ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 916/271/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,
секретар судового засідання: Підгірська Г.О.,
за участю представників:
позивача - Воробйова А.В.,
відповідача - Носенка І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімексім Трейд"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 (судді: Таран С.В., Мишкіна М.А., Величко Т.А.) і рішення Господарського суду Одеської області від 03.05.2018 (суддя Цісельський О.В.) у справі № 916/271/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімексім Трейд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Давос"
про повернення товару та/або відшкодування збитків,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вімексім Трейд" (далі - ТОВ "Вімексім Трейд") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Давос" (далі - ТОВ "Давос") про зобов'язання відповідача повернути позивачеві 281,49 тон ячменю 3-го класу українського врожаю 2016 року (далі - товар), переданого на зберігання відповідно до складської квитанції на зерно від 14.12.2016 № 18 до договору поставки від 14.12.2016 № ККЯ 14/12-16-01Д, а у разі неможливості його фактичного повернення відшкодувати збитки у сумі 1 154 109,00 грн.
1.2. Позовну заяву із посиланням на положення статей 391, 392, 328, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 936, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України обґрунтовано тим, що факт прийняття відповідачем товару позивача на зберігання підтверджується складською квитанцією від 14.12.2016 № 18 та актами здачі-приймання робіт (наданих послуг), підписаними між сторонами договору поставки № ККЯ 14/12-16-01Д. Позивач у листі від 08.12.2017 звернувся до відповідача з вимогою відвантажити товар, однак цю вимогу відповідач не виконав, товар не повернув, що стало підставою для звернення до суду.
1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Давос" просило відмовити в її задоволенні, наголошуючи, що між сторонами укладено договір поставки від 14.12.2016 № ККЯ 14/12-16-01Д, на виконання якого оформлено видаткову накладну № РН-0000069, відповідно до якої ТОВ "Давос" передало, а ТОВ "Вімексім Трейд" отримало товар вартістю 1 154 109,00 грн, а згідно з платіжним дорученням від 14.12.2016 № 30 ТОВ "Вімексім Трейд" у день підписання договору сплатило вартість обумовленого у договорі товару. Отже, за змістом положень чинного законодавства зобов'язання за цим договором між сторонами було припинено у день його підписання у зв'язку із повним виконанням сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Як наслідок, доводи позивача про те, що фактична поставка товару не відбулася, не відповідають фактичним обставинами справи. При цьому складська квитанція від 14.12.2016 № 18, складена ТОВ "Давос", не доводить наявність між сторонами договірних відносин щодо зберігання товару (зерна), за своїм змістом не відповідає вимогам, визначеним у Законі України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (37-15)
, а ТОВ "Давос" не є тим господарюючим суб'єктом, який надає послуги зі зберігання зерна.
1.4. 13.04.2018 до Господарського суду Одеської області надійшла заява ТОВ "Вімексім Трейд" про уточнення предмета позову, в якій позивач просив зобов'язати ТОВ "Давос" повернути товар, переданий на зберігання відповідно до складської квитанції на зерно від 14.12.2016 № 18 до договору поставки від 14.12.2016 № ККЯ 14/12-16-01Д.
1.5. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.04.2018 заяву ТОВ "Вімексім Трейд" про уточнення предмета позову залишено без розгляду у зв'язку із її поданням після закінчення підготовчого засідання.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.05.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суди дійшли висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами як факту укладення між сторонами договору зберігання, так і факту передачі відповідачеві на зберігання товару вартістю 1 154 109,00 грн.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Вімексім Трейд" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Одеської області від 03.05.2018 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, наголошуючи на порушенні судами норм матеріального і процесуального права, формального розгляду справи, вважаючи, що суди надали неправильну оцінку об'єкту правовідносин, не в повному обсязі дослідили докази, які підтверджують, що між сторонами склалися правовідносини саме зі зберігання майна, а також не надали правової оцінки доводам, викладеним скаржником.
Скаржник також наголошує, що положення Господарського процесуального кодексу України (1798-12)
не містять прямої заборони висувати альтернативні (факультативні) вимоги до відповідача, що не взято до уваги судами.
4. Розгляд касаційної скарги
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 14.12.2016 між ТОВ "Вімексім Трейд" (покупець) і ТОВ "Давос" (постачальник) укладено договір поставки № ККЯ 14/12-16-01Д, за умовами якого постачальник зобов'язався передати (поставити) в обумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього передбачену договором грошову суму; товар поставляється на умовах ЕХW - Франко-склад (у редакції Інкотермс 2010) за адресою: зерновий комплекс Фірми "Давос" на території портопункту Кілія, Одеська область, м. Кілія, вул. Железнякова, 4 (зерновий склад).
За змістом пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 договору № ККЯ 14/12-16-01Д постачальник зобов'язаний поставити покупцю товар у кількості, що у заліковій вазі становить 281,490 тонн (+/-10% за вибором покупця). Якість поставленого товару має відповідача визначеним у договорі показникам і ДСТУ. Товар поставляється насипом. Остаточні вага та якість продукції визначаються згідно зі складськими квитанціями, виданими зерновим складом.
Згідно з пунктом 3.1 договору № ККЯ 14/12-16-01Д його ціна за 1 тонну становить 4 100 грн, у тому числі ПДВ у сумі 683, 34 грн.
У пунктах 5.1, 5.2, 5.3 договору № ККЯ 14/12-16-01Д передбачено, що товар постачається у повному обсязі у термін до 31.03.2017 включно. Обов'язок постачальника щодо поставки товару вважається виконаним із моменту оформлення складської квитанції зернового складу на ім'я покупця. Датою поставки є дата оформлення зазначеної складської квитанції зернового складу. Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару.
Поставка товару підтверджується такими документами: а) видатковою накладною, виписаною за довіреністю покупця, і підписами представника покупця про отримання товару; б) складською квитанцією зернового складу, зареєстрованою у ДП "Держреєстри України" та оформленою на ім'я покупця; в) податковою накладною, заповненою та зареєстрованою відповідно до чинного законодавства України; г) рахунком-фактурою постачальника з точним зазначенням кількості, ціни продукції з ПДВ, усього до сплати (пункт 5.4 договору).
Відповідно до пункту 6.1 договору від 14.12.2016 № ККЯ 14/12-16-01Д оплата проводиться шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 3 (трьох) банківських днів із дати отримання рахунка-фактури на оплату товару від постачальника.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 11.2 договору).
4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що на виконання умов укладеного договору відповідач поставив позивачеві товар на суму 1 154 109,00 грн, про що свідчать складська квитанція на зерно від 14.12.2016 № 18, видаткова накладна від 14.12.2016 № РН-0000069, податкова накладна від 14.12.2016 № 8, рахунок-фактура від 14.12.2016 № СФ-0000061, складені з посиланням на договір.
ТОВ "Вімексім Трейд" за отриманий товар розрахувалося повністю шляхом перерахування ТОВ "Давос" 1 154 109,00 грн згідно з платіжним дорученням від 14.12.2016 № 350.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 626 - 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15)
з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 692 цього Кодексу унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
За змістом статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
5.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ураховуючи положення чинного законодавства, умови договору поставки № ККЯ14/12-16-01Д від 14.12.2016, а також надання позивачем доказів повної і своєчасної оплати товару, зобов'язання за цим договором припинено 14.12.2016, у зв'язку із виконанням сторонами взятих на себе зобов'язань.
5.3. Разом із цим, як убачається із матеріалів справи, предметом спору у ній справі є вимога ТОВ "Вімексім Трейд" про зобов'язання ТОВ "Давос" повернути позивачеві товар, переданий на зберігання відповідно до складської квитанції на зерно від 14.12.2016 № 18 до договору поставки від 14.12.2016 № ККЯ 14/12-16-01Д, а у випадку неможливості його фактичного повернення відшкодувати збитки у сумі 1 154 109,00 грн, обґрунтовуючи свої вимоги посиланням на положення, зокрема, статей 936, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України та прийняттям відповідачем на зберігання товару, що підтверджується складською квитанцією від 14.12.2016 № 18.
5.4. За змістом частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з частинами 1, 3 статті 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.
Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (частини 1, 2 статті 938 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 949 цього Кодексу зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (стаття 953 Цивільного кодексу України).
5.5. Суди попередніх інстанцій зазначили, що на підтвердження факту передачі відповідачеві на зберігання товару на суму 1 154 109,00 грн позивач посилається на складську квитанцію від 14.12.2016 № 18, складену, як установлено судами, складено на виконання договору поставки від 14.12.2016 № ККЯ14/12-16-01Д.
Суди дійшли висновку про обґрунтованість доводів відповідача стосовно того, що складська квитанція від 14.12.2016 № 18 оформлена ним у зв'язку з тим, що умовами договору поставки, окрім видаткової накладної, що безпосередньо фіксує факт передачі товару від продавця покупцеві, передбачалось оформлення складської квитанції з метою підтвердження факту наявності такого товару на складі продавця перед оформленням видаткової накладної. Проте, зазначеною складською квитанцією не підтверджено факту виникнення між сторонами правовідносин щодо зберігання товару.
5.6. Однак колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним та таким, що зроблено без урахування положень чинного законодавства, зокрема статті 937 Цивільного кодексу України щодо форми договору зберігання, а також без надання належної оцінки змісту складської квитанції від 14.12.2016 № 18, в якій зазначено, що ТОВ "Давос" прийняло на зберігання від ТОВ "Вімексім Трейд" товар.
При цьому посилання суду апеляційної інстанції на те, що у складській квитанції після слів про прийняття зерна на зберігання зазначено про видачу ТОВ "Вімексім Трейд" зерна у кількості 281,490 тон, не спростовує факту прийняття цього товару саме на зберігання.
5.7. Крім того, як убачається із матеріалів справи, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Вімексім Трейд" про зобов'язання відповідача повернути товар, а у випадку неможливості його фактичного повернення - відшкодувати збитки у сумі 1 154 109,00 грн, викладено альтернативно.
Разом з цим заяву ТОВ "Вімексім Трейд" про уточнення предмета позову залишено без розгляду з підстав її подання після закінчення підготовчого засідання по справі.
Водночас за змістом статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Подання позовної заяви без дотримання вимог, зокрема, статті 162 Господарського процесуального кодексу України, є підставою залишення позовної заяви без руху (частина 1 статті 174 цього Кодексу).
Разом із цим, у цьому випадку альтернативне викладення позовних вимог не перешкоджає розгляду справи виходячи із предмету і підстав позову та встановлених відповідних обставин відносно наявності або відсутності спірного майна.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
6.3. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним і таким, що зроблено без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду слід урахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімексім Трейд" задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 і рішення Господарського суду Одеської області від 03.05.2018 у справі № 916/271/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т.Б. Дроботова
Судді К.М. Пільков
Ю.Я. Чумак