826/3715/17 Про визнання протиправними дій Державної судової адміністрації України та зобов`язання виплатити вихідну допомогу судді у відставці - 01.04.2020 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій та зобов`язання виплатити вихідну допомогу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року, ухвалене у складі судді Кузьменка В. А., постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Літвіної Н. М. (доповідач), Федотова І. В., Сорочка Є. О.

І. Суть спору

1. У березні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України (надалі разом - відповідачі), третя особа - Державна казначейська служба України, в якому просила зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 271170 гривень.

2. Позов обґрунтований тим, що право як на відставку, так і виплату у зв`язку з цим одноразової вихідної допомоги позивач набула ще у 2007 році, тобто до прийняття Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (1166-18) , а тому вважає, що у відповідності до приписів статті 8 Конституції України, рішень Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", від 13 грудня 2001 року у справі "Церква Бессарабської митрополії та інші проти Молдови" й інших має право на отримання при виході у відставку на виплату одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. При цьому посилання відповідачів на приписи згаданого Закону позивач вважає безпідставними, оскільки, за її твердженням, норми цього Закону розповсюджуються лише на тих осіб, які призначені на посаду судді після набрання ним чинності.

3. Відповідачі позов не визнали. У запереченнях проти позову наполягали на безпідставності останнього з огляду на те, що на момент звільнення позивача у відставку були відсутні законодавчо визначені передумови виплати позивачеві одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. Постановою Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року № 1515-VІІІ "Про звільнення суддів" (1515-19) , з-поміж інших, ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

5. Згідно з наказом Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року №289-ос вирішено вважати позивача звільненою з посади 8 вересня 2016 року у зв`язку із виходом у відставку.

6. Позивач звернулась до відповідачів із заявами про виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статі 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції до 27 березня 2014 року), виходячи з того, що право на відставку у неї виникло ще у 2007 році.

7. За результатами розгляду вказаних заяв відповідачами у листах від 9 лютого 2017 року № 11/0403/16 та від 20 лютого 2017 року № 0148-17-166/17 повідомлено про відсутність правових підстав для виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги, оскільки частина перша статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" втратила чинність згідно із Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (1166-18) .

8. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 26 березня 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2018 року, в позові відмовив.

10. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з відсутності правових підстав для виплати позивачеві вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

11. ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

12. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про задоволення позову.

13. Державна судова адміністрація України подала відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

14. Інші учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.

V. Оцінка Верховного Суду

15. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

16. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України (2747-15) , внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

17. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

18. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

19. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Згідно з пунктами 1-5 статті 120 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (надалі - Закон № 2453-VI (2453-17) ) в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року № 1515-VІІІ "Про звільнення суддів" (1515-19) , суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

21. Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

22. Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом № 2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

23. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

24. Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

25. За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97 (503/97) акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

26. Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв`язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

27. Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 8 вересня 2016 року.

28. Разом із цим, відповідно до частини першої статті 136 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

29. Проте, Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" (1166-18) , який набрав чинності 1 квітня 2014 року (далі - Закон № 1166-VII (1166-18) ), внесено зміни до Закону № 2453-VI (2453-17) , а саме: виключено статтю 136 цього Закону.

30. Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII (1166-18) у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.

31. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , відповідно до частини першої статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

32. Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI (2453-17) у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 8 вересня 2016 року № 1515-VIIІ "Про звільнення суддів", якою позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

33. Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

34. У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

35. Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що у випадку, що розглядається, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

36. За таких обставин у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до Закону № 2453-VI (2453-17) , а відповідачі обґрунтовано відмовили їй у виплаті такої допомоги.

37. При цьому Верховний Суд зауважує на тому, що відмова відповідачів у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

38. Що стосується аргументів позивача про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, суд касаційної інстанції нагадує, що в рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

VІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги

39. За наведених підстав Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

40. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

41. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд