922/2529/18 Про визнання укладеним Договору про транспортування природного газу - 13.06.2019 Прийняття

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (далі - відповідач), просило визнати укладеним Договоір про транспортування природного газу №1807000412 від 01.08.2018 в редакції АТ "Укртрансгаз", що відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497 (z1383-15) (далі - НКРЕКП), та яка викладена у позовній заяві.

Позовні вимоги, з посиланням на положення частини 3, 4 ст. 179, ст. ст. 181, 184, частини 1, 2 ст. 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України), обґрунтовані тим, що укладення договору про транспортування природного газу в редакції типового договору, затвердженого Регулятором, є обов`язковим для учасників ринку природного газу в силу закону, а зміни, запропоновані відповідачем до умов п. 9.3. Договору, не відповідають положенням постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 "Про затвердження типового договору транспортування природного газу".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.12.2018 (з урахуванням ухвали господарського суду Харківської області про виправлення описки від 21.12.2018), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Такі висновки судів мотивовані тим, що спір між сторонами існує лише в частині п. 9.3. проекту договору, який у запропонованій позивачем редакції містить посилання на нечинний нормативно-правовий акт, в частині інших умов проекту договору між сторонами відсутній юридичний спір, оскільки договір підписаний відповідачем з протоколом розбіжностей лише в частині п. 9.3. Крім того, спірні правовідносини урегульовані між сторонами на підставі Договору транспортування природного газу № 1512000744 від 17.12.2015, дія якого не припинена, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

У касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення скасувати і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки відмовивши у позові суди фактично погодились, що договір є укладеним на умовах протоколу розбіжностей, запропонованих відповідачем, з викладенням умов п. 9.3. договору відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2012 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - постанова КМУ № 256), якою врегульовані інші правовідносини та встановлений механізм фінансування видатків місцевих бюджетів, відмінний від механізму визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (20-2005-п) (далі - постанова КМУ № 20), що також є порушенням постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2497, якою затверджено типову форму запропоновано договору. Крім того, укладення спірного договору є обов`язковим в силу вказівки закону, тому судами допущено порушення положення Законів України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (222-19) , "Про ринок природного газу" (329-19) , ст. ст. 179, 184 ГК України. ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення не відповідають фактичним обставинам справи та здійснені без їх належної правової оцінки, що є порушенням статей 7, 73, 86, 91. 236 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ).

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення з підстав обґрунтованості судових рішень.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Предметом позову є матеріально-правова вимога про визнання укладеним Договору про транспортування природного газу №1807000412 від 01.08.2018 (далі - договір) в редакції позивача, яка обґрунтована тим, що укладення зазначеного договору є обов`язковим в силу закону, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу (далі - Ліцензійні умови), затверджених постановою НКРЕКП №201 від 16.02.2017, а запропоновані відповідачем у протоколі розбіжностей умови п. 9.3. не відповідають положенням типового договору, що затверджені постановою НКРЕКП №2497 від 30.09.2015, якими врегульовано оплату щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсації побутовим споживачам та передбачено, що вказане питання повинно бути врегульовано відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 № 20 (20-2005-п) , а не постанови КМУ від 04.03.2002 №256 (256-2002-п) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що запропонований позивачем проект договору відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, що затверджена постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497, у зв`язку з чим договір підписаний відповідачем, але з протоколом розбіжностей до п. 9.3. договору, яким, у запропонованій позивачем редакції, порядок розрахунків та оплати щодобових негативних небалансів визначався на підставі постанови КМУ № 20, що втратила чинність, а тому відповідачем запропоновано свою редакцію, в якій порядок розрахунків запропоновано визначити відповідно до чинної постанови КМУ № 256.

Позивач не погодився з запропонованою у протоколі розбіжностей редакцією п. 9.3 договору, оскільки, на його думку, таким змістом фактично змінюється предмет регулювання відносин між сторонами договору транспортування, зокрема, в частині строків та процедури здійснення оплати вартості небалансів допущених оператором газорозподільної системи, що, в свою чергу, приводить до зміни змісту та істотних умов договору транспортування природного газу, тому просив суд визнати укладеним договір на запропонованих ним умовах.

Відмовляючи у позові суди виходили із відсутності правових підстав для його задоволення.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до Переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою КМУ від 08.11.2017 № 951 (951-2017-п) , постанова КМУ від 11.01.2005 № 20 (20-2005-п) визнана такою, що втратила чинність. Нормативно-правовий документ після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов`язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню.

Положеннями ч. 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом положень ч. ч. 1-4, 7 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ч. 1).

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори (ч. 2).

Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (ч. 3).

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту (ч. 4).

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7).

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1). Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч. 2). Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. 3).

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1).

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2).

Положеннями частин 1 - 8 ст. 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1).

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч. 2).

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч. 3).

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч. 4).

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (ч. 5).

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо) (ч. 6).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими (ч. 7).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (435-15) (ч. 8).

За таких обставин та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі суди обґрунтовано виходили з того, що умови договору, зокрема п.9.3. поданого позивачем проекту, не можуть регулюватися нечинною постановою КМУ від 11.01.2005 № 20 (20-2005-п) .

Крім того безпідставними є висновки позивача, викладені у касаційній скарзі, про те, що суди фактично погодились, що договір є укладеним на умовах протоколу розбіжностей, запропонованих відповідачем, з викладенням умов п. 9.3. договору відповідно до постанови КМУ № 256, оскільки такі висновки у судових рішеннях відсутні. Натомість суди виходили з того, що спірні правовідносини урегульовані між сторонами на підставі Договору транспортування природного газу № 1512000744 від 17.12.2015, дія якого, як встановлено судами, не припинена, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що правовідносини сторін щодо транспортування природного газу на момент виникнення даного спору урегульовані на підставі Договору №1512000744 транспортування природного газу від 17.12.2015, який є аналогічним спірному Договору від 01.08.2018.

Ці, встановлені судами попередніх інстанцій обставини, доводами позивача, наведеними у касаційній скарзі, не спростовуються, сама касаційна скарга за своїм обґрунтуванням дублює апеляційну скаргу.

Наведеним у сукупності спростовується позиція позивача щодо неправомірності прийнятих у справі судових рішень.

Разом з тим, право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

У даній справі, що переглядається у касаційному поряду, відсутні обставини суттєвого та неспростовного характеру, таких обставин не наведено і у касаційній скарзі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, сама касаційна скарга за своїм змістом фактично дублює апеляційну скаргу, отже своїм зверненням скаржник намагається добитися нового судового розгляду справи та нового її вирішення, що, за вказаних обставин, суперечить правовим засадам касаційного перегляду, визначеним Європейським судом з прав людини у своїх рішеннях, тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.