910/246/18 Про розірвання договору поруки - 06.11.2018 Прийняття

1.1. У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріумф 15" (далі - ТОВ "Тріумф 15") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") про розірвання з 04.11.2016, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" і ТОВ "Тріумф 15" від 26.10.2016 № 4Т15090И/П договору поруки, посилаючись на положення статей 526, 530, 612 Цивільного кодексу України.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення умов договору не передав позивачеві належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитними договорами. Отже, внаслідок таких дій позивач фактично був позбавлений можливості використовувати необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржників, що призвело до погіршення фінансово-майнового стану товариства і є підставою для розірвання договору у зв'язку з його істотним порушенням.

1.2. ПАТ КБ "Приватбанк" у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, наголосило на ненаданні позивачем доказів виконання ним договору поруки у повному обсязі, звернення до відповідача із будь-якими вимогами щодо надання документів на підтвердження обов'язків боржників.

Відповідач зазначив, що безпосередньо законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін у наслідок виконання ним обов'язку за боржника, що також убачається зі змісту статті 512 Цивільного кодексу України, в якій наведено вичерпний перелік підстав зміни кредитора у зобов'язанні, у тому числі виконання обов'язку боржника поручителем. Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

ПАТ "КБ "Приватбанк" також акцентувало, що зміст позовної заяви, зокрема наведені у ній твердження та висновки, фактично базуються на положеннях статті 651 Цивільного кодексу України, однак є безпідставними та недоведеними.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення аргументовано тим, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що невиконання відповідачем зобов'язань із передання копій документів, які підтверджують обов'язок боржника за кредитним договором, значною мірою позбавило його того, на що він розраховував при укладенні договору, а також не надав доказів звернення до відповідача із вимогою надати документи на підтвердження обов'язків боржника за кредитним договором і доказів висловлення відповідачем відмови. Отже суди дійшли висновку, що позивачем не доведено порушення або оспорювання його прав і охоронюваних законом інтересів.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Тріумф 15" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду м. Києва від 14.05.2018 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, вважаючи, що судові рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема частини 1 статті 512, частини 1 статті 514, статті 517, частин 1, 2 статті 556, статті 651 Цивільного кодексу України із неповним дослідженням всіх обставин справи.

Скаржник зазначає про залишення судами поза увагою, що згідно з пунктом 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договором застави, укладеним у забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором у частині виконаного зобов'язання. При цьому жодного застереження щодо наявності у позивача обов'язку звернення до відповідача з відповідною вимогою про надання документів у договорі поруки немає, які і не передбачено такого звернення законом.

Скаржник зазначив про отримання відповідачем грошових коштів від позивача чого ТОВ "Тріумф 15" не заперечує, однак доказів повернення цих коштів відповідачем не надано, на той час як шкода, заподіяна відповідачем внаслідок істотних порушень умов договору, на думку позивача, є очевидною.

3.2. ПАТ КБ "Приватбанк" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, наголошуючи на правомірності висновків судів акцентуючи, що як норми чинного законодавства, так і умови договору поруки свідчать про те, що для виникнення у відповідача обов'язку передати копії відповідних документів обов'язок боржника за спірними кредитними договорами позивачем має бути виконано у повному обсязі, чого ним не доведено.

4. Розгляд касаційної скарги

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 26.10.2016 між ТОВ "Тріумф 15" (поручитель) та ПАТ КБ "Приватбанк" (кредитор) укладено договір поруки, за змістом пункту 1 якого предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Тайс Рівер" (боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором від 16.12.2015 № 4Т15090И щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та у терміни відповідно до кредитного договору (кредитний договір).

Згідно з пунктом 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором із повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та у терміни відповідно до кредитного договору.

Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений (пункт 3 договору поруки).

За змістом пунктів 5, 6 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 договору.

У пункті 10 договору поруки передбачено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Згідно з пунктом 14 договору поруки дострокове розірвання договору здійснюється за письмовою згодою сторін, а пунктом 15 передбачено, що всі питання, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за ним (пункт 11 договору).

У пункті 14 договору передбачено, що його дострокове розірвання здійснюється за письмовою згодою сторін.

Згідно з пунктом 17 договору його укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого Центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк", на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 19.06.2016, укладеної сторонами.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Предметом спору у цій справі є вимога ТОВ "Тріумф 15" про розірвання з 04.11.2016 договору поруки, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" і ТОВ "Тріумф 15" від 26.10.2016 № 4Т15090И/П на підставі статей 526, 530, 612 Цивільного кодексу України, у зв'язку із порушенням ПАТ КБ "Приватбанк" умов договору щодо передачі позивачеві належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитними договорами.

5.2. Позивач в обґрунтування позову послався на те, що у зв'язку із невиконанням ТОВ "Тайс Рівер" (боржником) своїх грошових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором від 16.12.2015 № 4Т15090И ТОВ "Тріумф 15" як поручитель за договором від 26.10.2016 № 4Т15090И/П, було погашено заборгованість третьої особи, на підтвердження чого надано платіжне доручення від 27.10.2016 № 1671. Однак відповідачем не було виконано зобов'язання із передання належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, що, на думку заявника, свідчить про істотне порушення кредитором договору поруки та є підставою для розірвання договору від 26.10.2016 № 4Т15090И/П.

5.3. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частин 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до статті 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина 1 статті 543 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пунктів 5, 6 договору від 26.10.2016 у випадку невиконання боржником пункту 1 спірного договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, наведений у письмовій вимозі кредитора, упродовж 5 календарних днів з моменту отримання такої вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

5.4. Втім, як установили суди попередніх інстанцій, позивач не надав доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, а також на підтвердження наявності порушеного зобов'язання боржника та його обсягу станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачеві.

5.5. За змістом частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Правовий аналіз положень частин 1, 2 статті 556 цього Кодексу дає підстави для висновку, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не призводить до переходу до нього прав кредитора за цим договором.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15, від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

5.6. Під час здійснення апеляційного провадження суд визнав недоведеним позивачем виконання обов'язку боржника за кредитним договором від 16.12.2015 № 4Т15090И у повному обсязі.

5.7. Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 Цивільного кодексу України (435-15) . Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 Господарського кодексу України (436-15) .

За змістом статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як уже зазначалося, сторони у пункті 14 спірного договору обумовили, що дострокове його розірвання здійснюється за їх письмовою згодою.

Натомість доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання договору від 26.10.2016 відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору у матеріалах справи немає.

5.8. За змістом статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

5.9. Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та урахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не установили обставин, які передбачали б можливість розірвання договору від 26.10.2016 із підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України). Суди попередніх інстанцій також з'ясували, що позивачем не надано, як і не містять матеріали справи, доказів на підтвердження того, що саме ненадання відповідачем примірників кредитних договорів є істотним порушенням, внаслідок якого позивач позбавився можливості вимагати від боржника повернення сплачених позивачем коштів, тому не доведено і наявності шкоди.

Крім того, суди зазначили, що непередання кредитором документів поручителю не нівелює прав останнього, які виникають відповідно до частини 2 статті 556 Цивільного кодексу України у зв'язку з виконанням зобов'язань боржника.

5.10. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору поруки із заявлених ним мотивів, колегія суддів вважає, що господарські суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову про розірвання договору поруки від 26.10.2016.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

6.5. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі судових рішень не вбачається.