910/21732/15 Про закриття провадження справи, оскільки відсутній правовий зв'язок між предметом спору у справі та цивільними правами НБУ - 10.10.2018 Прийняття

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 апеляційне провадження за апеляційною скаргою НБУ на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі №910/21732/15 закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою НБУ підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки в даному випадку відсутній правовий зв'язок між предметом спору у справі №910/21732/15 та цивільними правами НБУ, а питання про права і обов'язки скаржника стосовно сторін у справі судом не вирішувалися.

Не погоджуючись з оскаржуваною ухвалою суду апеляційної інстанції, НБУ звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій вказує, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а ухвала є необґрунтованою та незаконною і просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 у справі №910/21732/15, а справу направити для продовження розгляду до Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з доводами касаційної скарги:

- рішення у даній справі впливає на права і обов'язки НБУ, оскільки між ним і Банком укладено договір застави майнових прав від 11.04.2014 №37/ЗМП та додатковий договір від 02.03.2015 до нього, відповідно до яких майнові права позивача за кредитними договорами (в тому числі кредитний договір від 26.04.2012 №К-2010395, що був предметом розгляду в даній справі) передані НБУ у заставу в рахунок забезпечення належного виконання Банком (заставодавцем) вимог НБУ (заставодержателя) згідно з кредитним договором від 11.04.2014, укладеним між Банком і НБУ;

- відповідно до пункту 3.4.2 згаданого договору застави майнових прав передбачено зобов'язання Банку не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди НБУ. Проте на порушення даного пункту договору Банк уклав низку договорів поруки;

- неповне з'ясування обставин справи призвело до незалучення НБУ до справи як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, і до порушення прав НБУ як заставодержателя.

Не погоджуючись з касаційною скаргою, Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі правомірно дійшов висновку про відсутність правового зв'язку між предметом спору у даній справі та цивільними правами НБУ, - та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 без змін.

Розгляд касаційної скарги Компанії здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено, зокрема, таке.

У серпні 2015 року Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта банк" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 305 366 340,29 грн. заборгованості за кредитним договором від 26.04.2012 № К-2010395, у тому числі: заборгованості за кредитом у розмірі 12 487 681 долара 78 центів США, що за курсом НБУ станом на 30.07.2015 еквівалентно 275 647 568,06 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 107 821 долара 96 центів США, що за курсом НБУ станом на 30.07.2015 еквівалентно 24 453 572,24 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 1 281 385,54 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у розмірі 3 454 049,07 грн. та штрафу в розмірі 529 765,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство на порушення норм законодавства та укладеного сторонами кредитного договору від 26.04.2012 № К-2010395 не виконало належним чином взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим у Товариства виникла заборгованість з повернення кредиту, пені за несвоєчасне повернення кредиту, пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом та штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі №910/21732/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що: заборгованість Товариства за кредитним договором від 26.04.2012 № К-2010395 сплачена поручителями відповідно до договорів поруки; крім того, Банк та відповідач за взаємною згодою достроково розірвали кредитний договір від 26.04.2012 № К-2010395; тому відсутні підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26.04.2012 №К-2010395.

05.06.2018 НБУ звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі №910/21732/15, в якій просив згадане рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги НБУ зазначав, що рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у даній справі впливає на його права та обов'язки, оскільки кредитний договір від 26.04.2012 №К-2010395 перебуває у заставі майнових прав у НБУ згідно з укладеним останнім та Банком Договором застави майнових прав від 11.04.2014 №37/ЗМП та додатковим договором до нього від 02.03.2015 №1, відповідно до яких майнові права Банку за кредитними договорами передані НБУ в заставу в рахунок забезпечення належного виконання Банком (заставодавцем) вимог НБУ (заставодержателя) згідно з кредитним договором від 11.04.2014 №37, укладеним між ними.

Відповідно до умов кредитного договору від 11.04.2014 №37 НБУ надав Банку кредит для збереження ліквідності, а Банк зобов'язався повернути кредит у порядку та строки, передбачені умовами договору, а також сплатити проценти за його використання.

Згідно із згаданим кредитним договором забезпеченням за ним виступають майнові права за укладеними Банком кредитними договорами з юридичними та фізичними особами. Оформлення забезпечення відбувається шляхом укладання окремого договору застави майнових прав.

11.04.2014 з метою забезпечення виконання Банком своїх зобов'язань за кредитним договором 11.04.2014 №37 між НБУ та Банком укладено Договір застави майнових прав № 37/ЗМП.

Пунктом 3.4.2 договору застави майнових прав від 11.04.2014 №37/ЗМП передбачено зобов'язання Банку не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди НБУ.

За доводами НБУ, на порушення згаданого пункту договору Банк уклав низку договорів поруки.

Крім того, 30.12.2014 Банком та Товариством укладено договір про розірвання Кредитного договору від 26.04.2012 №К-2010395, відповідно до умов якого сторони домовилися достроково розірвати договір з 30.12.2014.

Рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про її права та обов'язки, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто у рішенні суду безпосередньо розглядається і вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або має бути наведено судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, яке саме право НБУ і ким порушено, як і не вбачається встановлення судом наявності правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції встановив, що НБУ не доведено, яким саме чином в оскаржуваному рішенні за позовом Банку про стягнення 305 366 340,29 грн. заборгованості за кредитним договором від 26.04.2012 № К-2010395 вирішується питання про права та обов'язки НБУ.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода НБУ з ухвалою суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою НБУ на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі №910/21732/15.

НБУ не є учасником справи №910/21732/15, проте вважає, що ухвалене судом першої інстанції рішення суду стосується його прав, обов'язків та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Тобто особа, яка не брала участі у справі, може звернутися з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції виключно у випадку, якщо судове рішення стосується її прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням, обгрунтувавши існування трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, що оскаржується особою, не залученою до участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Суд апеляційної інстанції з огляду на відповідні приписи процесуального закону та з'ясувавши, що: зі змісту оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається, яке саме право НБУ і ким порушено і не вбачається встановлення судом наявності правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі; згаданим рішенням місцевого господарського суду питання про права і обов'язки скаржника стосовно сторін у справі судом не вирішувалися; НБУ не доведено, яким саме чином оскаржуване рішення за позовом Банку про стягнення 305 366 340,29 грн. заборгованості за кредитним договором від 26.04.2012 № К-2010395, сторонами якого є Банк та Товариство, вирішує питання про права та обов'язки НБУ, - дійшов неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою НБУ на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі №910/21732/15.

Аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваного судового акта, оскільки вони спростовуються наведеними обставинами, що встановлені судом апеляційної інстанції, і постановленою останнім законною ухвалою.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З урахуванням наведеного Касаційний господарський суд бере до уваги аргументи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, як такі, що узгоджуються із встановленими судом обставинами справи та нормами матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції - без змін як такої, що постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судом з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.