ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/10616/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.,

за участю представників : ПАТ"Київенерго"- авокатів Гаркавенка С.В., Жекової Г.І.,ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс"- адвоката Сичик М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018

у справі № 910/10616/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудресурс",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів -Державної науково-виробничої корпорації "Київський інститут автоматики"

про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ПАТ "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" та ТОВ "Спецбудресурс" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 18/05/15-1 від 18.05.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державну науково-виробничу корпорацію "Київський інститут автоматики".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2017 (суддя Мельник В.І.) позов задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 18/05/15-1 від 18.05.2015 з моменту його укладення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 (колегія суддів у складі: Іоннікової І.А. - головуючого, Тарасенко К.В., Корсакової Г.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано, а справу передано до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті в межах справи № 910/18355/16 про банкрутство Державної науково-виробничої корпорації "Київський інститут автоматики".

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) . За твердженнями скаржника, зазначений спір не повинен розглядатися в межах справи про банкрутство, оскільки не є майновим спором з вимогами до боржника. Крім цього позивач вказує, що твердження апеляційного господарського суду про те, що: "ДП "НВК "Київський інститут автоматики" реорганізовано в ДВНК "Київський інститут автоматики" позивачем не заперечується, про що зазначено у відзиві ПАТ "Київенерго" є помилковим, оскільки дійшов такого висновку на підставі недопустимих доказів та не застосував до спірних правовідносин положення ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та ст. 91 ЦК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2018 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 06.06.2018.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача-1 надійшов відзив на касаційну скаргу, який не береться до уваги колегією суддів, оскільки поданий поза межами встановленого в ухвалі від 12.04.2018 строку.

Заслухавши доповідь головуючого судді Ткаченко Н.Г., переглянувши в касаційному порядку оскаржувані постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом позову у даній справі є вимоги про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 18/05/15-1 від 18.05.2015, укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" та ТОВ "Спецбудресурс".

Зазначений позов подано ПАТ "Київенерго", яке не є його стороною, з метою захисту своїх майнових інтересів як кредитора у справі про банкрутство № 910/18355/16, в якій ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 порушено справу про банкрутство Державної науково-виробничої корпорації "Київський інститут автоматики" та визнано розмір вимог ініціюючого кредитора (ПАТ "Київенерго") на суму 1 145 155, 58 грн.

Розглянувши даний спір в порядку позовного провадження місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на те, що ТОВ "Спецбудресурс" передало відповідно до договору про відступлення права вимоги № 18/05/15-1 від 18.05.2015 завідомо не підтверджену суму заборгованості, що в свою чергу не може породжувати реальне настання у ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" правових наслідків щодо набуття права вимоги до боржника - Державної науково-виробничої корпорації "Київський інститут автоматики".

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове, яким справу № 910/10616/17 передано до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті в межах справи № 910/18355/16 про банкрутство Державної науково-виробничої корпорації "Київський інститут автоматики", апеляційний господарський суд виходив з того, що спір про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 18/05/15-1 від 18.05.2015 безпосередньо пов'язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство Державної науково-виробничої корпорації "Київський інститут автоматики", а тому підлягає розгляду в межах справи № 910/18355/16 про банкрутство останнього, а не в окремому позовному провадженні.

Проте колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного господарського суду, з огляду на таке.

Предметом судового розгляду у даному випадку є спір про визнання недійсною угоди про відступлення права вимоги (майнової) до боржника.

За приписами ч. 2 ст. - 4-1 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) справи про банкрутство розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Пунктом 7 ч 1 ст. 12 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що господарським судам підвідомчі спори з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України (виключна підсудність справ) (в редакції, чинній до 15.12.2017) справи у майнових спорах, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

За ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) .

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Під майновими діями боржника, в контексті положень ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", слід розуміти юридичні дії, які є підставою для виникнення, зміни, припинення правовідносин, зокрема виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів, виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна, тощо.

Відповідно, під спростуванням майнових дій, слід розуміти оспорення фактичних даних чи обставин, які визначають правомірність майнових дій боржника щодо розпорядження майном боржника на підставі рішень боржника, які не відповідають законодавству та/або компетенції службових осіб боржника або його органів або вчинені без достатніх підстав.

Спростовано може бути не будь-які майнові дії боржника, а лише ті, які відповідають ознакам, встановленим ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13.

Особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Місцевий господарський суд розглянув справу по суті та дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на те, що ТОВ "Спецбудресурс" передало відповідно до договору про відступлення права вимоги № 18/05/15-1 від 18.05.2015 завідомо не підтверджену суму заборгованості, що в свою чергу не може породжувати реальне настання у ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" правових наслідків щодо набуття права вимоги до боржника - Державної науково-виробничої корпорації "Київський інститут автоматики".

В свою чергу скасовуючи рішення місцевого господарського суду та направляючи справу № 910/10616/17 до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті в межах справи № 910/18355/16 про банкрутство Державної науково-виробничої корпорації "Київський інститут автоматики", апеляційний господарський суд керувався лише тією підставою, що зазначений позов має бути розглянуто не в окремому позовному провадженні, а в межах провадження про банкрутство. При цьому жодних порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, окрім того, що справу розглянуто в окремому позовному провадженні, суд апеляційної інстанції не встановив і не зазначив, як і не висловився з приводу правильності чи помилковості висновків суду про задоволення позовних вимог загалом.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, даний спір безпосередньо пов'язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство.

Разом з тим, з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні, неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

У рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" № 8269/02 від 23.07.2009 Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише з підстав порушення правил юрисдикції та задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.

Відтак, як зазначено вище, жодних порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, окрім того, що справу розглянуто в окремому позовному провадженні, суд апеляційної інстанції не встановив і не зазначив, не перевірив доводи, які викладені в апеляційній скарзі і не висловився з приводу правильності чи помилковості висновків суду про задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене та враховуючи зазначені висновки ЄСПЛ, а також беручи до уваги, що суд апеляційної інстанцій скасовуючи рішення місцевого господарського суду не зважив на принцип res judicata і використав свої повноваження лише для спрямування справи на розгляд в межах справи про банкрутство без вказівки щодо незаконності рішення суду першої інстанції, при цьому не перевіряючи висновків суду на відповідність нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для здійснення нового апеляційного розгляду.

Під час нового апеляційного розгляду справи, суду належить врахувати викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, доводи та заперечення сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної

інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 910/10616/17 скасувати.

Справу № 910/10616/17 направити до Київського апеляційного господарського суду на новий апеляційний розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ткаченко Н.Г.

Судді: Білоус В.В.

Жуков С.В.