П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 810/2774/18

Провадження № 11-174апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті-Стейт" (далі - Товариство) до державного реєстратора Комунального підприємства "Центр реєстраційних послуг" Гумуржи Олександра Костянтиновича (далі - державний реєстратор), треті особи: Дочірнє підприємство "Край Проперті", Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - Банк), про визнання протиправним і скасування рішень

за касаційною скаргою Товариства на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року (суддя Лисенко В. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року (судді Кузьмишина О. М., Шелест С. Б., Пилипенко О. Є.),

УСТАНОВИЛА:

У червні 2018 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило:

- визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора від 20 грудня 2017 року № 38850621, 38851081, 38851776, 38857552, 38856981, 38856732, 38856218, 38855728, 38855191, 38854214, 38853186, 38852020, 38852462, 38852786, 38852349, 38835223, 38835228, 38836510, 38836996, 38837460, 38837931, 38838519, 38839600, 38840495, 38841305, 38841972, 38842530, 38843164, 38844331, 38845251, 38845915, 38846553, 38847244, 38848882, 38849215, 38849662, 38850068, 38839567, 38840325, 38841210, 38844179, 38846095, 38846790, 38847437, 38847927, 38848514, 38848863, 38849088, 38851597, 38851198, 38850883, 38850531, 38850252, 38849852, 38849448 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за Банком;

- зобов`язати Комунальне підприємство "Центр реєстраційних послуг" виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про право власності від 20 грудня 2017 року № 38850621, 38851081, 38851776, 38857552, 38856981, 38856732, 38856218, 38855728, 38855191, 38854214, 38853186, 38852020, 38852462, 38852786, 38852349, 38835223, 38835228, 38836510, 38836996, 38837460, 38837931, 38838519, 38839600, 38840495, 38841305, 38841972, 38842530, 38843164, 38844331, 38845251, 38845915, 38846553, 38847244, 38848882, 38849215, 38849662, 38850068, 38839567, 38840325, 38841210, 38844179, 38846095, 38846790, 38847437, 38847927, 38848514, 38848863, 38849088, 38851597, 38851198, 38850883, 38850531, 38850252, 38849852, 38849448.

Обґрунтовуючи протиправність рішень державного реєстратора, Товариство послалося на те, щовідповідачем під час реєстрації за Банком права власності на належне позивачу нерухоме майно не дотримано вимог пункту 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року № 1127, яким передбачено обов`язок державного реєстратора встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

З матеріалів справи убачається, що 19 грудня 2011 року та 24 лютого 2012 року Товариство, що є майновим поручителемДочірнього підприємства "Край Проперті", уклало з Банком іпотечні договори, реєстраційні номери 18684, 2259.

Згідно з умовами цих договорів Товариство передало в іпотеку власні об`єкти нерухомого майна в забезпечення виконання зобов`язань Дочірнього підприємства "Край Проперті" перед Банком за кредитними договорами про відкриття кредитної лінії від 22 вересня 2011 року № 119-В/11/55/КЛ та

№ 120-В/11/55/КЛ.

У подальшому Банк вчинив дії щодо реєстрації за ним права власності на передане в іпотеку майно, внаслідок чого державний реєстратор 20 грудня 2017 року прийняв рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, за Банком. Підставою виникнення права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено іпотечний договір від 19 грудня 2011 року, реєстраційний номер 18684, повідомлення-вимога від 18 травня 2017 року № 5242/5/28-3 та іпотечний договір від 24 лютого 2012 року, реєстраційний номер 2259, повідомлення-вимога від 18 травня 2017 року № 5242/5/28-3.

На переконання Товариства, державна реєстрація за Банком права власності на підставі надісланого позивачу повідомлення-вимоги від 18 травня 2017 року № 5242/5/28-3 є протиправною, оскільки відповідно до пункту 6.4.1 іпотечного договору у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність іпотекодержатель повідомляє іпотекодавця в письмовій формі у вигляді листа-повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність. До іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки на 31 календарний день з дати, яка підтверджує вручення іпотекодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність.

При цьому, як стверджує позивач, лист-повідомлення про початок застосування Банком позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність, як це передбачено наведеними вище умовами договору, Товариству як іпотекодавцю Банком не направлявся, а надіслане позивачу та надане державному реєстратору повідомлення-вимога від 18 травня 2017 року не може вважатися таким листом (у розумінні пункту 6.4.1 іпотечного договору), адже за своїм змістом воно було лише повідомленням-вимогою про погашення повної суми заборгованості.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 серпня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року, закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Позивачу роз`яснено право на звернення до суду із цим позовом у порядку господарського судочинства.

Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення про закриття провадження у справі, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду.

Незгода скаржника з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження у справі обґрунтована тим, що його позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора як суб`єкта, наділеного Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV (1952-15) "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, у зв`язку з невиконанням ним обов`язку щодо перевірки поданих для цього документів. Тому спір має розглядатись у порядку КАС.

Відповідач та треті особи відзивів на касаційну скаргу не подали.

Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 та абзацом другим пункту 2 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС).

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріпленими статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відтак помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

За змістом позовної заяви Товариство, вказуючи на публічно-правовий характер цього спору у зв`язку з оскарженням дій державного реєстратора, передумовою для подання цього позову зазначає протиправне позбавлення його права власності на нерухоме майно внаслідок порушення Банком процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, погодженої сторонами іпотечного договору, зокрема невиконання іпотекодержателем пункту 6.4.1 іпотечного договору щодо обов`язку останнього повідомити іпотекодавця в письмовій формі у вигляді листа-повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність.

Таким чином, позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, а спірні у цій справі правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою - Банком) у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами(пункти 1, 6, 13 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду, попри участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим.

Зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи Товариства про поширення на неї юрисдикції адміністративного суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року № 823/2042/16.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи наведене, касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті-Стейт" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.