П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 817/1147/18

Провадження № 11-172апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Рівненської міської ради (далі - Рівненська міськрада) до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міськради, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою Рівненської міськради на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року (суддя Дорошенко Н. О.), постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року (судді Заверуха О. Б., Ніколін В. В., Старунський Д. М.),

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2018 року Рівненська міськрада звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Рівненського міського управління юстиції Зелінського Р. В. від 13 лютого 2015 року № 19323490 про державну реєстрацію права власності на кіоск загальною площею 29,4 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_1 .

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 13 лютого 2015 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 19323490, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на кіоск загальною площею 29,4 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, проте речові права на кіоск не підлягають реєстрації, оскільки кіоск не є об`єктом нерухомого майна. Позивач зазначив, що при прийнятті спірного рішення державним реєстратором порушено норми статей 3, 5, 19, 24 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також цим рішенням порушено права Рівненської міськради як власника земельної ділянки під об`єктом, на який зареєстровано право власності.Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У ході розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_1 подала державному реєстратору заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 19323490, з метою державної реєстрації права власності на кіоск, унаслідок чого 13 лютого 2015 року державний реєстратор прийняв спірне рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на кіоск.

Відповідно до інформаційної довідки номер 121257132 від 19 квітня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційним номером 573837856101 вищевказаний об`єкт (кіоск) на підставі договору купівлі-продажу номер 3313 від 3 грудня 1997 року, видавник: приватний нотаріус Рівненського міського та районного нотаріального округу Онищук І. М., на праві приватної власності належить ОСОБА_1

При цьому земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міськради. 11 вересня 2014 року за номером 6971529 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право: право оренди земельної ділянки; строкове платне користування земельною ділянкою на 20 років з правом пролонгації; орендодавець: Рівненська міськрада, орендар: ОСОБА_1

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а існує спір про право між Рівненською міськрадою як власником земельної ділянки і ОСОБА_1 як орендарем земельної ділянки та власником розташованого на ній майна. Тобто спірні правовідносини стосуються набутого ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна, і в разі скасування оскарженого рішення державного реєстратора майнові права третьої особи можуть бути порушені. Тому цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК (1618-15) ).

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Рівненська міськрада подалакасаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення цими судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені ними рішення про закриття провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Обґрунтовуючи скаргу, Рівненська міськрада вказує на публічно-правовий характер цього спору, оскільки він виник та пов`язаний зі здійсненням державним реєстратором владних управлінських функцій. При цьому скаржник не вбачає в цій справі спору про право та наголошує на протиправності оскаржуваної державної реєстрації.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 грудня 2018 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 20 лютого 2019 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивувавши це тим, що в касаційній скарзі позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, що вказаний позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

30 травня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 9/0/30-19, виданим на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 "Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду", відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 (v0008700-17) , призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що пов`язано з порушенням права комунальної власності територіальної громади міста Рівногоіншою особою, за якою відповідачем зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Статтею 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на кіоск, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалося реєстрації права іншої особи, а не позивача.

За змістом позовної заяви визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права на об`єкт нерухомості покликано необхідністю захисту права комунальної власності територіальної громади, яку представляє позивач, на земельну ділянку від його порушення третьою особою, за якою зареєстровано право власності щодо нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці.

Постановляючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано керувалися тим, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третьої особи щодо прав на спірну земельну ділянку.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішень про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права на це майно. Такий спір має приватноправовий характер і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року № 823/2042/16.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для закриття провадження в цій справі.

За правилами частини першої статті 350 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу Рівненської міськради слід залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року- без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Рівненської міської радизалишити без задоволення.

2. Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.