П/811/4372/14 Про визнання нечинною, незаконною та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження - 23.10.2019 Прийняття

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2019 року

Київ

справа №П/811/4372/14

адміністративне провадження №К/9901/7030/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В.М.,

Радишевської О.Р.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року (головуючий суддя - Жук Р.В., судді - Нагібіна Г.П., Петренко О.С.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року (головуючий суддя - Сафронова С.В., судді - Чепурнов Д.В., Поплавський В.Ю.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про визнання нечинною, незаконною та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про визнання нечинною, незаконною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 27.11.2014 №ВП45631843 про відмову у відкритті виконавчого провадження (у прийнятті до провадження виконавчого документу).

Позивач зазначив, що підставою прийняття оскаржуваного рішення є посилання відповідача на те, що стягнення коштів із Державного бюджету виконується на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства. Позивач уважає постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 27.11.2014 року №ВП45631843 про відмову у відкритті виконавчого провадження (у прийнятті до провадження виконавчого документу).

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції звернув увагу на положення пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання рішень судів", що доповнений Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень" від 19.09.2013 №583-VII (583-18) , відповідно до якого виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону України "Про гарантії держави щодо виконання рішень судів" суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом; якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення. Оскільки додаткова постанова Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 березня 2009 року в справі №2-а-17/2009 набрала законної сили 25.10.2011, тобто до набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) , відповідач протиправно до правовідносин, які виникли в 2009 році, застосував норми Закону у редакції, чинній станом на 2015 рік.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.06.2015 залишити без змін.

Приймаючи таке судове рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що відповідач до правовідносин, які виникли у 2009 році, застосував норми Закону в редакції станом на 2015 рік, а тому, з урахуванням пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання рішень судів", указаний виконавчий документ підлягає пред`явленню до виконання до органів державної виконавчої служби, що спростовує твердження представника відповідача про правомірність прийнятої постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

04 лютого 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - скаржник) на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року, в якій відповідач просить скасувати зазначені судові рішення.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що дійсно виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішеннями суду, що набрали законної сили, видані або ухвалені до набрання чинності п. 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання рішень судів", подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом, тобто у період з 16.10.2013 по 16.04.2014. Неподання виконавчих документів у встановлений строк не є підставою для відмови виконанні даних судових рішень. Однак, на думку скаржника, указана норма не містить вказівки стосовно відкриття виконавчого провадження з примусового виконання документа органом держаної виконавчої служби, а регламентує взагалі відмову у виконанні рішення (виконавчого органу), при цьому не зазначається яким органом. Також указує на те, що виконавчий документ, пред`явлений позивачем, передбачає стягнення коштів з Державного бюджету, а не з органу, зазначеному в статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання рішень судів", з огляду на що уважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували цей закон до спірних правовідносин. Також зазначає, що судами не враховано такої підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження як відсутність боржника - Державного казначейства України, що виключає здійснення виконавчого провадження, тоді як указана підстава відмови у відкритті виконавчого провадження наведена у оскаржуваній постанові. Крім того, посилається на порушення Кіровоградським окружним адміністративним судом норм процесуального права, оскільки дій, рішення та бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

Позивачем до Суду надано заперечення на касаційну скаргу, в яких вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що додатковою постановою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 березня 2009 року стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 375,00грн судових витрат на оплату правової допомоги (а.с.77-78).

19 листопада 2014 року позивачем на адресу відділу примусового виконання рішень ДВС України направлена заява про надання до виконання виконавчого листа Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області №2а- 17/09 за додатковим рішенням про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 375,00грн. судових витрат на оплату правової допомоги (а.с.67).

27 листопада 2014 року старшим державним виконавцем Кушнір Л.В. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №45631843 на підставі того, що у резолютивній частині поданого на виконання виконавчого документа зазначено "стягнути з Державного бюджету України", який не є ні фізичною особою, ні юридичною особою. Крім того, у графі "Найменування боржника" поданого на виконання виконавчого документу боржником зазначено: Державне казначейство України, яке ліквідоване, як урядовий орган державного управління, постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2011 №346 "Про ліквідацію урядових органів" (346-2011-п) .

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (606-14) .

Частиною 1 статті 11 Закону №606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 17 Закону №606-XIV визначено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження визначені статтею 26 Закону №606-XIV, до яких, зокрема, відноситься наявність передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження (пункт 8 частина 1).

Приписами частини 2 статті 3 Закону №606-XIV визначено, що рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (845-2011-п) (далі - Порядок №845), прийнятий відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" і пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (2456-17) , визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Згідно з пунктом 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 18 Порядку №845 передбачено, що виконання виконавчих документів щодо стягнення судових витрат, зарахованих до державного бюджету, здійснюється органами Казначейства без звернення до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, за відповідною інформацією.

З 01.01.2013 набрав чинності Закон України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) (далі - Закон №4901-VI (4901-17) ).

Згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень" від 19 вересня 2013 року №583-VII (583-18) Розділ ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) доповнено пунктом 3, за змістом якого виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Частиною 1 статті 2 Закону №4901-VI передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Пунктом 5 частини 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) передбачено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 5) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої цієї статті.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Посилання скаржника на порушення Кіровоградським окружним адміністративним судом норм процесуального права колегія суддів уважає необґрунтованими.

Так, скаржник зазначає, що дії, рішення та бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

Пунктом 7 частини 3 статті 353 КАС України (у чинній редакції) передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Однак абзацом 10 частини 3 цієї статті передбачено, що судове рішення не підлягає скасуванню з підстави, визначеної пунктом 7 цієї частини, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Оскільки при розгляді цієї справи в суді першої інстанції скаржником не заявлялось про непідсудність цієї справи окружному адміністративному суду, оскаржувані судові рішення не можуть бути скасовані саме з цих підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин було застосовано положення розділу "Перехідні положення" Закону №4901-VI (4901-17) , які визначали порядок виконання виконавчих документів за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, виконавчі документи. Цей порядок передбачав подання цих виконавчих документів до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Також цими положеннями було передбачено, що якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, установлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні цього судового рішення.

Водночас колегія суддів уважає, що судами попередніх інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин наведені правові норми.

Частиною 1 статті 2 Закону №4901-VI передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Проте, як установлено судами попередніх інстанцій, позивачем на адресу відділу примусового виконання рішень ДВС України пред`явлено до виконання виконавчий лист Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області №2а- 17/09 щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 375,00грн судових витрат на оплату правової допомоги. Тобто у вказаному виконавчому документі боржником не є орган, визначений частиною 1 статті 2 Закону №4901-VI.

Приписами частини 2 статті 3 Закону №606-XIV було чітко визначено, що рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Аналогічні положення містяться також у Порядку №845.

Також помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач до правовідносин, які виникли у 2009 році, застосував норми Закону в редакції станом на 2015 рік.

Оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про виконання виконавчого документу у 2014 році, державним виконавцем правомірно застосовано до спірних правовідносин положення Закону №606-XIV (606-14) та Порядку №845 в редакції, чинній саме на момент звернення ОСОБА_1 до органу виконавчої служби.

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що оскаржувана постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження не відповідає критеріям правомірного рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, та, відповідно, про наявність підстав для її скасування.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця від 27.11.2014 №ВП45631843 про відмову у відкритті виконавчого провадження (у прийнятті до провадження виконавчого документу) прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами 1, 2 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням зазначеного, Суд дійшов висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень Закону №4901-VI (4901-17) та незастосування таких нормативно-правових актів, як Закон №606-XIV (606-14) та Порядок №845.

З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 139, 341, 344, 349- 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року скасувати.

Ухвалити у справі П/811/4372/14 нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання нечинною, незаконною та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: Н.А. Данилевич

Судді: В.М. Бевзенко

О.Р. Радишевська