910/19197/17 Про визнання недійсним окремого пункту договору фінансового лізингу - 13.06.2018 Прийняття

1. Сільськогосподарський виробничий кооператив "Багачанський" (Далі - СВК "Багачанський", позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (Далі - ПАТ КБ "Приватбанк", відповідач) про визнання недійсним пункту 2.4. договору фінансового лізингу №DNH2LOI03472 від 23.05.2013.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2017, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 у справі №910/19197/17, у задоволенні позову відмовлено повністю.

3. Судові рішення мотивовані тим, що: доводи позивача про те, що винагорода за користування майном, сплата якої передбачена п. 2.4 договору фінансового лізингу, не відповідає переліку лізингових платежів, передбаченому ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", не може бути прийнята як підстава для визнання недійсним вказаного пункту договору в силу приписів ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки відмінність умов договору від змісту норми права саме по собі не може бути підставою для визнання таких умов недійсними;

3.1. твердження позивача про те, що умови п. 2.4 та п. 2.3.2 договору свідчать про отримання однієї і тієї ж винагороди банком у подвійному розмірі не підтверджені належними доказами.

3.2. умови договору щодо сплати платежів, у тому числі винагороди банку за користування майном та винагороди банку за отримане в лізинг майно не суперечать ст. 6 ЦК України, на яку посилається позивач, оскільки свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

4. Позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 30.11.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, розподілити судові витрати.

5. Підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій скаржник вважає невірне застосування та порушення судами норм матеріального та процесуального права:, зокрема, ст. ст. 524, 533, 627 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 189 Господарського кодексу України, ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ;

5.1. скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки на підставі належних доказів умовам спірного пункту 2.4. договору фінансового лізингу та не враховано, що визначена цим пунктом договору "винагорода за користування майном" не може вважатися "іншими витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу", оскільки не підпадає під поняття витрат, визначеного главою 2 постанови Правління Національного банку України №255 від 18.06.2003 "Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України" (z0583-03) ;

5.2. винагорода за користування майном, сплата якої передбачена п. 2.4 договору фінансового лізингу, не відповідає переліку лізингових платежів, передбаченому ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг";

5.3. вважає, що оспорюваний пункт 2.4 договору фінансового лізингу порушує принцип справедливості, оскільки свідчить про об'єктивну невідповідність змісту договірного зобов'язання правовим приписам норм ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. 189 Господарського кодексу України, ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог інших учасників у справі

6. Відзиву на касаційну скаргу позивача до Суду касаційної інстанції не надано.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СВК "Багачанський" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 у справі №910/19197/17.

7.1. Призначено до розгляду касаційну СВК "Багачанський" на 13 червня 2018 року о 12 год. 30 хв. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.

8. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

9. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

10. Згідно з п. 9 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в редакції, чинній з 15.12.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що 23.05.2013 між СВК "Багачанський" (лізингоодержувач) та ПАТ КБ "Приватбанк" (банк) було укладено договір фінансового лізингу № DNН2LOI03472 (Далі - договір), за умовами п.1.1 якого банк здійснює придбання у власність у Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "НОВОФАРМ" (продавець), а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу (Далі - лізинг) майно відповідно до специфікації, наданої в Додатку №1 до даного договору.

12. Вартість майна за договором становить 1 948 783,67 грн, ПДВ 389 756,73 грн, усього до оплати 2 338 540,40 грн з ПДВ (п. 1.2 договору).

13. За умовами п.1.3, 11.1 договору визначено строк лізингу з дати підписання договору до 22.05.2018. Зазначений строк може бути змінений згідно п.п.10.1-10.4.2 даного договору.

14. Згідно з п. 2.1 договору загальна сума договору становить 2 338 540,40 грн і складається з суми авансового платежу 0,00 грн згідно п.1.4 договору та загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, 2 338 540,40 грн, згідно з Графіком внесення лізингових платежів, зазначених у додатку № 2 до договору.

15. Відповідно до п. 2.2 договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Графіком внесення лізингових платежів, зазначених в додатку №2 до договору.

16. Лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п.1.5 договору, згідно Графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в Додатку №2 до договору, винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 10% від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, на дату сплати чергового лізингового платежу згідно Графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в Додатку № 2 (п. 2.3.2 договору).

17. Умовами пункту 2.4 договору сторони погодили, що лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п.1.5 договору, згідно Графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в Додатку №2, також винагороду за використання майна у розмірі, згідно наведеної у даному пункті формули.

18. Винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену п.11.1 цього договору для остаточного погашення заборгованості за даним договором у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором або у день повного фактичного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку дострокового повного погашення зобов'язань за договором подальший розрахунок винагороди за користування майном відбувається згідно із зазначеною формулою, де подальші обороти після повного погашення зобов'язань розглядаються як початкові "n" та "i" отримують нові первинні значення.

19. Сплата винагороди за користування майном здійснюється в українській гривні. Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений п.11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.

20. Згідно з п. 11.2 договору останній набуває чинності з моменту його підписання. Термін дії договору обумовлений строком лізингу. Даний договір втрачає свою силу після виконання сторонами всіх зобов'язань по ньому.

21. Судами встановлено, що станом на 19.10.2017 заборгованість позивача перед відповідачем становила 92 507,68 грн основного боргу, 6 072,92 грн відсотків, а також винагороди згідно з пунктом 2.4 договору у сумі 4 490 277,42 грн, яка може змінюватись залежно від курсу дол. США.

22. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання п.2.4 договору фінансового лізингу; статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не визначено чітку структуру лізингових платежів, оскільки передбачено можливість включення "інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу"; узгоджена сторонами у п.2.4 договору фінансового лізингу винагорода за користування майном, є свідченням реалізації сторонами права на включення до складу лізингових платежів винагород та інших витрат лізингодавця.

23. Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів Суду касаційної інстанції виходить з такого.

24. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

25. Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, суди встановили, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором лізингу, за яким, відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України, одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

26. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

27. Положеннями ст. 292 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

28. Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

29. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

30. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

31. За приписами ч.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

32. Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України ), а в силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

33. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

34. Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

35. Слід відзначити, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

36. Як встановлено судами та вбачається з оспорюваного пункту 2.4 договору фінансового лізингу, цим пунктом передбачено порядок розрахунку та умови сплати винагороди банку за користування майном.

37. Водночас у п. 2.3.2 договору встановлено обов'язок лізингоодержувача сплатити банку винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 10,0 % річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, на дату сплати чергового лізингового платежу згідно Графіку.

38. З наведеного вбачається, що умовами договору було визначено сплату лізингоодержувачем, у т.ч., двох різних видів платежів, а саме, винагороди банку за користування майном та винагороди банку за отримане в лізинг майно.

39. Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

40. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.6 зазначеного Кодексу, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами."

41. Згідно з ч.2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу."

42. Застосована законодавцем конструкція "можуть включати", а не "можуть лише включати" чи "можуть включати виключно", як і зазначення в п. "г" даної норми загальної фрази "інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу", свідчить, що даний склад лізингових платежів становить приблизний характер і є загальним орієнтиром для сторін договору фінансового лізингу.

43. В свою чергу, повний та чіткий склад лізингових платежів, з врахуванням наведених положень ст.ст. 6, 627, 628 ЦК України, сторони договору визначають та погоджують вільно, самостійно та на власний розсуд безпосередньо в договорі, що і було зроблено позивачем та відповідачем в даному випадку.

44. Відповідно до ч.3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

45. З огляду на вищевикладене, судами на підставі власної оцінки доказів вірно встановлено, що цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні угоди, а позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, що умови оспорюваного правочину суперечать п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ст. 627 Цивільного кодексу України.

46. Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного суду у справі №910/14406/17 від 10.05.2018.

47. На підставі викладеного, суди дійшли обґрунтованого висновку, що пункт п.2.4 договору не є несправедливим, недобросовісним та таким, що завдає шкоду позивачу, а доводи позивача про те, що умови п.2.4 та п.2.3.2 свідчать про отримання однієї і тієї ж винагороди банком у подвійному розмірі не знайшли свого підтвердження.

48. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги, які фактично зводяться до незгоди з вищевказаною оцінкою доказів, здійсненою судами попередніх інстанцій та до вимоги переоцінки доказів у справі і встановлення по новому фактичних обставин справи, що в силу положень ч.2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений можливості зробити Верховний Суд.

49. Відповідно ст. 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

50. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, в порядку ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій у даній справі підлягають залишенню без змін, як такі, що прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.

51. У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на позивача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Багачанський" на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 у справі №910/19197/17 залишити без задоволення.