджено вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року у справі № 761/22932/13-к (провадження № 1-кп/761/776/2013).В касаційній скарзі податковий орган посилається на Постанову Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 (v0009700-09) .

На підставі викладеного позивач просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати судові рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, та підтверджено матеріалами справи, зверненню до суду з даним позовом передували наступні обставини.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 08 жовтня 2013 року № 1774 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 та підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронпласт" з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з Приватним підприємством "Інфініті Центр" у періоді з 1 серпня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Білдінг Груп Плюс" у періоді з 1 жовтня 2012 року по 28 лютого 2013 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецторгпостач" у періоді з 1 лютого 2013 року по 30 квітня 2013 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Рарт" у періоді з 1 лютого 2013 року по 31 березня 2013 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Леонор" у періоді з 1 лютого 2013 року по 28 лютого 2013 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Аркол" у періоді з 1 листопада 2012 року по 30 листопада 2012 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складений акт від 18 жовтня 2013 року № 526/26552201/36848787, з висновками про порушення ТОВ "Айронпласт" пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 390 586 грн., в тому числі по періодам: серпень 2012 року - 63 226 грн., вересень 2012 року - 67 377 грн., жовтень 2012 року - 23 864 грн., листопад 2012 року - 65 699 грн., грудень 2012 року - 39 909 грн., січень 2013 року - 10 669 грн., лютий 2013 року - 76 977 грн., березень 2013 року - 38 691 грн., квітень 2013 року - 4 174 грн.

Зокрема, як вбачається з акту перевірки від 18 жовтня 2013 року № 526/26552201/36848787, Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві під час проведення перевірки зроблені висновки про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Айронпласт" вимог податкового законодавства та заниження Товариством з обмеженою відповідальністю "Айронпласт" податку на додану вартість в розмірі 31 800 грн. за результатами дослідження договору поставки товарів № 01022013 від 01 лютого 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Айронпласт", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Леонор", як постачальником.

Вказаною перевіркою встановлено, що ТОВ "Айронпласт" перераховувалися кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування, несплати податків, в зв`язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. До вказаного висновку Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві дійшла на підставі акту Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 21 червня 2013 року № 158/22-90/38464324 про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ТОВ "Леонор" за період з 29 жовтня 2012 року по 21 червня 2013 року.

На підставі висновків акту перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 листопада 2013 року № 81726552201, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Айронпласт" суму грошового зобов`язання в розмірі 488 233 грн, з якої: за основним платежем - 390 586 грн., за штрафними (фінансовими) санкціям - 97 647 грн. за платежем: податок на додану вартість, код платежу: 14010100.

Звертаючись до суду з цим з позовом, позивач просить суд застосувати наслідки визнання недійсним правочину - договору поставки № 01022013 від 1 лютого 2013 року, з посиланням на те, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 року у справі № 761/22932/13-а (провадження №1-кп/761/776/2013) по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 205, ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 205 КК України затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором Хавін В.О. та ОСОБА_2 26 серпня 2013 року, а також визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 205, ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 205 КК України.

Вищевказаним вироком встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ОСОБА_3 є засновником суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи: ТОВ "Леонор" та зазначено, що підприємство було зареєстроване в органах державної влади з метою прикриття незаконної діяльності невстановленими слідством особами за співучастю у формі пособництва ОСОБА_2, вчинене повторно, а також згодою і безпосередньою участю ОСОБА_3 .

З огляду на наявність вироку, правочин має бути визнаний недійсним із застосуванням наслідків, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, а кошти в розмірі 31 800 грн. стягнуті з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронпласт" в дохід держави.

Відмовляючи в задоволенні позову суди посилались на відсутність підстав для застосування наслідків недійсності правочину, оскільки законодавчих обмежень стосовно укладення відповідного правочину судом не встановлено, а належних та допустимих доказів наявності наміру сторін щодо уникнення або зменшення оподаткування фінансових результатів виконання господарських операцій суду не надано.

З приводу викладеного колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 203 ЦК визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсність правочину визначено статтею 215 ЦК. Так, відповідно до частини першої цієї статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною другою статті 215 ЦК визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За правилами частин першої та другої статті 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Так, статтею 228 ЦК встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (частина третя статті 215 ЦК).

З огляду на викладене застосування наслідків недійсного правочину, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК, мають застосовуватися до правочинів, недійсність яких встановлюється судом. Аналогічний висновок був викладений в постанові Верховного суду України від 18 листопада 2014 року у справі № 21-422а14.

Отже наслідки недійсного правочину, які передбачені частиною третьою статті 228 ЦК та частиною першою статті 208 ГК, застосовуються до правочинів, недійсність яких встановлюється судом, а оскільки позивач не заявляв позову про визнання укладеного правочину недійсним, то і задоволення позовних вимог про стягнення коштів в дохід держави є передчасним.

Судова колегія вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції в ухвалі на те, що договір від 01 лютого 2013 року № 01022013 між сторонами не укладався, а укладався договір від 01 лютого 2013 року № 38, оскільки фактична помилка в номері договору в тексті рішення суду першої інстанції була виправлена судом апеляційної інстанції в судовому рішенні від 22 травня 2014 року по справі № 826/18108/13-а, та вказаному договору судом надана належна оцінка.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги дублюють висновки акта перевірки, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, надавши їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 року у справі № 826/2628/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.