906/1176/17 Про стягнення з продавця коштів, сплачених як попередня оплата за товар за несвоєчасне передання товару - 09.10.2018 Прийняття

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані необґрунтованістю позовних вимог про стягнення з Відповідача коштів, сплачених як попередня оплата за товар, з огляду на відсутність обставини неналежного виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю як необхідної умови для застосування норми частини другої статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У касаційній скарзі до Верховного Суду Позивач, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування ними норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення зі справи та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Так, за доводами, наведеними в касаційній скарзі:

- судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин статтю 683 ЦК України та положення Договору, оскільки, зважаючи на письмову домовленість сторін у Договорі щодо предмета правочину, позивач не зобов'язаний був приймати товар частинами (елементами);

- відповідачем не надано доказів готовності комплекту товару до відвантаження з моменту укладення Договору до моменту ухвалення судами оскаржуваних рішень;

- суди дійшли помилкового висновку про укладення сторонами змішаного договору, оскільки зі змісту оспорюваного договору поставки не вбачається наявності ознак укладення сторонами договору підряду, зокрема через відсутність домовленості сторін щодо істотних умов такого договору (як-от погодженого кошторису і визначення його виду, права замовника контролювати хід виконання, права відмовитися від договору в разі "повільності" підрядника тощо);

- позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статті 693 ЦК України та пункті 4.3.3 Договору, які суд протиправно не застосував під час розгляду справи, тобто судом не застосовано норму матеріального права, якою врегульовано правомочності покупця, що здійснив попередню оплату, в разі невиконання постачальником обов'язку з передачі товару, створеного після укладення договору (тобто нормами про договір поставки, а не підряду);

- Позивач не був своєчасно повідомлений апеляційним судом про дату, час і місце судового засідання, чим було порушено статтю 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) );

- судом протиправно покладено в основу оскаржуваного рішення документи, оригінали яких в судовому засіданні не досліджувалися, зокрема листи Відповідача від 29.05.2013 № 351 та від 17.07.2013 № 498.

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач зазначає про незгоду з доводами, викладеними в касаційній скарзі, просить касаційну скаргу Позивача залишити без задоволення, вказуючи, що суд вірно відхилив доводи Позивача щодо неналежного виконання Відповідачем умов Договору, оскільки товар був виготовлений відповідно до замовлення та готовий до передачі покупцю, хоча і з порушенням строків. Водночас, за умовами Договору, саме покупець (Позивач) за Договором не виконав умов щодо отримання товару, оскільки цей обов'язок покладався на нього.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення Позивача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим і апеляційним господарськими судами з'ясовано та зазначено, зокрема, таке.

Позивачем (покупець) та Відповідачем (постачальник) укладено Договір, за умовами якого:

- постачальник передає у встановлені договором строки комплекс очисно-сушильно-зберігальний КОСЗ-2000 у кількості 1 одиниця, який складається з окремих елементів (далі в цілому - товар, а окремо - частина товару; пункт 1.1);

- товар передається у власність покупця з метою його подальшої передачі в фінансовий лізинг третім особам (пункт 1.2);

- покупець приймає товар і сплачує його вартість на умовах Договору (пункт 1.3);

- покупець має право отримати або одразу весь товар, або окремо частинами на власний розсуд, згідно з умовами цього договору (пункт 1.4);

- ціна договору - це вартість всього товару, що була поставлена покупцю або повинна була бути поставлена згідно з умовами цього договору (пункт 1.5);

- товар передається згідно з актом приймання - передачі, що укладається у трьох точних примірниках із зазначенням заводських номерів товару (пункт 2.2);

- ціна Договору становить 4 153 215 грн. (у тому числі ПДВ) і може за згодою сторін бути змінена в залежності від реального фінансування видатків (пункт 2.3);

- постачальник зобов'язаний передати товар покупцю або уповноваженим представникам покупця не пізніше 31 грудня 2013 року, а у випадку оплати вартості елементу комплексу (частини товару) - протягом 45 календарних днів після оплати цього елементу комплексу (частини товару). Покупець після оплати елементу комплексу (частини товару) направляє лист, в якому зазначається дата оплати, назва та кількість елементів комплексу (частини товару), які останній бажає приймати достроково (пункт 3.2.1);

- постачальник не пізніше 31 грудня 2013 року зобов'язаний передати товар покупцю або уповноваженим представникам покупця, а у випадку оплати вартості елементу комплексу (частини товару) - протягом 45 календарних днів після оплати цього елементу комплексу (частини товару). Покупець після оплати елементу комплексу (частини товару) направляє лист, в якому зазначається дата оплати, назва та кількість елементів комплексу (частини товару), які останній бажає отримати достроково (пункт 4.1);

- товар поставляється на умовах EXW (склад постачальника), згідно з міжнародними правилами ІНКОТЕРМС (в редакції 2010 року). Базис поставки: 10001, Україна, Житомирська область, м. Житомир, вул. Баранова, 93 (пункт 4.2);

- Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (пункт 9.1).

Сторонами було підписано специфікацію товару, що поставляється згідно з Договором, відповідно до якої сторонами було погоджено найменування продукції: комплекс очисно-сушильно-зберігальний КОСЗ-2000 вартістю 4 153 215 грн. Також сторонами додатково було погоджено комплектність комплексу очисно-сушильно-зберігального КОСЗ-2000. Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Позов було подано про повернення Відповідачем попередньої оплати у сумі 2 100 000 грн. у зв'язку з невиконанням останнім зобов'язань за Договором щодо поставки товару - комплексу очисно-сушильно-зберігального КОСЗ-2000.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові, виходили з такого.

Як вбачається з умов Договору, за своєю правовою природою даний договір є змішаним, оскільки містить елементи договору підряду та договору поставки.

На виконання пункту 3.2.1 Договору та на підставі виставленого рахунку-фактури від 20.03.2013 №ВС-0000031, Позивач перерахував Відповідачу грошові кошти в сумі 2 100 000 грн., що підтверджується банківською випискою від 20.03.2013.

Однак за умовами Договору сторони не передбачали авансування оплати товару чи його окремої частини.

Враховуючи, що вартість всього комплексу очисно-сушильно-зберігальний КОСЗ-2000 становить 4 153 215 грн., а також те, що 20.03.2013 Позивачем було здійснено попередню оплату в розмірі 2 100 000 грн., саме з цієї дати у Відповідача виник обов'язок поставки протягом 45 календарних днів елементів комплексу на вказану суму попередньої оплати у визначеному Договором порядку, а саме поставки на умовах EXW (склад постачальника) згідно з міжнародними правилами ІНКОТЕРМС (у редакції 2010 року) та у відповідності до пункту 4.2 Договору.

Частина перша статті 664 ЦК України у сукупності з умовами поставки EXW Інкотермс 2010 передбачають обов'язок продавця протягом строку, встановленого договором для здійснення поставки, повідомити покупця про готовність товару до відвантаження та обов'язок покупця прийняти даний товар.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши наявне в справі листування між сторонами, а саме листи від 24.04.2013 №261, від 29.05.2013 №351, від 17.07.2013 №489 встановили, що Відповідач повідомляв Позивача про те, що ним виготовлено і є можливість передати елементи комплексу КОСЗ-2000. Проте Позивачем не вчинялися дії з отримання частини товару у відповідності до умов укладеного Договору, а саме пункту 1.4.

Крім того, у зв'язку з тим, що Позивач не виконував свого обов'язку щодо отримання виготовленого обладнання, у листі від 25.09.2013 №741 Відповідач пропонував додатково укласти договір зберігання.

З листування сторін вбачається, що у листі від 12.03.2014 №30 позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду до Договору щодо зменшення асортименту, кількості, номенклатури, вартості товару у зв'язку з тим, що Позивач не може в повному обсязі здійснити оплату товару у відповідності до умов Договору.

Крім того, Відповідач 20.06.2014 звертався до Позивача з листом про готовність товару до відвантаження, в якому було повідомлено про виготовлення усіх елементів комплексу КОСЗ-2000, проте покупець жодних дій щодо отримання (самовивозу) товару не вчинив; доказів протилежного суду не подано.

У передбачені умовами Договору строки після отримання попередньої оплати від Позивача Відповідач виготовив частину товару - елементи комплексу (а пізніше весь комплекс обладнання повністю) та неодноразово інформував позивача про наявність виготовленого товару на складі Відповідача, а тому Відповідачем були дотримані умови Договору, хоча і з порушенням строку, визначеного у Договорі.

Договір є чинним на час розгляду справи, а відтак зобов'язальні відносини між сторонами не припинені. Право односторонньої відмови від договору зі сторони покупця передбачено положеннями пункту 4.3.3 Договору, проте воно поширюється лише на випадки передання постачальником некомплектного або неякісного товару покупцю; натомість покупцем жодного товару отримано не було. Разом з тим зі змісту листування між сторонами не вбачається, що покупець товару однозначно і беззаперечно відмовився від подальшого виконання договору і направив про це повідомлення постачальнику. Виконання Договору обома сторонами здійснювалося з порушенням його умов.

Позов ґрунтується на положеннях частини другої статті 693 ЦК України, відповідно до якої якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Проте Позивач на порушення вказаної норми не вимагав передання оплаченого товару (в даному випадку ухилявся від отримання частини товару) та не звертався до Відповідача з претензіями щодо повернення суми попередньої оплати.

Договір є чинним, доказів його розірвання чи визнання його недійсним матеріали справи не містять. Тому позов про стягнення 2 100 000 грн. є передчасним, оскільки правовідносини, які склались між сторонами, є такими, що тривають у часі.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з Відповідача 2 100 000 грн. попередньої оплати у зв'язку з невиконанням Відповідачем зобов'язань за Договором.

Відповідно до приписів ЦК України (435-15) :

- зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509);

- сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627);

- одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525);

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712);

- до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712);

- за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655);

- продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662);

- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга статті 693);

- продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663);

- якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина друга статті 530);

- сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина друга статті 628);

- за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина перша статті 837);

- якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина перша статті 854).

Суди попередніх інстанцій, врахувавши наведені законодавчі приписи та встановивши, що: Договір є змішаним договором, оскільки містить елементи договору підряду та договору поставки; умовами Договору сторони не передбачали авансування оплати товару чи його окремої частини; пунктом 4.1 Договору визначено, що поставку товару у випадку оплати вартості елементів комплексу (частини товару) здійснюється протягом 45 календарних днів після оплати цього елементу комплексу (частини товару); приписи частини першої статті 664 ЦК України у сукупності з умовами поставки EXW Інкотермс 2010 передбачають обов'язок продавця протягом строку, встановленого договором для здійснення поставки, повідомити покупця про готовність товару до відвантаження, та обов'язок покупця прийняти даний товар; Відповідач повідомляв Позивача про те, що ним виготовлено і є можливість передати елементи комплексу, проте Позивачем не вчинялися жодні дії для отримання частини товару; Позивач не вимагав передання оплаченого товару та не звертався до Відповідача з претензіями, щодо повернення суми попередньої оплати; Договір є чинним, - дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для стягнення з Відповідача суми попередньої оплати в розмірі 2 100 000 грн.

Що ж до посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин статтю 693 ЦК України та підпункту 4.3.3 пункту 4.3 Договору, то Касаційний господарський суд зазначає таке.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що у разі передання постачальником некомплектного товару (або частини товару) та/або товару (або частини товару), що не відповідає технічним умовам або специфікації, порушення строків поставки товару (частини товару) покупець має право вимагати від постачальника за своїм вибором зокрема: доукомплектування товару (або частини товару) в строки, погоджені сторонами, але не пізніше 5 робочих днів (підпункт 4.3.2); розірвати Договір та вимагати повернути сплачені грошові кошти покупцю протягом 3 календарних днів з моменту вручення вискового повідомлення покупця представнику пошти для відправлення постачальнику або особисто представнику постачальника (підпункт 4.3.3).

Однак матеріали справи не містять доказів того, що Позивач звертався до Відповідача, як передбачено підпунктом 4.3.3 пункту 4.3 Договору, з вимогою щодо повернення сплачених коштів, що узгоджується з частиною другою статті 693 ЦК України.

Посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій порушено статтю 683 ЦК України, оскільки зважаючи на письмову домовленість сторін у договорі щодо предмета правочину Позивач не зобов'язаний був приймати товар частинами (елементами), спростовується з'ясованим судовими інстанціями змістом пункту 4.1 Договору, яким визначено, що покупець має право отримати або одразу весь товар, або окремо частинами на власний розсуд, згідно з умовами цього договору. А відповідно до пункту 3.2.1 Договору постачальник зобов'язаний передати товар покупцю або уповноваженим представникам покупця у випадку оплати вартості елементу комплексу (частини товару) протягом 45 календарних днів після оплати цього елементу комплексу (частини товару). Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, матеріали справи не містять жодних доказів (претензій, листів) того що Позивач вимагав отримання одразу всього товару, а не оплачених ним елементів комплексу КОСЗ-2000, які були виготовлені Відповідачем.

Що ж до посилання скаржника на неналежне неповідомлення його судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 25.06.2018, то з матеріалів справи вбачається таке.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.05.2018: відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення господарського суду Житомирської області від 26.03.18 у справі № 906/1176/17; справу призначено до розгляду на 31.05.2018. У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді - доповідача Філіпової Т.Л. судове засідання у справі №906/1176/17 31.05.2018 не відбулося. З урахуванням того, що відпали обставини, які унеможливили проведення судового засідання, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 зокрема: призначено дану справу до розгляду в судовому засіданні на 25.06.2018 о 15:30; зазначено, що у судовому засіданні в режимі відеоконференції в господарському суду Київської області братиме участь представник Позивача. Дана ухвала була направлена, зокрема, учасникам справи 18.06.2018. Явка в судове засідання з розгляду апеляційної скарги Позивача не була визнана судом обов'язковою.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому суд касаційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За таких обставин суд Касаційної інстанції не вбачає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які тягнуть обов'язкового скасування оспорюваного судового рішення.

Водночас, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, скаржник насправді фактично вдається до заперечення обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями у повторному розгляді справи, та перегляду вже здійсненої названими судами оцінки доказів зі справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). Тому пов'язані з наведеним аргументи Позивача не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Касаційний господарський суд бере до уваги доводи, викладені у відзиві Відповідача на касаційну скаргу, як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленими попередніми судовими інстанціями, у залежності від яких (обставин) і прийнято судові рішення по суті спору.

Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.