916/1766/18 Про внесення змін до договору на переробку давальницької сировини - 13.06.2019 Прийняття

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська Енерго Компанія" (далі - позивач), просило внести зміни до договору на переробку давальницької сировини від 21.12.2017 № 20/СН-244 (далі-договір), який укладено між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Одеський припортовий завод" (далі - відповідач), а саме викласти пункт 9.1 договору, у запропонованій ним редакції, з метою продовжити строк дії договору на 6-ть місяців, з 31.07.2018, посилаючись на те, що з настанням певних обставин, сторони не змогли досягти цілей, які були обумовлені договором, яку відповідач залишив без задоволення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в добровільному порядку не вніс зміни до відповідного пункту договору, незважаючи на істотну зміну обставин, які впливають на продовження дії договору з метою досягнення цілей, для яких він укладався, у зв`язку з чим внесення таких змін до договору підлягає в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.12.2018 (суддя Рога Н.В.), позов задоволено повністю.

Оскарженою постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2019, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що суд апеляційної інстанції послався на повідомлення ПАТ "Укртрансгаз" від 25.04.2018 про припинення подачі природного газу споживачам, яке в матеріалах справи відсутнє. Позивач зазначає, що істотна зміна обставин була зумовлена причинами, які позивач не міг передбачити та усунути, тому наявні підстави для внесення змін у договір у судовому порядку, оскільки в добровільному порядку відповідач відмовився їх вносити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін вказану постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційним судом у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги її не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, 21.12.2017 між сторонами було укладено договір, з урахуванням додаткових угод, за умовами якого, позивач доручає, а відповідач зобов`язується виконати відповідно до умов цього договору роботи з переробки давальницької сировини на готову продукцію і відвантаження готової продукції на автомобільний, залізничний або морський транспорт позивача, а позивач зобов`язується прийняти готову продукцію й оплатити роботи з переробки давальницької сировини.

Пунктом 3.3 договору визначено, що плановий обсяг давальницької сировини, який позивач передає відповідачу у місяці поставки, та виробленої з неї у місяці поставки готової продукції визначається додатковими угодами до договору, які підписуються сторонами до початку місяця поставки (до 18-го числа місяця, що передує місяцю поставки, за винятком першого місяця).

Згідно пункту 4.4 договору, сторони щомісяця погоджують кількість і терміни виробництва готової продукції виходячи з обсягів давальницької сировини, запланованої до поставки, що підлягає визначенню в додаткових угодах до цього договору.

Відповідно до пункту 9.1 договору, він набуває чинності з моменту підписання, і діє до 31 липня 2018 року (включно), а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання.

Апеляційним судом встановлено, що станом на 18.05.2018 між сторонами не було підписано додаткову угоду, якою б сторони узгодили плановий обсяг давальницької сировини у червні 2018 року.

Також встановлено, що листом від 14.06.2018 № 1856 відповідач повідомив позивача про повне призупинення з 30.04.2018 виробництва товарної продукції відповідно до повідомлення ПАТ "Укртрансгаз" від 25.04.2018 № 18-1083 про припинення подачі природного газу, оскільки позивач порушив зобов`язання перед ПАТ "Укртрансгаз", які полягають в недостатності фінансового забезпечення у замовника послуг транспортування, невиконання умов договору транспортування природного газу та перед відповідачем, які полягають в ненаданні у встановлений строк інформації про намір позивача щодо подачі номінації на постачання природного газу відповідачу.

Листом від 14.06.2018, додавши до нього проект додаткової угоди до договору, позивач звернувся до відповідача з пропозицією внести зміни до пункту 9.1 договору, а саме продовжити строк дії договору на 6-ть місяців, з 31.07.2018, посилаючись на те, що з настанням певних обставин, сторони не змогли досягти цілей, які були обумовлені договором, яку відповідач залишив без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, свій висновок мотивував тим, що змінились істотні обставини, які зумовили неможливість виконання відповідачем умов договору, що є підставою для внесення змін до договору.

Скасовуючи наведене рішення суду та приймаючи нове, про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що підстави для внесення змін до договору відсутні, оскільки немає однієї з необхідних умов, які у сукупності дозволяють вносити зміни у договір, у зв`язку з істотною зміною обставин.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні з огляду на наступне.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 наведеного Кодексу передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 вказаного Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною першою статті 640 зазначеного Кодексу встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч.1). Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч.2). Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч.3). У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч.4).

За частинами першою та другою статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Водночас за частиною четвертою статті 652 цього кодексу зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Апеляційний суд встановивши, що позивач не довів необхідних умов для зміни договору, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду оскільки із встановлених ним обставин вбачається, що позивач не навів виняткових випадків, з якими законодавець пов`язує можливість примусу сторони договору до продовження дії цього договору на змінених умовах.

Колегія суддів зазначає, що за відсутності відповідного договірного чи законодавчого обґрунтування внесення відповідних змін у судовому порядку та за відсутності згоди іншої сторони, підстави для задоволення позову відсутні.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач порушив свої зобов`язання перед ПАТ "Укртрансгаз", які полягають в недостатності фінансового забезпечення у замовника послуг транспортування, невиконання умов договору транспортування природного газу та перед відповідачем - ПАТ "Одеський припортовий завод", які полягають в ненаданні у встановлений строк інформації про намір ТОВ "Всеукраїнська Енерго Компанія" щодо подачі номінації на постачання природного газу на АТ "ОПЗ".

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 31.05.2018 позивач не виконав взяті на себе зобов`язання, передбачені Додатковою угодою № 17 від 18.04.2018.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до п. 3.3. Договору плановий обсяг давальницької сировини, який Замовник передає Виконавцю у місяці поставки, та виробленої з неї у місяці поставки готової продукції, визначається Додатковими угодами до цього Договору, які підписуються сторонами до початку місяця поставки (до 18-го числа місяця, що передує місяцю поставки, за винятком першого місяця).

Колегіє суддів встановлено, що станом на 18.05.2018 між сторонами у справі не було підписано Додаткову угоду, якою б сторони узгодили плановий обсяг Давальницької сировини у червні 2018 року.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Одеський припортовий завод" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська Енерго Компанія" про стягнення заборгованості у розмірі 24 048 853, 51 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 20/СН-244 на переробку давальницької сировини від 21.12.2017.

Отже судом апеляційної інстанції встановлено, що повна зупинка виробничих потужностей ПАТ "Одеський припортовий завод" мала місце в наслідок невиконання саме позивачем зобов`язань, передбачених Договором транспортування природного газу та Договору на переробку давальницької сировини № 20/СН-244 від 21.12.2017 з усіма додатками до нього.

Позивач цих висновків і встановлених обставин не спростував.

Крім того, позивач не навів наявності одночасності умов, які визначені статтею 652 Цивільного кодексу України, що виключало підстави для задоволення позову.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що суд апеляційної інстанції послався на повідомлення ПАТ "Укртрансгаз" від 25.04.2018 про припинення подачі природного газу споживачам, яке в матеріалах справи відсутнє, тому, за доводами позивача, цей суд повинен був не приймати посилання відповідача на повідомлення від 25.04.2018.

Як вбачається із постанови суду апеляційної інстанції вказане повідомлення від 25.04.2018 було надіслано і позивачу.

Згідно положень статті 310 частини 3 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Як вбачається із постанови суду апеляційної інстанції своїх висновків це суд дійшов на підставі зібраних у справі доказів у їх сукупності, із обставин справи та доводів касаційної скарги не вбачається, що суду апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше його клопотання (заяву) щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи у розрізі дослідження повідомлення від 25.04.2018.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзиву відповідача на касаційну скаргу ґрунтуються на вказаних обставинах.

За таких обставин висновок апеляційного суду про відмову в позові, є законним та обґрунтованим.

В силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не дають правових підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови суду немає.

Відповідно до приписів статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська Енерго Компанія" залишити без задоволення, а постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 у справі Господарського суду Одеської області № 916/1766/18, залишити без змін.