Б8/142-12 Про відхиленя кредиторських вимог ГУ ДФС області до ТОВ у справі про банкрутство - 05.06.2019 Прийняття

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.12.2012 порушено провадження у справі № Б8/142-12 про банкрутство ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." за заявою УПФ України у Миронівському районі Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.03.2014 у попередньому засіданні суду було затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "ВІК-Р.С.Ф."

Постановою Господарського суду Київської області від 01.07.2014 ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." визнано банкрутом та відкрито його ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Салатюка Д.В.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.04.2017р., зокрема, усунено арбітражного керуючого Салатюка Д.В. від виконання повноважень ліквідатора ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.", призначено ліквідатором ТОВ "ВІК -Р.С.Ф." арбітражного керуючого Віскунова О.В. та вирішено інші процедурні питання.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.02.2018 затверджено реєстр вимог кредиторів банкрута - ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.".

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.06.2018 (суддя Лопатін А.В.) кредиторські вимоги ГУ ДФС у Київській області до ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.", з урахуванням уточнення, на суму 247 123,17 грн. відхилено.

За висновком суду першої інстанції, грошові вимоги ГУ ДФС у Київській області до ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." щодо сплати земельного податку з юридичних осіб в сумі 247 123,17 грн. за період з 30.10.2014 по 30.01.2015 заявлено безпідставно, оскільки ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." визнано банкрутом 01.07.2014, а відповідно до ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після визнання боржника банкрутом у останнього не виникає додаткових зобов`язань, в тому числі зі сплати податків.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 (колегія суддів: Пантелієнко В.О. - головуючий, Дикунська С.Я., Грек Б.М.) ухвалу Господарського суду Київської області від 20.06.2018 у справі № Б8/142-12 залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ГУ ДФС у Київській області звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 та ухвалу Господарського суду Київської області від 20.06.2018 в частині невизнаних кредиторських вимог в розмірі 247 123,17 грн. з земельного податку з юридичних осіб у справі № Б8/142-12; включити кредиторські вимоги у розмірі 247 123,17 грн. до реєстру кредиторів ТОВ "ВІК-Р.С.Ф.".

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ГУ ДФС у Київській області посилається на ст. ст. 287.3, 287.4, п. 46.1 ст. 46, п. 57.1 ст. 57, п. 49.3 ст. 49, ст. 50 Податкового кодексу України щодо подання податкових декларацій та внесення до них змін, та зазначає, що з урахуванням норми, що обмеження, передбачені ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не стосуються у даному випадку вимог контролюючого органу, оскільки відсутні докази подання ліквідатором у даній справі за наявності зміни обставин (визнання боржника банкрутом), які існували на момент подання податкової декларації уточнюючого розрахунку, у якому виключено суми до сплати, які не підлягають сплаті після визнання боржника банкрутом.

Оскільки приписами Податкового Кодексу України (2755-17) не передбачено самостійного коригування податковим органом сум, задекларованих платником податків, а земельне законодавство не пов`язує визнання особи банкрутом з припиненням зобов`язань зі сплати податку на землю, отже, на думку ГУ ДФС у Київській області, нараховану ним суму зі сплати земельного податку слід вважати витратами, пов`язаними з ліквідаційною процедурою.

При цьому, ГУ ДФС у Київській області посилається на те, що ліквідаційна процедура допускає підприємницьку діяльність, яка зводиться до закінчення технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу (ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), передбачає можливість укладення угод (ст. 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Заявник касаційної скарги наголошує, що прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не позбавляє суб`єкта господарювання здатності мати цивільні права, обов`язки та за наслідком цієї діяльності подавати до контролюючого органу податкові декларації та звіти, оскільки нормами Податкового кодексу (2755-17) прямо не заборонено подавати до податкових органів звітів та декларацій банкрутом.

Враховуючи викладене, ГУ ДФС у Київській області вважає, що у суб`єкта господарювання після прийняття постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури можуть виникати нові зобов`язання зі сплати податків і зборів і не припиняє заходів, що стали наслідком подання декларації із земельного податку з юридичних осіб.

Протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 26.02.2019 для розгляду касаційної скарги ГУ ДФС у Київській області у справі № Б8/142-12 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Жукова С.В., Білоуса В.В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 касаційну скаргу ГУ ДФС у Київській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 та ухвалу Господарського суду Київської області від 20.06.2018 у справі № Б8/142-12 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.04.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Київській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 та ухвалу Господарського суду Київської області від 20.06.2018 та у справі № Б8/142-12; розгляд справи за касаційною скаргою ГУ ДФС у Київській області призначено на 05.06.2019 на 15 год. 00 хв.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у зв`язку з відрядженням судді Жукова С.В. для розгляду касаційної скарги ГУ ДФС у Київській області у справі № Б8/142-12 визначено колегію суддів у складі : Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Білоуса В.В., Огородніка К.М.

Відзиви на касаційну скаргу ГУ ДФС у Київській області від учасників даної справи про банкрутство до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходили.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника ГУ ДФС у Київській області, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Провадження по даній справі про банкрутство ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." здійснюється за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в редакції, чинній з 19.01.2013.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Господарського суду Київської області від 01.07.2014 ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Предметом даного судового розгляду є кредиторські вимоги ГУ ДФС у Київській області до ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." на суму 247 123,17 грн. заборгованості зі сплати земельного податку, що виникла за період з 30.10.2014 по 30.01.2015.

Місцевим та апеляційним судами встановлено, що відповідно до заяви ГУ ДФС у Київській області про визнання кредиторських вимог, з урахуванням уточнень до неї, грошові вимоги ГУ ДФС у Київській області на суму 247 123,17 грн. складаються з заборгованості по сплаті земельного податку з юридичних осіб, земельні ділянки яких розташовані на території Миронівської міської ради, в розмірі 227 996,82 грн. (основний платіж) та з заборгованості по сплаті земельного податку з юридичних осіб, земельні ділянки яких розташовані та території Росавської сільської ради, в розмірі 19 126,35 грн. (основний платіж).

Згідно ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Пунктом 1.3. ст. 1 Податкового Кодексу України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, у справі про банкрутство з моменту визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури порядок погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з такого боржника регулюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , а враховуючи вимоги ст. 38 цього Закону, у визнаного судом боржника банкрутом не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) (котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом банкрутом), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Податкового Кодексу України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно з положеннями підпункту 37.3. ст. 37 Податкового Кодексу України, підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб.

З огляду на зазначене та враховуючи те, що Податковим Кодексом України (2755-17) не врегульовано питання щодо погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , та з урахуванням наслідків визнання боржника банкрутом передбачених ст. 38 цього Закону, а саме того, що у банкрута не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), колегія суддів на підставі підпункту 37.3. ст. 37 Податкового Кодексу України дійшла висновку, що приписами ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено підставу для припинення податкового обов`язку боржника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Відповідно до пункту 33.1. ст. 33 Податкового Кодексу України, податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Отже, виникнення у боржника, щодо якого введено ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство, податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом, буде нести за собою порушення права такого боржника, яке визначене законодавством, на звільнення від сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що у свою чергу суперечить принципу правової визначеності, який є одним із елементів верховенства права.

Підпунктом 14.1.147 ст. 14 Податкового Кодексу України передбачено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Частиною 1 ст. 38 Закону про банкрутство не передбачено виникнення податкового обов`язку у боржника, щодо якого господарським судом відкрито ліквідаційну процедуру, з підстав самостійного визначення таким боржником обов`язку щодо обчислення та декларування плати за землю та податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки термін сплати за якими настав після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, враховуючи положення ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також положення підпункту 1.3. ст.1 та підпункту 14.1.147 ст. 14 Податкового Кодексу України, подання боржником, щодо якого введено ліквідаційну процедуру, декларацій до контролюючого органу не є підставою виникнення у такого боржника зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

При цьому, колегія суддів зазначає, що боржник, визнаний судом банкрутом, з урахуванням вимог ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", має право на легітимне очікування щодо звільнення від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційно норми ч. 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Звільнення від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом передбачена законом (ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), а також зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/14827/16.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що кредиторські вимоги до банкрута в розмірі 247 123,17 грн. є боргом по земельному податку з юридичних осіб за період з 30.10.2014 по 30.01.2015, тобто після визнання боржника - ТОВ "ВІК-Р.С.Ф." банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури, дійшли висновку, що ці грошові вимоги відповідно до ст. 38 Закону про банкрутство задоволенню не підлягають.

Виходячи з аналізу наведених вище норм та встановлених судами обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відхилення кредиторських вимог ГУ ДФС у Київській області на суму 247 123,17 грн.

Водночас, доводи заявника касаційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм Податкового Кодексу України (2755-17) , ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення поточних грошових вимог ГУ ДФС у Київській області.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені ГУ ДФС у Київській області у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанції при розгляді спору у даній справі.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 та ухвала Господарського суду Київської області від 20.06.2018 у справі № Б8/142-12 прийняті у відповідності до фактичних обставин, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.