914/4134/15 Про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню - 14.06.2018 Прийняття

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.02.2016 у справі№914/4134/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 5 020 077,35 грн. - пені, 257 586,72 грн. - 3% річних, 5 783 133,59 грн. - збитків внаслідок інфляції, 1 707 661,28 грн. 7% штрафу та 61 397,39 грн. - судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2016 р. рішення Господарського суду Львівської області від 09.07.2016 у справі №914/4134/15 скасовано частково в частині стягнення з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на користь публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 5 020 077,35 грн. - пені та 1 708 661, 28 грн. 7 % штрафу, з прийняттям нового рішення в цій частині, в зв'язку з чим абзац третій резолютивної частини рішення суду викладено у наступній редакції: "3. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на користь публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2 510 038 грн. 68 коп. - пені, 257 586, 72 - 3 % річних, 5 783 133, 59 грн. - збитків внаслідок інфляції, 853 830 грн. 64 коп. 7 % штрафу". В решті судове рішення залишено без змін.

Господарським судом Львівської області 13.05.2016 видано наказ про примусове виконання рішення суду від 09.02.2016 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2016 у справі №914/4134/15.

На виконання наказу Господарського суду Львівської області Відділом примусового виконання рішення управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівської області було відкрите виконавче провадження № 52020779.

В жовтні 2017 року Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" подало до Господарського суду Львівської області заяву про визнання наказу Господарського суду Львівської області у цій справі таким, що не підлягає виконанню.

Обґрунтовуючи заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, боржник, посилаючись на вимоги статті 117 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, зазначив, що суму основного боргу було сплачено до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) , а відповідно до частини 3 статті 7 цього Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідач також зазначив, що згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.06.2017 №8/10-1094-17 Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" було включено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб'єктів господарювання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.11.2017 у справі №914/4134/15 заяву Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі №914/4134/15 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Львівської області від 13.05.2016 у справі №914/4134/15 в частині стягнення з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України 2 510 038, 68 грн пені, 257 586, 72 3% річних, 5 783 133, 59 грн збитків внаслідок інфляції, 853 830, 64 грн штрафу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 ухвалу Господарського суду Львівської області 01.11.2017 у справі №914/4134/15 залишено без змін.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідно частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Львівської області 01.11.2017 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 у справі №914/4134/15, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить суд вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Підставами для скасування судових рішень скаржник зазначає порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) , статей 32, 117 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017, обґрунтовуючи касаційну скаргу доводами, що спірні суми інфляційних втрат, 3 % річних та неустойки (пені та штрафу), які є предметом цього спору, не списуються автоматично, а можуть бути списані за відповідною процедурою, а також невключенням боржника до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

У відзиві на касаційну скаргу Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" заперечує проти її доводів, посилаючись на включення підприємства Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, що підтверджується наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 152 від 16.06.2017.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 26.03.2018 справу призначено до розгляду без повідомлення та виклику учасників справи.

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.04.2018, у зв'язку з відрядженням судді Вронської Г.О., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №914/4134/15.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 19.04.2018 для розгляду справи №914/4134/15 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Ткача І.В.

Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Задовольняючи заяву відповідача про визнання наказу господарського суду у цій справі таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), інфляційні нарахування, проценти річних, неустойка не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статей 115, 116 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) . Виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

За змістом частини 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, визначений статтею 117 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, правовий механізм визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не обмежено переліком таких обставин, а пов'язується із наявністю самого обов'язку.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього ж Кодексу).

30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 (1730-19) , яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно зі статтею 1 зазначеного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону є: кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води; кредиторська заборгованість перед постачальником електричної енергії підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за електричну енергію, спожиту для виробництва та надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем); заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 01.01.2016.

За змістом статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

' 'br' Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 (93-2017-п) затверджено "Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром", яким визначено дані реєстру про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Водночас частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" окремо врегульовано списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення; крім того, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, з наведеного випливає, що законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Відповідно виконання цієї норми також не потребує включення підприємства до реєстру, оскільки за змістом Закону до реєстру включаються та процедурі врегулювання заборгованості підлягають не погашені суми боргу перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Господарські суди попередніх інстанцій, врахувавши положення статей 1, 2, 3, частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", статей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017, а також те, що відповідач - Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" є виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання холодної і гарячої води, централізованого водовідведення, та встановивши, що заявлені до стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат, неустойки було нараховано на заборгованість, яку відповідач погасив до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) , а тому такі нарахування підлягають списанню в силу вимог частини 3 статі 7 зазначеного Закону, дійшли обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для визнання наказу суду у цій справі в частині стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу таким, що не підлягає виконанню.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що за своєю суттю зводяться переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції з урахуванням вимог частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Окрім того, наведені доводи були розглянуті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.