916/3108/17 Про зняття арешту, накладеного на підставі постанови Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби України про арешт майна - 02.10.2018 Прийняття

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Орловський 2012" (далі - ТОВ "Орловський 2012", позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Саргсян Глафіри Варшамівни (далі - ФОП Саргсян Г.В., відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС, третя особа), про зняття арешту, накладеного на підставі постанови Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби України про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження у рамках виконавчого провадження № 30929284 від 10.10.2014, з транспортних засобів:

- Модель та марка ТЗ: HYUNDAI Н200, номерний знак НОМЕР_1, вантажний, білого кольору, VIN: НОМЕР_3, 2000 р.в.;

- Марка та модель ТЗ: MERSEDES-BENS 313 CDI, номерний знак НОМЕР_2, автобус, зеленого кольору, VIN: НОМЕР_4, 2001 р.в.

2. Позов мотивовано тим, що ТОВ "Орловський 2012" правомірно, в процесі реалізації майна в ліквідаційній процедурі банкрутства Підприємства Орловський завод" у вигляді ТОВ, набуло у власність рухоме майно, на яке в інтересах ФОП Саргсян Г.В. у виконання наказу по справі № 20-4/17-1608-2011 господарського суду Одеської області накладено арешт, проте Відділом відмовлено у знятті арешту з транспортних засобів, придбаних позивачем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням господарського суду Одеської області від 29.01.2018 в задоволенні позовних вимог ТОВ Орловський 2012" відмовлено.

4. Судове рішення мотивоване тим, що питання про зняття арешту з майна може вирішуватись в позовному провадженні лише в разі наявності спору про право власності на арештоване майно, який між сторонами по справі № 916/3108/17 відсутній, доказом чого є визнання відповідачем позову, відтак, підстав для задоволення останнього немає.

Також, судом зазначено, що закриття провадження у справі згідно п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України унеможливлюється тим, що даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, проте, не в рамках позовного провадження, а в процедурі оскарження дій (бездіяльності) органу ДВС.

5. Під час розгляду справи, судом першої інстанції встановлено:

5.1. в провадженні господарського суду Одеської області знаходилась справа № 916/1382/16 про банкрутство Підприємства "Орловський завод" у вигляді ТОВ;

5.2. провадження у справі про банкрутство ініційовано ФОП Саргсян Г.В., з підстав невиконанням боржником (Підприємства Орловський завод" у вигляді ТОВ) наказу господарського суду Одеської області від 10.10.2011 у справі № 20-4/17-1608-2011, який перебував на виконанні у Відділі (виконавче провадження № 30929284);

5.3. в рамках наведеного виконавчого провадження, постановою ВДВС від 10.10.2014 було накладено арешт на майно Підприємства "Орловський завод" у вигляді ТОВ та оголошено заборону на його відчуження, арешт на майно боржника накладено в інтересах ФОП Саргсян Г.В., яка набула статус стягувача у виконавчому провадженні № 30929284 згідно постанови Відділу від 18.01.2016 про заміну сторони у виконавчому провадженні;

5.4. постановою господарського суду Одеської області від 29.11.2016 у справі № 916/1382/16, Підприємство "Орловський завод" у вигляді ТОВ визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, скасовано арешт, накладений на майно, чи інші обмеження щодо розпорядження майном;

5.5. в процесі ліквідаційної процедури проведено аукціон з реалізації активів боржника, за наслідками якого 12.06.2017 між Підприємством "Орловський завод" у вигляді TOB в особі ліквідатора (продавець) та TOB "Орловський 2012" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець передає за грошові кошти в сумі 228 251,24 грн. у власність покупцю в т.ч. транспортні засоби: HYUNDAI Н200, номерний знак НОМЕР_1, вантажний; MERSEDES-BENS 313 CDI, номерний знак НОМЕР_2, автобус;

5.6. умови вказаного договору виконано контрагентами, в результаті чого 12.06.2017 підписано Акт про передання права власності на рухоме майно;

5.7. ухвалою господарського суду Одеської області від 27.06.2017 у справі № 916/1382/16 Підприємство "Орловський завод" у вигляді TOB ліквідовано, провадження у справі припинено;

5.8. ТОВ "Орловський 2012", як новий власник, намагалось здійснити реєстрацію придбаних транспортних засобів та дізналось про існування арешту, накладеного в рамках виконавчого провадження № 30929284, у зв'язку з чим до Відділу направлено лист від 01.09.2017 (вих. № 30);

5.9. згідно відповіді від 17.10.2017 (вих. № 29109-0-33-17/2), виконавчій службі ухвала про зняття арешту з майна Підприємство "Орловський завод" у вигляді TOB не пред'являлась; оскільки виконавче провадження завершено, а саме виконавчий документ повернуто стягувачу (на підставі п. 4 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження"), до визнання боржника банкрутом, арешти з майна боржника не знімались; у разі надходження на виконання до Відділу виконавчого документа щодо зняття арешту з майна боржника, оформленого належним чином у відповідності до вимог ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", арешт з майна боржника буде знято.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

6. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 апеляційну скаргу ТОВ Орловський 2012" залишено без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 29.01.2018 у справі №916/3108/17 - без змін.

7. Апеляційний господарський суд погодився з висновками та рішенням суду першої інстанції, зокрема, щодо невірно обраного позивачем способу захисту, при цьому зауважив на тому, що позивачем не було надано доказів на підтвердження здійснення державної реєстрації транспортного засобу: HYUNDAI Н200, номерний знак НОМЕР_1, вантажний, білого кольору, VIN: НОМЕР_3, 2000 р.в.; та транспортного засобу: MERSEDES-BENS 313 CDI, номерний знак НОМЕР_2, автобус, зеленого кольору, VIN: НОМЕР_4, 2001 р.в. за останнім протягом 10 діб після укладання Договору з відповідачем, як того вимагають вищевказані норми законодавства України.

Посилання позивача на умови Договору купівлі-продажу від 12.06.2017р. та на Акт про передання права власності на нерухоме майно від 12.06.2017р., як на підставу виникнення права власності на транспортні засоби, до уваги судом апеляційної інстанції не прийняті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 29.01.2018 та постановою апеляційного суду від 19.04.2018, ТОВ "Орловський 2012" звернулося з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових актів, з вимогою ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства задовольнити в повному обсязі.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

9. Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2018 у справі № 916/3108/17, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. (головуючий), Жуков С.В., Катеринчук Л.Й. (визначеній за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, Протокол від 05.06.2018), Клопотання ТОВ "Орловський 2012" про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено; поновлено Товариству строк на касаційне оскарження; відкрито касаційне провадження у справі № 916/3108/17 за касаційною скаргою ТОВ "Орловський 2012"; призначено розгляд справи на 14.08.2018, інше.

10. За розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 13.08.2018 №1963, у зв'язку з відпусткою судді Катеринчук Л.Й., для визначення складу суду з розгляду справи № 916/3108/17 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Автоматизований розподіл справи № 916/3108/17 не відбувся у зв'язку з відсутністю потрібної кількості суддів, про що наведено у звіті автоматизованого розподілу (протоколи щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 13.08.2018, 14.08.2018, 15.08.2018, 16.08.2018, 17.08.2018).

11. Судове засідання 14.08.2018 у справі № 916/3108/17 не відбулося, у зв'язку з неможливістю проведення автоматизованого розподілу справи між суддями для визначення колегії суддів, про що сторони повідомлені телефонограмами (в матеріалах справи).

12. Ухвалою від 20.08.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Жуков С.В., суддя - Катеринчук Л.Й. (визначеної відповідно до протоколу від повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2018), у зв'язку з виходом судді Катеринчук Л.Й. з відпустки, призначив дату та час проведення наступного судового засідання (27.09.2018), з повідомлення учасників судової справи.

13. За розпорядженням В.о. заступника керівника апарату -керівника секретаріату від 26.09.2018 № 2467, у зв'язку з відпусткою судді Жукова С.В., для розгляду справи № 916/3108/17 визначено колегію суддів у складі: Погребняк В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.09.2018).

14. Ухвалою Верховного Суду від 27.09.2018, у визначеному складі колегії суддів, справу № 916/3108/17 господарського суду Одеської області за касаційною скаргою ТОВ "Орловський 2012" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 та рішення господарського суду Одеської області від 29.01.2018 прийнято до провадження; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Орловський 2012"; вирішено здійснити розгляд касаційної скарги у раніше визначену дату (27.09.2018).

15. В судове засідання 27.09.2018 учасники судового процесу явку своїх повноважних представників не забезпечили, з метою надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відкладення розгляду справи на 02.10.2018 (Ухвала від 27.09.2018).

16. Учасники провадження у справі у призначене судове засідання повноважених представників не направили. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника (ТОВ "Орловський 2012")

17. Скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій приписів ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , ч.1 ст. 2, ч. 1 ст. 339 ГПК України, ст.ст. 16, 328, 334 ЦК України, ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження".

18. У касаційній скарзі скаржник доводить, що право власності є непорушним. Звертає увагу Суду на те, що ТОВ "Орловський 2012" не є стороною виконавчого провадження № 30929284, у рамках якого було накладено арешт на належні йому транспортні засоби, відтак, не має права звертатися зі скаргою на дії виконавчого органу.

19. Інші учасники судової справи, наданим процесуальним законом, правом не скористались, відзивів на касаційну скаргу не надали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

21. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

За приписами ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст.ст. 319, 321 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

У ч. 1 ст. 334 ЦК України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було встановлено судом першої інстанції, TOB "Орловський 2012" набув право власності на транспортні засоби (HYUNDAI Н200, номерний знак НОМЕР_1, вантажний; MERSEDES-BENS 313 CDI, номерний знак НОМЕР_2, автобус) за результатами аукціону з реалізації активів Підприємства "Орловський завод" у вигляді ТОВ, проведеного у ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство останнього. Результати аукціону у встановленому законодавством порядку не оскаржені, не визнані недійсними. За результатами аукціону, 12.06.2017 між Підприємством "Орловський завод" у вигляді TOB в особі ліквідатора (продавець) та позивачем укладено Договір купівлі-продажу, підписано Акт про передання права власності на рухоме майно від 12.06.2017, яким засвідчено виконання сторонами умов Договору купівлі-продажу (платіжне доручення №165 про сплату 228 251,24 грн.).

Факт набуття позивачем права власності на спірні транспортні засоби встановлено судом першої інстанції, визнано та не заперечувалося відповідачем у справі.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про не прийняття до уваги Договору купівлі-продажу від 12.06.2017 та Акту про передання права власності на нерухоме майно від 12.06.2017 у підтвердження факту набуття права власності на транспортні засоби, за умови відсутності доказів здійснення державної реєстрації спірних транспортних засобів за позивачем протягом 10 діб після укладання Договору купівлі-продажу, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" (3353-12) та п. 7 Порядку.

З цього приводу колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

' 'br' Закон України "Про дорожній рух" (3353-12) регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).

Відповідно до ч.ч. 1, 10 ст. 34 Закону України "Про дорожній рух", державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Згідно п. 2 Порядку державної реєстрації (перереєстрації),зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, конструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (1388-98-п) (зі змінами та доповненнями), цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов'язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.

За положеннями п. 7 цього Порядку, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, зокрема договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб (п.8 Порядку).

Таким чином, положеннями Закону України "Про дорожній рух" (3353-12) та Порядку не встановлені підстави та порядок набуття права власності на транспортний засіб як цивільно-правового акту (дії), а лише пов'язує таке набуття з обов'язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах, з "метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій" (п. 3 Порядку).

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта).

Тобто, посилаючись на приписи ст. 34 Закону України "Про дорожній рух" та положення п. 7 Порядку, суд апеляційної інстанції не спростував висновки та встановлені місцевим господарським судом обставини, щодо набуття позивачем права власності на спірні транспортні засоби за Договором купівлі-продажу від 12.06.2017 та Актом про передання права власності на рухоме майно від 12.06.2017, укладених за результатами аукціону, в розумінні ст.ст. 316, 328, 334 ЦК України.

Крім того, апеляційний господарський суд не врахував п. 41 Порядку, за положеннями якого забороняється зняття з обліку та/або перереєстрація на нового власника транспортних засобів, які перебувають в розшуку або щодо яких у Єдиному державному реєстрі МВС є відомості про накладення арешту або заборону на зняття з обліку та/або перереєстрацію на підставі судового рішення чи постанови державного виконавця.

Тобто, за наявності обставин (арешт у виконавчому провадженні), які стали підставою звернення позивача з даним позовом, зняття з реєстрації та перереєстрація/реєстрація спірних транспортних засобів за ТОВ "Орловський 2012", є неможливим.

Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 по справі № 910/11266/17 вказав на те, що відмова у позові з посиланням на приписи ст. 34 Закону України "Про дорожній рух" та Порядку, без встановлення чи пов'язують вказані положення момент реєстрації транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах із набуттям особою права власності на нього, в розумінні приписів ст. 334 ЦК України, є передчасним.

Згідно ст. 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Поряд з цим, колегія суддів приймає до уваги встановлені та визнані господарським судом першої інстанції обставини щодо набуття ТОВ "Орловський 2012" права власності на спірні транспортні засоби, проте, не погоджується з висновком господарського суду Одеської області про те, що відсутність спору про право власності виключає можливість застосування, в даному випадку, приписів ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження".

З цього приводу колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй. Норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Колегія суддів Верховного Суду, враховуючи встановлену судами попередніх інстанцій, на підставі належних та допустимих доказів, належність арештованого майна на підставі права власності позивачу та відсутність оспорювання або невизнання такого права, дійшла висновку, що, у даному випадку, особа вправі звернутись до суду з позовом як про визнання права власності на майно, на яке накладено арешт і зняття з нього арешту, так і з позовом лише про зняття з такого майна арешту.

Оскільки позивач довів у належний спосіб, що він є власником спірного майна, вимоги про зняття арешту із зазначеного майна ґрунтуються на законі.

У ст. 41 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі № 922/1334/17, та колегія суддів, під час розгляду даної справи, не вбачає підстав відступити від такої позиції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, арешт на майно Підприємства "Орловський завод" у вигляді ТОВ та заборона на його відчуження накладені у виконавчому провадженні № 30929284, за наказом господарського суду Одеської області від 10.10.2011 у справі № 20-4/17-1608-2011 стягувачем за яким визначено ФОП Саргсян Г.В. (Постанова про заміну сторони виконавчого провадження від 18.01.2016).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 21.04.1999 № 606-XIV, що діяла на момент вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 30929284, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно п. 4 ч.1 ст. 47 Закону, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Судами попередніх інстанцій, на підставі відповіді органу виконавчої служби (вих. № 29109-0-33-17/2 від 17.10.2017) встановлено, що виконавчій службі ухвала про зняття арешту з майна Підприємство "Орловський завод" у вигляді TOB не пред'являлась; виконавчий документ повернуто стягувачу ФОП Саргсян Г.В. на підставі п. 4 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", до визнання боржника (Підприємство "Орловський завод" у вигляді ТОВ) банкрутом; арешти з майна боржника не знімались, оскільки приписами ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено такої дії у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

Поряд з цим, постановою господарського суду Одеської області від 29.11.2016 у справі № 916/1382/16, Підприємство "Орловський завод" у вигляді ТОВ визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, скасовано арешт, накладений на майно, чи інші обмеження щодо розпорядження майном.

З моменту визнання боржника банкрутом майно боржника перебуває в особливому правовому режимі, який виключає можливість будь-яких дій щодо нього органами виконавчої служби, зокрема, накладення арештів чи інших обтяжень, оскільки виконання зобов'язань боржника, якого визнано банкрутом, здійснюється в межах провадження у справі про банкрутство, а виконавче провадження, навіть якщо воно було порушено щодо боржника, має бути припиненим.

Проте, як свідчать встановлені судами обставини справи та підстави заявленого позову, постанова господарського суду Одеської області від 29.11.2016 у справі № 916/1382/16, в частині скасування арештів та заборон, органами виконавчої служби виконана не була. Провадження у справі про банкрутство Підприємства "Орловський завод" у вигляді ТОВ ухвалою господарського суду від 27.06.2017 припинено, банкрута як юридичну особу - ліквідовано.

' 'br' Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , у редакції Закону від 21.04.1999 № 606-XIV (606-14) передбачалося право власника звернутися до суду з позовною вимогою про виключення майна з акта опису судового виконавця та визнання права власності на таке майно (ч. 1 ст. 60 Закону).

Також, Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , в редакції Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (1404-19) (чинній з 05.10.2016), яка діяла на час звернення ТОВ "Орловський 2012" до господарського суду із заявою про зняття арешту з майна, передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч. 1 ст. 59 Закону).

В даному випадку, враховуючи Прикінцеві та перехідні положення (Розділ ХІІІ) Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , до правовідносин що склались, застосуванню підлягають норми Закону в редакції від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (чинній з 05.10.2016). Проте, апеляційним господарським судом було застосовано норми ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 21.04.1999 № 606-XIV (606-14) (зі змінами та доповненнями) без належного тому обґрунтування.

З системного аналізу зазначених норм права вбачається, що ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно особи.

У разі виникнення спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту.

Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про обрання позивачем невірного способу захисту майнових прав, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки не відповідають спеціальним нормам Закону та в цілому не узгоджуються зі способами захисту прав власника майна при його необґрунтованому арешті, передбаченими законодавством про виконавче провадження.

Водночас, суд першої інстанції, пославшись на роз'яснення Постанови Пленуму Вищого господарського суду України (п.5) щодо застосування приписів Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в редакції, що діяла до 15.12.2017 в контексті змісту ч.1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції Закону від 21.04.1999 № 606-XIV (606-14) (яка є ідентичною змісту ч.1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (1404-19) ), дійшов висновку про те, що даний спір підлягає вирішенню не в межах позовного провадження, а в процедурі оскарження дій (бездіяльності) органу ДВС. Проте, місцевий господарський суд не звернув уваги на п. 9.10. постанови Пленуму від 17.10.2012 № 9, в якому роз'яснено, що "у розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу Державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження". Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил підвідомчості (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган Державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору".

Що, в свою чергу, ще раз підтверджує правомірність звернення позивача саме з даним позовом до господарського суду.

При цьому, як про це зазначено у постанові Пленуму від 17.10.2012 № 9, відповідачами у справах за такими позовами є стягувач і боржник, при цьому, орган Державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

В цій справі, ТОВ "Орловський 2012" відповідачем у справі визначено ФОП Саргсян Г.В. (стягувача у виконавчому провадженні № 30929284) та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, без залучення до участі у справі в якості відповідача боржника за виконавчим провадженням - Підприємство "Орловський завод" у вигляді ТОВ, оскільки останнє ліквідовано як юридичну особу в процедурі ліквідації у справі про банкрутство.

Отже, позивачем - ТОВ "Орловський 2012", з урахуванням наведеного вище та встановлених обставин, вірно визначено суб'єктний склад сторін поданого позову.

Поміж іншим, щодо висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звертаючись з даним позовом, ТОВ "Орловський 2012" фактично оскаржені до суду дії державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження з виконання судового рішення, що виключає їх розгляд в рамках окремого позовного провадження та має розглядатись як скарга на дії виконавчого органу, в порядку передбаченому Розділом VІ ГПК України (1798-12) , у справі № 20-4/17-1608-2011, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне вказати про таке.

Відповідно до ст. 339 ГПК України (Розділ VІ ГПК України (1798-12) ), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Враховуючи, що ТОВ "Орловське 2012" не є стороною виконавчого провадження № 30929284, в розумінні ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження", відтак, позивач не має підстав для звернення зі скаргою на дії органу державної виконавчої служби щодо зняття арешту за спірних транспортних засобів в рамках господарської справи № 20-4/17-1608-2011.

Така ж правова позиція наведена у постанові Вищого господарського суду України від 06.11.2017 у справі № 906/764/16.

Таким чином, надавши правову кваліфікацію поданим сторонами доказам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є належним і ефективним.

Отже, під час розгляду даної справи позивачем доведено обставини наявності у нього права власності на спірне рухоме майно, як передумови для звернення з відповідним позовом, згідно ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (1404-19) , а також наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зняття арешту з майна, накладеного державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (постанова від 10.10.2014) в рамках виконавчого провадження № 30929284.

Водночас, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що позивач не заявляє вимоги про право власності на майно, яке піддане арешту, а спору про право на майно зі стягувачами чи боржниками у ТОР "Орловський 2012" немає, що унеможливлює його захист в окремому позовному провадженні, - не засновані на правильному застосуванні положень ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (1404-19) та порушують права позивача володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а відтак, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 319, 321, 391 ЦК України.

24. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 308 ГПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами першою та другою ст. 311 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку, а тому, з урахуванням достатності встановлених місцевим і апеляційним господарськими судами фактичних обставин справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що попередні судові інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права (ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 319, 321, 391 ЦК України), дійшли помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позову.