ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/2279/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне"

представник позивача - не з'явився

відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство "Рідкодуб"

представник відповідача - не з'явився

третя особа-1 - ОСОБА_1

представник третьої особи-1 - не з'явився

третя особа-2 - ОСОБА_2

представник третьої особи-2 - не з'явився

третя особа-3 - ОСОБА_3

представник третьої особи-3 - не з'явився

третя особа-4 - ОСОБА_4

представник третьої особи-4 - не з'явився

третя особа-5 - ОСОБА_5

представник третьої особи-5 - не з'явився

третя особа-6 - ОСОБА_6

представник третьої особи-6 - не з'явився

третя особа-7 - Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області

представник третьої особи-7 - не з'явився

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.06.2018 (суддя Байбак О. І.) та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 (головуючий суддя Ільїн О. В., судді Гетьман Р. А., Россолов В. В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок,

Короткий зміст позовних вимог

1. 10.07.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне" (далі - Позивач) звернулось до Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" (далі - Відповідач) за участю третіх осіб - ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Треті особи) з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 5,3575 га, кадастровий номер НОМЕР_1, від 19.10.2016, укладеного між Відповідачем та ОСОБА_5 (номер запису про державну реєстрацію 17062081 від 20.10.2016, внесено Дворічанською районною державною адміністрацією Харківської області, державний реєстратор Шевченко Л. І.; визнання договору оренди земельної ділянки площею 1,5236 га, кадастровий номер НОМЕР_2, від 28.11.2016, укладеного між Відповідачем та ОСОБА_3 недійсним (номер запису про державну реєстрацію 17856541 від 02.12.2016, внесено Дворічанською районною державною адміністрацією Харківської області, державний реєстратор Шевченко Л. І.); визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 3,7885 га, кадастровий номер НОМЕР_3, від 28.11.2016, укладеного між Відповідачем та ОСОБА_3 (номер запису про державну реєстрацію 17856523 від 02.12.2016, внесено Дворічанською районною державною адміністрацією Харківської області, державний реєстратор Шевченко Л. І.); визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 5,9713 га, кадастровий номер НОМЕР_4, від 25.02.2016, укладеного між Відповідачем та ОСОБА_2 (номер запису про державну реєстрацію 13534139 від 02.03.2016, внесено Дворічанською районною державною адміністрацією Харківської області, державний реєстратор Горделян А. О.); визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 5,9669 га, кадастровий номер НОМЕР_5, від 20.01.2017, укладеного між Відповідачем та ОСОБА_6 (номер запису про державну реєстрацію 18732902 від 23.01.2017, внесено Дворічанською районною державною адміністрацією Харківської області, державний реєстратор Шевченко Л. І.); визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 3,7885 га, кадастровий номер НОМЕР_3, від 28.11.2016, укладеного між Відповідачем та ОСОБА_4 (номер запису про державну реєстрацію 17856571 від 02.12.2016, внесено Дворічанською районною державною адміністрацією Харківської області, державний реєстратор Шевченко Л. І.); визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,5236 га, кадастровий номер НОМЕР_2, від 28.11.2016, укладеного між Відповідачем та ОСОБА_4 (номер запису про державну реєстрацію 17856563 від 02.12.2016, внесено Дворічанською районною державною адміністрацією Харківської області, державний реєстратор Шевченко Л. І.); визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 5,7338 га, кадастровий номер НОМЕР_6, від 31.10.2016, укладеного між Відповідачем та ОСОБА_1 (номер запису про державну реєстрацію 17599539 від 18.11.2016, внесено Дворічанською районною державною адміністрацією Харківської області, державний реєстратор Шевченко Л. І.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час укладення вказаних договорів оренди були грубо порушені норми розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" (161-14) щодо порядку укладення цих договорів. Уклавши та зареєструвавши договори оренди на земельні ділянки, які вже перебувають у користуванні Позивача на законних підставах, Відповідач порушив законні права Позивача.

2. Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою Верховного Суду від 20.03.2018 касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідкодуб" задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 та рішення Господарського суду Харківської області від 06.09.2017 у справі № 922/2279/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова мотивована тим, що Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договорів оренди землі, укладених між Відповідачем та власниками земельних ділянок - фізичними особами ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_11., ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з підстав порушення його прав як землекористувача за раніше укладеними договорами оренди земельних часток (паїв) із зазначеними фізичними особами. Однак Позивачем заявлено вимогу про визнання недійсними договорів тільки до Відповідача, у той час як сторонами цих угод є також власники земельних ділянок - фізичні особи ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_11., ОСОБА_4 та ОСОБА_1, що є сторонами спірних матеріальних правовідносин. Разом з тими вказані фізичні особи не можуть бути залучені до участі у справі як відповідачі, оскільки у такому разі склад сторін буде суперечити вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) отже, суди, залучивши цих фізичних осіб як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, без урахування приписів чинного на час прийняття оскаржуваних рішень процесуального законодавства та дійшли передчасного висновку, що склад сторін узгоджується з вимогами статті 1 ГПК України, тобто розглянули справу односторонньо, не з'ясували дійсних прав і обов'язків сторін стосовно предмету спору, не перевірили усіх обставин, що мають значення для справи, чим порушили вимоги статті 43 ГПК України, у редакції, чинній на час розгляду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. 04.06.2018 Господарський суд Харківської області ухвалив у задоволенні клопотань ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, та ОСОБА_1 про залучення їх до участі у справі в якості відповідачів відмовити; закрити провадження у справі; роз'яснити Позивачу про його право на звернення з цим позовом до судів загальної юрисдикції згідно з встановленою законом підсудністю; стягнути з Позивача на користь Відповідача 29440 грн. судових витрат. Вказану ухвалу залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2018.

Прийняті у справі судові рішення мотивовані тим, що залучення фізичних осіб ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, та ОСОБА_1 до участі у справі як третіх осіб та вирішення стосовно них спору по суті суттєво звужує їх права, оскільки вони також є сторонами оспорюваних Позивачем договорів оренди (орендодавцями) та як наслідок у випадку оспорювання цих договорів нарівні з іншою стороною договору (орендарем) повинні відповідати за заявленим позовом, в т.ч. як особи, дії яких щодо укладення договору, на думку Позивача, призвели до порушення його прав. Крім того цей спір безпосередньо впливає на права та інтереси цих фізичних осіб, оскільки у випадку задоволення позову вони будуть позбавлені можливості отримати те, на що розраховували при укладенні договору. Зазначені фізичні особи в процесі розгляду такого спору мають право мати той же обсяг процесуальних прав і обов'язків, що і інша сторона цього договору - Відповідач, а також і Позивач, однак у випадку їх участі як третіх осіб вони будуть безпідставно позбавлені такої можливості, що матиме наслідком порушення гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав на захист своїх прав будь-якими не забороненими законом засобами. З огляду на положення статей 45, пункту 2 статті 4, пункту 1-11 статті 20 ГПК України участь фізичних осіб як відповідачів у розгляді спору, що є предметом розгляду цієї справи, є неможливим, а отже спір є непідвідомчим господарським судам України та має розглядатись судами загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. 15.08.2018 Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.06.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2018 в частині стягнення з Позивача на користь Відповідача суми сплаченого Відповідачем судового збору у розмірі 29440 гривень.

5. 06.09.2018 Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні вимог касаційної скарги відмовити, а прийняті у справі судові рішення залишити без змін.

Доводи Скаржника, викладені в касаційній скарзі

6. Судами попередніх інстанцій неправильно вирішено питання розподілу судових витрат під час закриття провадження у справі, оскільки при закритті провадження у справі судовий збір жодним чином не може бути стягнутий з Позивача відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

7. Виходячи з положень статті 130 ГПК України судові витрати у разі закриття провадження у справі були розподілені з порушенням чинних процесуальних норм, оскільки Відповідач жодних клопотань не заявляв, а суд, порушивши положення Закону України "Про судовий збір" (3674-17) та ГПК України (1798-12) , поклав обов'язок зі сплати витрат, понесених Відповідачем, на Позивача.

Доводи Відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу

8. Спеціальний процесуальний порядок та строки розгляду судом вимог Відповідача про відшкодування судових витрат, стосуються лише витрат, що пов'язані з розглядом справи відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України, а отже не стосуються судового збору, про який йдеться в оскаржуваному рішенні.

9. Пункт 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" має застосовуватись до вимог Позивача про повернення суми сплаченого ним судового збору за подачу позову до суду та жодним чином не стосується судового збору, сплаченого Відповідачем у зв'язку із захистом від неправомірного позову та незаконних судових рішень.

Позиція Верховного Суду

10. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. При цьому згідно з частиною 4 зазначеної статті про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розподіл судових витрат урегульовано статтею 129 ГПК України, за вимогами пункту 1 частини 1 якої судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

11. Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції про закриття провадження у справі, залишеною без змін постановою апеляційного суду, здійснено розподіл судових витрат, а саме стягнуто з Позивача на користь Відповідача 29440 грн., що складається з 14080 грн. судового збору, сплаченого ним за розгляд апеляційної скарги, та 15360 грн. судового збору, сплаченого ним за розгляд касаційної скарги.

Отже, враховуючи, що справа розглядалась судами попередніх інстанцій неодноразово, а врешті провадження у справі підлягало закриттю, судові витрати, що складались із сум судового збору, сплачених за подання апеляційної та касаційної скарг Відповідачем, відповідно до вимог наведених положень підлягали відшкодуванню за рахунок Позивача.

12. Разом з цим відповідно до частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" (3674-17) , статтею 7 якого врегульовано повернення судового збору. Так, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи, що провадження у справі закрито судами на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, питання про повернення судового збору може вирішуватись виключно за наявності відповідного клопотання особи, яка його сплатила відповідно до положень наведеної норми. Враховуючи, що оскаржувані судові рішення не містять відомостей щодо звернення Позивача з відповідним клопотанням, а, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, Позивач не зазначає про подання такого клопотання, у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для вирішення питання про повернення судового збору.

13.З огляду на викладене доводи Скаржника (пункт 6) про неможливість стягнення з Позивача судового збору згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", що свідчить про неправильний розподіл судами судових витрат, відхиляються Судом з огляду на таке. Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи та повернення судового збору є різними процесуальними діями, порядок здійснення яких регулюється різними нормами. Так розподіл судових витрат за наслідками розгляду спору є обов'язком суду, наявність якого обумовлена імперативними приписами господарського процесуального закону, що не пов'язується з наявністю відповідного клопотання учасника справи, на відміну від повернення судового збору, питання щодо чого вирішується лише за наявності відповідного клопотання цього учасника справи.

14. Суд відхиляє доводи Скаржника (пункт 7) про те, що, виходячи з положень статті 130 ГПК України, судові витрати у разі закриття провадження у справі були розподілені з порушенням чинних процесуальних норм, оскільки Відповідач жодних клопотань не заявляв, з огляду на таке. Частина 1 статті 123 ГПК України визначає, що до складу судових витрат входять судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи. При цьому відповідно до частини 3 зазначеної норми визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Враховуючи, що норма частини 5 статті 130 ГПК України надає відповідачу право у разі закриття провадження у справі заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, саме пов'язаних із розглядом справи, до яких судовий збір не належить, а оскаржуваними судовими рішеннями здійснено розподіл лише судового збору, зазначена норма не підлягала застосуванню судами.

15. З огляду на викладене прийняті у справі ухвала та постанова судів першої та апеляційної інстанцій в частині розподілу судового збору законні та обґрунтовані, а тому зміні чи скасуванню в цій частині не підлягають.

Судові витрати

16. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Ягідне" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.06.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 у справі № 922/2279/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак