910/296/18 Про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення - 09.10.2018 Прийняття

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення від 23.06.2014 №1/2 у частині оплати орендної плати за період з червня по грудень 2017 року, що й стало підставою для нарахування пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018: позов задоволено частково; стягнуто з Банку на користь Підприємця заборгованість з орендної плати в сумі 278 655 грн., пеню в сумі 20 737,76 грн. та судовий збір у розмірі 4 490,89 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані обґрунтованістю позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Згідно з доводами, викладеними у касаційній скарзі:

- судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин частину другу статті 793, частини першу і другу статті 251, частину першу статті 220, частину другу статті 215, частину першу статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) );

- через неправильне застосування частин першої і другої статті 251 ЦК України суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що пункт 10.1 оспорюваного договору оренди містить визначення строку оренди, а не термін;

- неправильне застосування судами частин першої і другої статті 251 ЦК України та незастосування частини другої статті 793 названого Кодексу призвели до порушення попередніми судовими інстанціями вимог частини першої статті 220 ЦК України, якою встановлено, що у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним;

- внаслідок неправильного застосування вимог ЦК України (435-15) судами порушено вимоги частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

У відзиві на касаційну скаргу Підприємець просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, зазначаючи, що: суди попередніх інстанцій дійшли мотивованого висновку, що кожен із спірних договорів оренди укладено строком менше трьох років, і сторонами дотримано вимоги статей 209, 793 ЦК України щодо форми договорів оренди будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини); посилання відповідача на порушення судами попередніх інстанцій норм ЦК України (435-15) та ГПК України (1798-12) є безпідставним; доводи касаційної скарги зводяться до вільного тлумачення правових норм та переоцінки встановлених судами обставин справи, що відповідно до частини другої статті 300 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Розгляд касаційної скарги здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 ГПК України.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

23.06.2014 Підприємцем (орендодавець) та Банком (орендар) укладено два договори оренди нежилого приміщення № 1/1 та № 1/2, за умовами яких орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти у строкове платне користування нежиле приміщення, загальною площею 88,6 кв.м, яке розташоване у будівлі за адресою: 50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, буд. №25, приміщення № 41 (далі - Договори № 1/1 та № 1/2 відповідно).

За приписами пунктів 10.1 та 10.2 Договору № 1/1 строк оренди об'єкта оренди встановлюється на 2 роки 11 місяців 8 днів: з 23.06.2014 по 31.05.2017 включно. Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печатками і діє протягом строку, визначеного в пункті 10.1 цього Договору, однак у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

У свою чергу, згідно з пунктами 10.1 та 10.2 Договору № 1/2 строк оренди об'єкта оренди встановлюється на 2 роки 11 місяців: з 01.06.2017 по 31.04.2020 включно. Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печатками і діє протягом строку, визначеного в пункті 10.1 цього Договору, однак у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Згідно з пунктами 2.1 Договорів №№ 1/1, 1/2 передача об'єкта оренди орендареві відбувається в строк, визначений пунктами 4.2.1 договорів (тобто не пізніше 3 робочих днів з дня набрання чинності договорами), та підтверджується актом приймання-передачі в оренду об'єкта оренди (додаток №1), який підписується уповноваженими представниками сторін.

У пунктах 6.1, 6.2 Договору №1/1 та Договору №1/2 сторони погодили розмір орендної плати за користування об'єктом.

Відповідно до пункту 6.7 Договорів №№ 1/1 та 1/2 орендар починає сплачувати орендну плату з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди орендарю і припиняє з дня підписання акта прийому-передачі об'єкта оренди орендодавцю.

На виконання пункту 2.1 Договорів №№ 1/1 та 1/2 сторонами підписано відповідні акти приймання-передачі нежилого приміщення від 23.06.2014, за змістом яких орендодавець передав, а орендар прийняв об'єкт оренди у користування на умовах, що передбачені в Договорі №1/1 та Договорі №1/2 відповідно.

У зв'язку з неналежним виконанням орендарем обов'язку зі сплати орендної плати протягом періоду оренди за Договором №1/1 Підприємець неодноразово зверталася до суду з позовами про стягнення з Банку заборгованості з орендної плати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2017 у справі № 910/611/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість з орендної плати за Договором №1/1 за період з серпня по грудень 2016 року, пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.07.2017 у справі № 910/9405/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість з орендної плати за Договором №1/1 за період з січня по травень 2017 року та пеню.

Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю у відповідача, за твердженням позивача, заборгованості з орендної плати за Договором № 1/2 (згідно з умовами якого строк оренди розпочався 01.06.2017) у розмірі 278 655 грн. за період з червня по грудень 2017 року, що стало підставою для нарахування пені.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 23.06.2014 підтверджується передача в оренду позивачем та прийняття відповідачем об'єкта оренди за Договором № 1/2.

При цьому у пункті 10.1 Договору № 1/2 сторони домовилися, що строк оренди за цим договором становить 2 роки 11 місяців з 01.06.2017 по 31.04.2020 включно.

Вимоги Банку про зобов'язання Підприємця прийняти орендоване майно за Договором №1/1 були предметом розгляду у справі № 904/6888/17. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2017, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 та постановою Верховного Суду від 13.03.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суди, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що Договір №1/2 набрав чинності з моменту підписання його сторонами, строк оренди приміщення розпочався з 01.06.2017. Сторонами не надано доказів розірвання цього договору, визнання його недійсним у судовому порядку. Відмова орендодавця від підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди не порушує права Банку за наявності Договору № 1/2 того самого майна. Між сторонами відсутній спір щодо припинення Договору №1/1, а у орендодавця відсутні претензії до орендаря з приводу неповернення приміщення за Договором №1/1.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у справі № 904/6888/17 в касаційному порядку, зазначив, що з огляду на договірні відносини, що склалися між сторонами, на момент звернення Банку до суду з даним позовом правовою підставою перебування спірного нежитлового приміщення у Банку є Договір №1/2, який не розірвано та не визнано недійсним у судовому порядку, в зв'язку з чим він є чинним. Наявність дійсної правової підстави перебування майна у орендаря унеможливлює його примусове повернення орендодавцю в судовому порядку.

На момент розгляду даної справи Договір №1/2 є чинним та підлягає виконанню його сторонами. Доказів розірвання договору та повернення об'єкта оренди орендодавцю матеріали справи не містять.

Згідно з пунктом 6.1 Договору №1/2 розмір орендної плати за цим договором за 1 кв.м приміщення становить суму в гривнях, еквівалентну 16,93 долара США за курсом продажу орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без урахування ПДВ.

Відповідно до пункту 6.2 Договору №1/2 загальна сума орендної плати на місяць визначається шляхом множення кількості квадратних метрів площі об'єкта оренди згідно з актом приймання-передачі на зазначений розмір орендної плати за один метр згідно з цим договором. Загальна сума орендної плати за місяць становить суму в гривнях, еквівалентну 1500 доларів США за курсом продажу орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без урахування ПДВ за місяць.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з червня по грудень 2017 року позивачем складалися та направлялися відповідачу рахунки на оплату та акти здачі-прийняття наданих послуг не пізніше 5 числа поточного місяця.

Оскільки відповідно до пункту 6.9 Договору № 1/2 орендна плата сплачується щомісячно не пізніше 15-го числа поточного місяця, то гривневий еквівалент розміру орендної плати за спірний період повинен визначатися з урахуванням курсу продажу долара США станом на останній день належного виконання грошового зобов'язання відповідачем.

Судами попередніх інстанцій досліджено курс продажу Банком долара США та встановлено, що заборгованість відповідача з орендної плати за Договором №1/2 за період з червня по грудень 2017 року становить 278 655 грн.; відповідач своїх зобов'язань за Договором № 1/2 не виконав, плату за користування об'єктом оренди за період з червня по грудень 2017 року не здійснював.

Пунктом 9.4 Договору № 1/2 передбачено, що у випадку прострочення орендарем сплати орендної плати більше ніж на місяць, орендар сплачує пеню в розмірі 0,1% від належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Суди попередніх інстанцій (згідно із здійсненим перерахунком) дійшли висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 20 737,76 грн. за період з 16.06.2017 по 31.12.2017 за кожен місяць прострочення сплати орендних платежів окремо.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з положеннями ЦК України (435-15) :

- відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627);

- зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526);

- за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759);

- договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина перша статті 763 );

- передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (стаття 795);

- за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина перша статті 762).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанції, встановивши: чинність Договору № 1/2 та обов'язковість його виконання сторонами; виконання позивачем свого обов'язку щодо виставлення та направлення орендарю (відповідачу) рахунків на оплату; невиконання Банком грошових зобов'язань за Договором №1/2, щодо яких заявлено позов зі справи, - дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про наявність підстав для задоволення (часткового) позову.

Що ж до посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин частину другу статті 793 ЦК України яка вказує, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, призвело до порушення попередніми судовими інстанціями вимог частини першої статті 220 ЦК України, якою встановлено, що у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, то суд зазначає таке.

Спірне нежитлове приміщення передано позивачем в оренду відповідачу на підставі Договорів №1/1 та №1/2. Пунктом 10.2 даних договорів визначено періоди, протягом яких триватиме оренда, Договором №1/1 строк оренди об'єкта оренди встановлюється на 2 роки 11 місяців 8 днів: з 23.06.2014 по 31.05.2017 включно, Договором №1/2 строк оренди встановлюється на 2 роки 11 місяців: з 01.06.2017 по 31.04.2020 включно.

Тобто сторони уклали два договори одного об'єкта оренди. При цьому погоджений строк оренди за кожним з них не перевищує встановлений статтею 793 ЦК України трирічний строк, а, отже, посилання Банку на частину першу статті 220 ЦК України є необґрунтованим.

Водночас, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, скаржник насправді фактично вдається до заперечення обставин, встановлених цими судами у розгляді справи, та перегляді вже здійсненої названим судами оцінки доказів зі справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). Тому пов'язані з наведеним аргументи Банку не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Касаційний господарський суд бере до уваги аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, як такі, що узгоджуються з нормами матеріального і процесуального права та обставинами даної справи.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення та постанови судів попередніх інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 зі справи № 910/296/18 - без змін.