904/5922/17 Про стягнення неустойки, річних та інфляційної суми заборгованості за невиконання зобов'язань за Договором купівлі-продажу уранового оксидного концентрату - 20.06.2018 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.03.2018р.

у складі колегії судів: А.Є. Чередко - головуючий, Л.А. Коваль, Н.В. Пархоменко

та на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017р.

суддя: І.А. Рудовська

за позовом державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

до державного підприємства "Східний гірничо - збагачувальний комбінат"

про стягнення 13 543 978,85 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явилися

відповідача - адвокат М.О. Дзюба

1. Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 13 543 978 грн. 85 коп., з яких: 6 144 094 грн. 05 коп. пені, 6 083 293 грн. 22 коп. інфляційних втрат, 1 316 591 грн. 58 коп. 3% річних та витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на невиконання відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу уранового оксидного концентрату № 8-020-SD-16-00478 від 20.07.2016 р. в частині порушення строку своєчасної оплати товару у грудні 2016 р., внаслідок чого позивач нарахував відповідачеві пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017 у справі №904/5922/17 позовні вимоги задоволено частково; з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" стягнуто 6 083 293 грн. 22 коп. інфляційних втрат, 1 316 591 грн. 58 коп. 3 % річних, 110 998 грн. 27 коп. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.03.2018р. рішення суду першої інстанції у справі №904/5922/17 залишено без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що позивач нарахував пеню за прострочку виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором у відповідності до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, тобто застосовано договірну неустойку, передбачену п. 4.2. Договору.

Суди зазначили, що згідно з цим пунктом договору сторони не визначили, яка саме частина ст. 231 ГК України є підставою для сплати відповідачем штрафних санкцій та не встановили конкретного розміру (відсотку) штрафної санкції (пені), яка в силу ч. 3 ст. 549 ЦК України та ч. 4 ст. 231 ГК України підлягає обчисленню саме у відсотках.

Суди першої та апеляційної інстанції відзначають, що договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема ч. 2, 4, 6 ст. 231 ГК України.

Суди дійшли висновку, що умовами договору № 8-020-SD-16-00478 від 20.07.2016 р. не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов'язання, а ч. 6 ст. 231 ГК України не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення та постанову в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 6 144 094,05грн. задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник, зокрема, посилається на те, що п. 4.2. договору, укладеного між сторонами було передбачено застосування штрафних санкцій у розмірі, встановленому ч. 6 ст. 231 ГК України, тобто сторонами визначено розмір неустойки, а висновок суду про протилежне є безпідставним.

4. Позиції інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу та представник відповідача в судовому засіданні проти аргументів, викладених у скарзі, заперечує, вважає оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, такими, що прийняті у відповідності до фактичних обставин справи та з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Відповідач зазначає, що сторонами в договорі не визначено конкретного розміру пені, яка підлягає стягненню у зв'язку із порушенням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором.

5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

20.07.2016 р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (продавець) та Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) укладений Договір купівлі-продажу уранового оксидного концентрату № 8-020-SD-16-00478 (далі - Договір). Відповідно до умов п. 1.1. Договору продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити урановий оксидний концентрат (U3O8), іменований надалі "УОК", у кількості та на умовах, визначений цим Договором. Одиницею виміру кількості УОК є кілограм урану (кг U).

10.04.2017 р. сторони уклали Додаткову угоду № 2 до Договору в якій зазначено, що:

1). станом на 24.03.2017 за УОК, поставлений в грудні 2016 року загальною вартістю 447 352 975,44 грн. за Додатковою угодою від 01.12.2016 №1 до Договору, покупець здійснив оплату у сумі 45 000 000,00 грн.;

2). залишок у сумі 402 352 975,44 грн. підлягає оплаті покупцем відповідно до Графіку платежів за УОК (Додаток №3 до Договору);

3). Додаток № 3 до Договору викласти у редакції Додатку №1 до цієї Додаткової угоди;

4). сторони не звільняються від відповідальності за порушення зобов'язань за Додатковою угодою від 01.12.2016 № 1 до Договору, які були вчинені до моменту укладення цієї Додаткової угоди.

Відповідно до п. 5.6. Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 01.12.2016 р. до Договору оплата за УОК, що постачається за цим Договором, здійснюється за графіком згідно Додатку №3 до цього Договору на підставі наданого продавцем рахунку не пізніше 5 робочих днів після передачі УОК.

На виконання умов Договору позивачем виставлено рахунок за поставлений УОК у грудні 2016 року від 02.12.2016 р. на суму 447 352 975,44 грн. (Том справи 1 аркуш 51). В результаті чого, у відповідача виникло грошове зобов'язання щодо оплати УОК, яке останній виконав частково.

Таким чином, позивач звернувся до суду з позов про стягнення з відповідача суми 6 144 094,05 грн. - пені, 6 083 293,22 грн. - інфляційних втрат та 1 316 591,58 грн. - 3 % річних, що і є причиною виникнення спору.

Пеня розрахована позивачем на підставі положень до п. 4.2. Договору, де зазначено, що за кожний день прострочення виконання зобов'язань винна сторона повинна сплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України, від обсягу невиконаних зобов'язань.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу у справі №904/5922/17, заслухавши пояснення представника ДП "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що саме неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з 6 144 094,05 грн. пені, 6 083 293,22грн. інфляційних втрат та 1 316 591,58 грн. 3 % річних.

Судами попередніх інстанцій надано належну оцінку доказам по справі, зокрема, висновку Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3299/3300-17 від 12.07.2017р. За результатами експертного дослідження по Договору купівлі-продажу уранового оксидного концентрату № 8-020-SD-16-00478 від 20.07.2016р. та Додаткової угоди № 1 від 01.12.2016 р. до Договору купівлі-продажу уранового оксидного концентрату № 8-020-SD-16-00478 від 20.07.2016р., сума інфляційних втрат за період з 01.012.2017р. по 09.04.2017р. становить 6 083 293,22 грн., сума 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01.01.2017р. по 09.04.2017р. становить 1 316 591,58 грн.

Вищенаведені обставини щодо підстав, розміру та строку виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлену продукцію за Договором, а також розміру нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних, належним чином встановлені судами першої та апеляційної інстанції та не оспорюються сторонами.

Основні аргументи касаційної скарги стосуються стягнення з відповідача пені у розмірі 6 144 094,05грн., яка нарахована позивачем за прострочку виконання грошового зобов'язання у відповідності до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України.

Верховний Суд зазначає, що згідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Згідно п. 4.1. Договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушення зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до п. 4.2. Договору, за кожний день прострочення виконання зобов'язань вина сторона повинна сплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України, від обсягу невиконаних зобов'язань.

Позивач нарахував відповідачеві пеню за ч. 6 ст. 231 ГК України, тобто застосував договірну неустойку, передбачену п. 4.2. Договору.

Однак, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що у п. 4.2. Договору сторони не визначили, яка саме частина ст. 231 ГК України є підставою для сплати відповідачем штрафних санкцій та не встановили конкретного розміру (відсотку) штрафної санкції (пені), яка в силу ч. 3 ст. 549 ЦК України та ч. 4 ст. 231 ГК України підлягає обчисленню саме у відсотках.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що Договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема ч. 2, 4, 6 ст. 231 ГК України.

За приписом же ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Верховний Суд констатує, що в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Між тим, ч. 6 ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування стягнення пені, не є такою нормою законодавства, яка встановлює обов'язок та умови сплати пені, тобто є безумовною підставою для стягнення неустойки в силу закону, а відтак не може бути застосована у даному випадку.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що умовами Договору взагалі не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов'язання, а ч. 6 ст. 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України.

Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги безпідставними, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7. Висновки суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.03.2018р. у справі №904/5922/17 залишити без змін.