815/4491/14 Про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, що прийняте державним реєстратором, зобов`язання Реєстраційної служби міського управління юстиції скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за фізичною особою - 23.10.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, третя особа - Одеська міська рада, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року у складі судді Аракелян М.М. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року у складі колегії суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В., Вербицької Н.В.,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі також - позивач, Департамент) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції (далі також - відповідач) за участі третіх осіб - Одеської міської ради (далі також - третя особа 1), ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, третя особа 2), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 03 квітня 2014 року № 12154800, що прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Щеплоцькою Х.Б.;

- зобов`язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 ) на нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 89,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції здійснити реєстрацію прав за територіальною громадою м. Одеси, в особі Одеської міської ради, на нежиле приміщення першого поверху, загальною площею 89,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2010 року у справі № 2-928/10.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вказане рішення є протиправним та таким, що не відповідає діючому законодавству України, оскільки відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень прийняте державним реєстратором в цілому з додержанням вимог діючого законодавства України, є правомірним та скасуванню не підлягає.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 03 квітня 2014 року № 12154800, що прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Щеплоцькою Х.Б. Зобов`язано Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції розглянути питання щодо здійснення реєстрації прав за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради на нежиле приміщення першого поверху, загальною площею 89,9 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2010 року у справі № 2-928/10. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки Одеська міська рада вже є зареєстрованим власником нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 та відповідні записи є в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то відмовляючи у державній реєстрації прав та їх обтяжень державний реєстратор прав невірно зазначив, що з наданих документів не вбачається визнання права власності за заявником.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 04 січня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 815/4491/14, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 815/4491/14 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційні скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Суворовським районним судом м. Одеси від 18 грудня 2008 року ухвалено рішення у справі № 2-5314/08 за позовом представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним та зобов`язання повернути нежитлові приміщення, про визнання недійсним договору дарування від 17 березня 2007 року квартири АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2007 року про визнання за ОСОБА_3 права власності на спірне приміщення було скасовано та при новому розгляді позовні вимоги ОСОБА_3 ухвалою суду від 26 грудня 2007 року у справі № 2-6736/07 залишені без розгляду.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2008 року у справі № 2-5314/08 набрало законної сили 21 грудня 2010 року.

07 грудня 2010 року Суворовський районний суд м. Одеси у справі № 2-928/10 ухвалив рішення про витребування у ОСОБА_1 на користь представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 89,9 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 козацтва, 165 /1 .

21 березня 2014 року Одеська міська рада звернулася до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: комунальна, на нежиле приміщення першого поверху, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, яка прийнята 21 березня 2014 року та зареєстрована за № 5923755.

Рішенням № 12154800 від 03 квітня 2014 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Щеплоцька Христина Богданівна відмовила у державній реєстрації права власності, форма власності: комунальна, на нежиле приміщення першого поверху, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, оскільки із заявою звернулася неналежна особа та з наданих документів не вбачається визнання права власності за заявником.

Рішення обґрунтовано посиланням на норми статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року № 1952, на пункти 20, 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (868-2013-п) .

Не погоджуючись з правомірністю рішення державного реєстратора, позивач звернувся до суду.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02 квітня 2014 року, зареєстрований об`єкт нерухомого майна - нежилі приміщення першого поверху № 601, загальною площею 86,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 козацтва 165 /1, на підставі свідоцтва про право власності, ЯЯЯ 968082, 10 вересня 2007 року належать Виконавчому комітету Одеської міської ради.

Інших записів у вказаних Реєстрах державним реєстратором за вказаною адресою не виявлено, зокрема, і про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежиле приміщення першого поверху № 601, загальною площею 89,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до рішення Одеської міської ради від 31 січня 2011 року "Про затвердження виконавчих органів, загальної чисельності апарату Одеської міської ради" було змінено найменування "Представництва" на "Департамент комунальної власності Одеської міської ради".

Згідно з Положенням про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, яке затверджене рішенням Одеської міської ради від 28 лютого 2011 року № 381-VI, Департамент комунальної власності Одеської міської ради є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області вказує, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що документами, які підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Таким чином, державний реєстратор діяв на підставі чинного законодавства, де зазначено, що документом, необхідним для державної реєстрації прав власності є документ, що підтверджує виникнення або перехід права власності.

Від учасників справи заперечення або відзиву на касаційну скаргу Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року та постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку із прийняттям державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Щеплоцькою Х.Б. рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 03 квітня 2014 року № 12154800. Разом з тим, з висловлених позивачем у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом звернення до суду стало порушення його права власності на нежитлове приміщення, оскільки позивач звернувся із заявою про державну реєстрацію прав на зазначене нежитлове приміщення, а відповідачем неправомірно відмовлено у державній реєстрації прав з тих підстав, що з наданих документів не вбачається виникнення права власності за заявником.

Відносини, пов`язані з набуттям та припиненням права власності на нежитлове приміщення, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається, оскаржується рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 03 квітня 2014 року № 12154800 у зв`язку з тим, що з наданих документів не вбачається право власності за заявником. Відтак, цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на нежитлове приміщення не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ОСОБА_1 щодо визнання правомірним набуття права власності на нежитлові приміщення за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-1883во07, від 02 березня 2010 року у справі № 3-472к10, від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/3086/16.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов`язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_12 (Нідерланди), ОСОБА_11 ( Швейцарія ), ОСОБА_8 ( Сполучене Королівство ), ОСОБА_10 (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004 (v022p710-04) ). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України (254к/96-ВР) про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України (2747-15) ,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, третя особа - Одеська міська рада, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити певні дії закрити.