911/1897/18 Про стягнення заборгованості за договором поставки за недопоставлений товар - 16.07.2019 Прийняття

1.1. У серпні 2018 року Акціонерне товариство "Российская самолетостроительная корпорация "МиГ" (далі - АТ "РСК "МиГ") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства "Жулянський машинобудівний завод "ВІЗАР" (далі - ДП "ЖМЗ "ВІЗАР") про стягнення 2 488 113,78 грн попередньої оплати.

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 612, 693 Цивільного кодексу України обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору № 200000319 щодо поставки товару, у зв`язку з чим позивач просив повернути 50 % попередньої оплати за непоставлений товар.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 29.11.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано тим, що після укладення договору поставки товару виникли обставини непереборної сили, про настання яких відповідач повідомив позивача листом у день отримання сертифікату Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України). При цьому, сторони у пункті 9.1 договору поставки погодили, що строк виконання зобов`язань за договором зміщується відповідно до часу, протягом якого діяли такі обставини і їх наслідки. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що прострочення боржника у відповідності до норм чинного законодавства України не настало, оскільки строк поставки змістився згідно із строком дії обставин непереборної сили.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. АТ "РСК "МиГ" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

3.2. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач про настання обставин непереборної сили знав з початку 2014 року, проте повідомив позивача про їх настання лише у 2016 році. При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення процесуальних норм послалися на отримання відповідачем сертифікату ТПП України, відповідно до акта приймання-передачі виконаних робіт 05.07.2016, однак, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження цієї обставини, оскільки сам сертифікат датований 24.06.2016. Таким чином, кінцевою датою повідомлення позивача про настання обставин непереборної сили було 29.06.2016, а не 05.07.2016. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів відправлення відповідачем листа із сертифікатом ТПП України позивачу 05.07.2016, оскільки журнал реєстрації вихідної кореспонденції відповідача таким доказом бути не може. Скаржник зазначає, що в даному випадку мало місце незаконне привласнення його майна (грошових коштів) всупереч положенням статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (зі змінами), оскільки відповідач передбачені договором зобов`язання з поставки товару не виконав, останній відповідно до пункту 9.2 договору не може посилатися на обставини непереборної сили, як на підставу неможливості виконання своїх зобов`язань. Отже, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, у зв`язку з чим позивач має право, на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, вимагати повернення сплаченої суми попередньої оплати у розмірі 2 488 113,78 грн.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ДП "ЖМЗ "ВІЗАР" просить залишити її без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2018 залишити без змін, наголошуючи на правомірності висновків судів першої та апеляційної інстанцій і безпідставності доводів, викладених у касаційній скарзі.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 07.04.2011 між АТ "РСК "МиГ" (покупець) і ДП "ЖМЗ "ВІЗАР" (продавець) укладено договір поставки №200000319, відповідно до пункту 1.1 якого відповідач зобов`язався виготовляти та поставляти позивачу продукцію у комплекті з експлуатаційно-технічною документацією протягом терміну дії договору, а покупець зобов`язався приймати та оплачувати продукцію.

Асортимент, номенклатуру, кількість продукції (у тому числі, в партії), ціну і вартість продукції сторони вирішили погоджувати в специфікаціях, що є після їх підписання невід`ємною частиною договору (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору ціна за одиницю продукції, яка підлягає поставці за умовами договору, встановлена в доларах США і вказується у специфікаціях до договору. Сума договору формується із сум специфікацій, погоджених сторонами.

У пункті 2.4 договору сторони погодили сплату покупцем авансу у розмірі 50% за кожну партію продукції після підписання специфікації до договору поставки шляхом перерахування коштів на валютний рахунок продавця не пізніше 15 банківських днів з дати отримання рахунку покупцем.

Зобов`язання продавця вважаються виконаними з моменту передачі продавцем продукції на склад тимчасового зберігання, зазначеного в пункті 3.1 Договору (пункт 3.4 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016 (згідно додаткової угоди № 4), а в частині виконання гарантійних зобов`язань - до повного виконання гарантійних зобов`язань. Якщо жодна із сторін не менш ніж за 10 днів до закінчення терміну дії цього договору не заявить про його розірвання, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік. Припинення дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення (пункт 11.8 договору).

4.3. 19.02.2013 між сторонами підписано додаткову угоду № 6 і специфікацію № 8, згідно з умовами яких сторони узгодили, що поставка продукції - балкових тримачів БДЗ-УМК2-Б у кількості 13 шт., загальною вартістю 411 450, 00 доларів США буде проведена у ІІ кварталі 2016 року, тобто, до кінця червня місяця 2016 року.

27.03.2012 позивачем сплачено 50% вартості продукції балкових тримачів БДЗ-УМК2-Б у кількості 13 шт., а саме: 205 725, 00 доларів США, що на дату здійснення платежу еквівалентно 6 013 568,05 російських рублів.

4.4. 04.06.2018 позивач звернувся до відповідача із претензією, у якій, зокрема, вимагав протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії повернути йому сплачений аванс в розмірі 50% вартості продукції в кількості 13 шт.

4.5. 25.07.2018 позивач отримав від відповідача відповідь на вказану претензію, згідно якої він посилався на неможливість виконання умов договору внаслідок виникнення форс-мажорних обставин. Зокрема ДП "ЖМЗ "ВІЗАР" зазначило, що рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 27.08.2014 року "Про заходи щодо удосконалення державної військово-технічної політики" Кабінету Міністрів України доручено ужити заходів щодо припинення експорту до Російської Федерації товарів військового призначення та подвійного використання з метою їх військового кінцевого використання Російською Федерацією, за винятком космічної техніки, яка застосовується для досліджень та використання космосу в мирних цілях у рамках міжнародних космічних проектів.

При цьому відповідач послався на те, що пунктом 9.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором, якщо воно стало наслідком обставин непереборної сили, якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання договору. До таких обставин належать: повінь, пожежа, землетрус та інші явища природи, а також війна, військові дії, блокади, акти або дії державних органів, забороняючи експорт або грошові розрахунки та інші обставини. При цьому, строк виконання зобов`язань за договором продовжується на строк протягом якого діяли такі обставини та їх наслідки.

4.6. Згідно з пунктом 9.2 договору сторона, для якої склалася неможливість виконання зобов`язань за договором, зобов`язана при настанні і припиненні вищевказаних обставин негайно повідомити про це іншу сторону протягом 5 календарних днів. Несвоєчасне повідомлення про обставини непереборної сили позбавляє відповідну сторону права посилатися на них у майбутньому.

Відповідно до пункту 9.3 договору належним доказом наявності зазначених вище обставин та їх тривалості є свідоцтва відповідних Торгових палат.

4.7. 31.05.2016 року ДП "ЖМЗ "ВІЗАР" звернулося до Торгово-промислової палати України із заявою про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для суб`єктів господарювання/фізичних осіб за договірними зобов`язаннями.

На підставі вищевказаної заяви, Торгово-промисловою палатою України було видано сертифікат № 8458 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким підтверджено наявність вказаних вище обставин відносно зобов`язань ДП "ЖМЗ "ВІЗАР" по виготовленню та поставці продукції, а саме балкового тримача БДЗ-УМК2-Б - 3 шт., у строк II квартал 2014 року, БДЗ-УМК2-Б - 13 шт. у строк II квартал 2016 року за Специфікацією № 8 від 19.02.2013 року відповідно до договору поставки № 200000319 від 07.04.2011 року.

Сертифікат ТПП України № 8458 був отриманий ДП "ЖМЗ "ВІЗАР" 05.07.2016, що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт від 05.07.2016.

Цього ж дня, 05.07.2016р. ДП "ЖМЗ "ВІЗАР" направило на адресу позивача лист вих. № 194-1521, у якому повідомило про настання форс-мажорних обставин, долучивши копію сертифікату Торгово-промислової палати України № 8458.

4.8. Таким чином, спір у справі стосується стягнення 2 488 113,78 грн авансу внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором поставки товару.

4.9. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

4.10. Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

4.11. За змістом положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

4.12. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

4.13. Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

4.14. Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічні положення викладені у частині 2 статті 218 Господарського кодексу України.

4.15. У частині 4 статті 219 Господарського кодексу України вказано, що сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

4.16. Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

При цьому, виходячи з тесту закону, зазначені поняття розглядаються як синонімічні та комплексно охоплюють обставини, що знаходяться поза контролем учасників правовідносин.

4.17. Повноваженнями щодо видачі сертифікатів щодо форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" наділені Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати.

4.18. Таким чином, ДП "ЖМЗ "ВІЗАР" відповідно до вимог Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (671/97-ВР) та умов договору цілком правильно звернулось до Торгово-промислової палати України, якою було видано сертифікат на підтвердження існування форс-мажорних обставин. Зазначений сертифікат було надіслано на адресу скаржника та отримано ним, що підтверджується матеріалами справи.

4.19. Доводи скаржника про те, що відповідач знав про настання обставин непереборної сили з початку 2014, проте повідомив позивача про їх настання лише у 2016, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Суд повністю погоджується із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи про загальновідомість факту про те, що з початку 2014 року мала місце збройна агресія Російської Федерації, яка розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності. І на даний час Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації.

4.20. Зазначений факт розглядається як загальновідомий для обох сторін. Факт військової агресії визнаний на національному рівні, в тому числі в Законах України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) , "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції", Постановах Верховної Ради України "Про Звернення Верховної Ради України до парламентів іноземних держав, парламентських асамблей міжнародних організацій щодо засудження триваючої агресії Російської Федерації проти України" (1014-19) , "Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором" (129-19) , "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" (337-19) , Рішеннями Ради національної безпеки і оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України", "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" тощо.

4.21. Суд приймає до уваги те, що загальновідомість такого факту підтверджується також Резолюцією 68/262 "Територіальна цілісність України", прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй, Резолюцією 71/205 "Положення в галузі прав людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі (Україна)", прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй, Резолюцією Парламентської Асамблеєї Ради Європи "Про засудження окупації Росією території Криму та санкції проти Росії" та іншими.

4.22. Загальновідомість факту військової агресії суб`єктам, що перебувають на території Російської Федерації підтверджується цілеспрямованими діями її органів влади спрямованими на незаконну анексію території України - Автономної республіки Крим, прямої військової агресії та підтримки незаконних збройних формувань в межах окремих територій Донецької та Луганської областей. Зокрема, наданням згоди Радою Федерації РФ на використання збройних сил Російської Федерації на території України, численними недружніми висловлюваннями офіційних осіб та засобів масової інформації цієї країни, застосуванням персональних та економічних санкції стосовно фізичних та юридичних осіб в Україні.

4.23. Таким чином, факт військової агресії є загальновідомою обставиною, а отже в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказування. При цьому ця обставина була відома обом сторонам за договором та, у випадку якщо б вони вважали за необхідне, вони, виходячи з засад свободи договору та проявивши розумну обачливість, мали достатньо часу для внесення змін до зазначеного договору, якщо вважали б це за необхідне.

4.24. Відсутність протягом тривалого часу ініціативи будь-якої з сторін на зміну умов договору, а також той факт, що договір до цього моменту не є розірваним, свідчить про те, що його умови повністю відповідають меті його укладення та є прийнятними для сторін.

4.25. Суд враховує те, що укладаючи спірний договір від 07.04.2011, сторони передбачили порядок дій у разі настання обставин непереборної сили. Зокрема, пунктом 9.1 договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором, якщо воно стало наслідком обставин непереборної сили, якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання договору. При цьому назва розділу 9 Договору "Форс-мажор" також свідчить про те, що сторони фактично розглядають поняття "обставини непереборної сили" та "форс-мажор" як синонімічні.

4.26. Згідно з пунктом 9.2 договору передбачено, що сторона, для якої склалася неможливість виконання зобов`язань за договором, зобов`язана при настанні і припиненні вищевказаних обставин негайно повідомити про це іншу сторону протягом 5 календарних днів.

4.27. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що відповідач належним чином виконав умови пунктів 9.2. 9.3 спірного договору, оскільки, отримавши 05.07.2016 від Торгово-промислової палати України сертифікат про форс-мажорні обставини, цього ж дня направив на адресу позивача письмове повідомлення про вказані обставини, долучивши копію зазначеного сертифікату.

Суд звертає увагу на те, що додатковою угодою від 19.02.2013 №6 до договору, сторонами узгоджена Специфікація від 29.02.2013 № 8, якою визначено, зокрема, строк поставки продукції. Згідно з вказаною Специфікацією ДП "ЖМЗ "ВІЗАР" було зобов`язано поставити продукцію позивачу у II кварталі 2016 року. Отже, саме цей момент є моментом виникнення зобов`язання з поставки товару відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України.

Таким чином, зобов`язання щодо повідомлення про наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) виникає у зв`язку із неможливістю виконання саме зобов`язання за договором, а не у зв`язку із їх існуванням як таких протягом його дії.

4.28. ДП "ЖМЗ "ВІЗАР" було зобов`язано поставити продукцію позивачу у ІІ кварталі 2016 року, однак у нього виникла неможливість виконання зобов`язань за договором щодо поставки товару у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації. Частинами 2 та 3 статті 254 Цивільного кодексу України передбачено, що до строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

4.29. В такий спосіб вбачається, що ДП "ЖМЗ "ВІЗАР" було повністю дотримано вимоги договору щодо виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), їх підтвердження та строків повідомлення іншої сторони.

4.30. Доводи скаржника про те, що матеріали справи не містять належних доказів відправлення відповідачем позивачу 05.07.2016 листа із сертифікатом ТПП України, оскільки журнал реєстрації вихідної кореспонденції відповідача таким доказом бути не може, оцінюються Судом критично і є необґрунтованими виходячи з наступного.

Договором не визначено в якій формі здійснюється повідомлення іншої сторони.

Відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 (270-2009-п) до міжнародних поштових відправлень належать: поштові картки - прості, рекомендовані; листи - прості, рекомендовані; поштові відправлення з оголошеною цінністю; бандеролі - прості, рекомендовані.

Таким чином, ДП "ЖМЗ "ВІЗАР" могло обрати будь-який спосіб направлення повідомлення.

4.31. Обов`язок доказування і подання доказів визначено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ураховуючи те, що АТ "РСК "МиГ" не заперечувало факт отримання листа, а лише наголошувало на несвоєчасності його направлення, при цьому всупереч вимогам статті 74 Господарського процесуального кодексу України, воно не надало належних та допустимих доказів на спростування доводів відповідача щодо своєчасного направлення 05.07.2016 листа із сертифікатом ТПП України та його отримання позивачем, Суд відхиляє відповідні доводи касаційної скарги.

4.32. Установивши, що невиконання відповідачем зобов`язань за договором поставки виникло у зв`язку із форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), засвідченими сертифікатом Торгово-промислової палати України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що прострочення боржника згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України не відбулося, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача сплаченої суми авансу.

4.33. Окрім того, як встановлено господарськими судами попередніх інстанції, договір поставки товару від 07.04.2011 № 200000319, укладений між АТ "РСК "МиГ" та ДП "ЖМЗ "ВІЗАР", є пролонгованим відповідно до пункту 11.8 договору, а відтак є чинним, договірні правовідносини за ним тривають.

4.34. Аргументи скаржника про незаконне привласнення відповідачем майна (грошових коштів) всупереч положенням статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (зі змінами) є необґрунтованими, оскільки за встановленими судами обставинами строк виконання відповідачем зобов`язання за договором поставки не настав, а є продовженим на час існування обставин непереборної сили згідно з пунктом 9.1 вказаного договору. Таким чином, застосування до спірних правовідносин положень частини другої статі 693 Цивільного кодексу України (435-15) є передчасним з огляду на відсутність прострочення відповідачем поставки товару, з якою приписи вказаної статті обумовлюють виникнення у позивача права на повернення сплаченої суми авансу.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Відповідно до частини першої статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не вбачається.