911/3904/17 Про стягнення заборгованості зі сплати зборів за користування вагонами, зберігання вантажу у вагонах, за проведення маневрової роботи під час затримки вагонів - 30.10.2018 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Державного підприємства "Клавдієвське лісове господарство" про стягнення 963 197, 46 грн. заборгованості зі сплати зборів за користування вагонами, зберігання вантажу у вагонах, за проведення маневрової роботи під час затримки вагонів.

Рішенням господарського суду Київської області від 28.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 у справі № 911/3904/17, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що приписами чинного законодавства встановлений обов'язок вантажовідправника, вантажоодержувача сплачувати залізниці плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням. Передбачений п. 121 Статуту залізниць України та п. 16 Правил користування вагонами перелік підстав звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами є вичерпним, а затримку вагонів, пов'язану з митним оформленням, до цих підстав не віднесено. За висновками судів, у разі понесення перевізником додаткових витрат за затримку вагонів, пов'язану з митним оформленням, вантажовідправник зобов'язаний відшкодувати залізниці всі платежі, нараховані до сплати за користування вагонами.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Київської області від 28.03.2018 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 у справі № 911/3904/17, Державне підприємство "Клавдієвське лісове господарство" звернулось з касаційною скаргою разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги скаржник посилається на незастосування судами попередніх інстанцій положень ч. 5 ст. 338 Митного кодексу України, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України) щодо повного та всебічного дослідження доказів у справі.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/3904/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2018.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. від 17.09.2018 задоволено клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та поновлено цей строк. Відкрито касаційне провадження у справі № 911/3904/17 господарського суду Київської області за касаційною скаргою Державного підприємства "Клавдієвське лісове господарство" на рішення господарського суду Київської області від 28.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 30.10.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 16.10.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

У зв'язку з відпусткою судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/3904/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 29.10.2018 прийнято справу № 911/3904/17 до провадження у новому складі судової колегії та вирішено здійснити розгляд касаційної скарги у встановлену раніше ухвалою від 17.09.2018 дату - 30.10.2018.

В судове засідання 30.10.2018 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача, які надали пояснення у справі.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, в січні 2017 року Державне підприємство "Клавдієвське лісове господарство" відправило зі станції Немішаєве Південно-Західної залізниці до станції Галац Ларга Румунська залізниця вагони №№ 67855817, 67865873, 67870568, 65250086 з вантажем лісоматеріалів, що підтверджується накладними відправок №№ 456749, 456731, 456715, 456723.

14.01.2017 на станцію Кучурган надійшла заява відділу Митного оформлення № 2 Митного поста "Роздільна" Одеської митниці ДФС щодо затримання вагонів №№ 67855817, 67865873, 67870568, 65250086 для проведення переогляду на підставі ч. 5 ст. 338 Митного кодексу України, п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 467 (467-2012-п) , на підставі доручення на проведення огляду (переогляду) транспортних засобів комерційного призначення від 14.01.2017 № 4/023 наданого слідчим СУ ГУНП в Одеській області.

За клопотанням слідчого в ОВС СУ ГУ НП в Одеській області Макарової М.М. у рамках кримінального провадження № 12017160000000023 від 13.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України Приморським районним судом міста Одеси винесено ухвалу у справі № 522/1008/17 (1-кс/522/844/17) від 19.01.2017, якою старшому слідчому в ОВС СУ ГУ НП в Одеській області Макаровій М.М. та співробітникам УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НП України надано дозвіл на проведення огляду вантажу, який переміщується у залізничних вагонах №№ 67855817, 67865873, 67870568, 65250086.

З протоколу обшуку від 23.01.2017, складеного старшим слідчим з ОВС СУ ГУ НП в Одеській області полковником поліції Макаровою М.М. вбачається, що у вагонах №№ 67855817, 67865873, 67870568, 65250086 міститься від 10 % до 17 % ділової деревини хвойних порід. Вилучені у ході обшуку товарно-матеріальні цінності залишені на відповідальне зберігання залізничної станції Кучурган Одеської залізниці ОСОБА_1

Для засвідчення факту простою вагонів працівниками станції Кучурган складений акт загальної форми № 9к1 від 14.01.2017.

01.06.2017 на адресу філії "Одеської залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" надійшов лист від Слідчого управління ГУ Національної поліції в Одеській області за вих. № 4/7575 від 31.05.2017, яким ст. слідчий в ОВС СУ ГУ НП в Одеській області підполковник поліції Макарова М.М. повідомила, що в ході досудового розслідування по кримінальним провадженням № 42016230000000238 та № 12017160000000023 з метою встановлення осіб причетних до скоєння правопорушення накладено арешт на 88 вагонів, серед яких №№ 67855817, 67865873, 67870568, 65250086 та просила з метою недопущення вивозу за межі України вагонів направити зазначені вагони на ст. Одеса-Застава-1 Одеської залізниці одержувачу ТОВ "Віматекс".

01.06.2017 філією "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" одержаний лист від ТОВ "Віматекс" (вих. № 54-17 від 31.05.2017), яким останній підтвердив готовність прийняти зазначені вагони на свою адресу та гарантовано оплату залізничного тарифу.

23.06.2017 вагони №№ 456749, 456731, 456715, 456723 були переадресовані на адресу ТОВ "Віматекс", що підтверджується наказом на переадресування вагонів № 323 від 23.06.2017. Час затримки вагонів на станції Кучурган засвідчений актом загальної форми № 84К1 від 23.06.2017.

Згідно зі ст. 908 ЦК України, положення якої кореспондуються з нормами ст. 307 ГК України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. 4 Статуту залізниць України, перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМЗВС) від 01.11.1951, до якої Україна приєдналась 05.06.1992, встановлено єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні та у прямому міжнародному залізнично-паромному сполученні (параграф 1 ст. 3).

Згідно з параграфом 6 ст. 28 УМЗВС, якщо перешкода у перевезенні вантажу або його видачі виникла з причин, не залежних від перевізника, перевізнику мають бути оплачені додаткові перевізні платежі та витрати, понесені ним у зв'язку з перешкодою, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.

Перевізнику має бути відшкодовано всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені тарифами, що застосовуються, і зумовлені причинами, не залежними від перевізника. Відшкодування додаткових витрат здійснюється в порядку, передбаченому ст. 31 "Сплата провізних платежів і неустойок" (ст. 32 УМЗВС).

За змістом ст. 31 УМЗВС, якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, сплата провізних платежів є обов'язком: 1) відправника - перевізникам, які беруть участь у перевезенні вантажу, крім перевізника, який видає вантаж, за здійснюване ними перевезення; 2) отримувача - перевізнику, який видає вантаж, за здійснюване ним перевезення. Щодо неустойок діє такий же порядок. Провізні платежі та неустойки сплачуються перевізнику в порядку, передбаченому національним законодавством держави, в якій проводиться оплата (параграфи 1, 5).

Враховуючи положення цієї міжнародної угоди, яка регулює відносини залізниці з іншими учасниками перевезень вантажу у міжнародному сполученні та яка відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" є частиною національного законодавства і застосовується у порядку, передбаченому для норм національного законодавства, перевізнику відшкодовуються всі витрати, пов'язані із перевезенням вантажу і не передбачені тарифами, що застосовуються, якщо перешкода у перевезенні вантажу виникла із незалежних від нього причин.

Разом з тим, статтями 218, 338 Митного кодексу України врегульовано здійснення митного контролю та митних процедур на залізничному транспорті, зокрема, за змістом ч. 5 ст. 338 цього Кодексу, в ході митних процедур може проводитися огляд (переогляд) залізничних вагонів у випадку перетину ними державного кордону України. Огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.

Отже, у випадку розгляду спору між відповідачем та митницею, яка здійснювала огляд (переогляд) вантажу, предметом спору буде право власника вантажу на відшкодування збитків, заданих проведенням такого огляду (переогляду) відповідно до ч. 5 ст. 338 Митного кодексу України.

В даному випадку, предметом спору є стягнення залізницею з вантажовідправника додаткових витрат, пов'язаних з перевезенням вантажу. На зазначені правовідносини як такі, що здійснювались у міжнародному сполученні, поширюється дія Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, яка набула чинності для України з 05.06.1992, та Статуту залізниць України.

Оскільки права та обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного ними договору, а й на підставі норм, установлених законодавством, які регулюють спірні правовідносини, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція дійшов обґрунтованого висновку про обов'язок позивача, як вантажовідправника оплатити перевізнику додаткові платежі, пов'язані із здійсненням перевезення та проходженням митних процедур на залізничному транспорті, що не позбавляє його можливості в ході розгляду іншого спору стягнути спірну суму, як збитки (за наявності до того правових підстав), з митного органу, довівши дотримання митних правил відповідно до ч. 5 ст. 338 Митного кодексу України.

Беручи до уваги вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Державного підприємства "Клавдієвське лісове господарство" та залишення рішення господарського суду Київської області від 28.03.2018 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 у справі № 911/3904/17 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.