817/724/18 Про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді на посаді начальника міського відділу державної виконавчої служби, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 22.10.2019 Прийняття

У березні 2018 року до Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (надалі - відповідач, ГТУЮ у Рівненській області) про визнання протиправним та скасування наказу від 08 лютого 2018 року № 59/04/К "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлення на посаді начальника Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; зобов`язання Головного територіального управління юстиції у Рівненській області здійснити повний та належний розрахунок в частині виплати заробітної плати та матеріального забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності.

В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що відповідачем під час проведення обрахунку відсутності на роботі (службі) внаслідок тимчасової непрацездатності, було безпідставно включено вихідні та святкові дні, які не можуть бути розцінені як відсутність на службі. Крім того, 30 жовтня 2017 року позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії НОМЕР_1 та пенсійним посвідченням по інвалідності № НОМЕР_2, а тому відповідач не вправі був приймати рішення про звільнення позивача внаслідок тимчасової непрацездатності.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивач була відсутня на роботі у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю більш як 150 днів протягом року, то в силу вимог частини 2 статті 87 Закону України "Про державну службу" у відповідача було право прийняти рішення про звільнення такої особи. Тому, позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню, а дії відповідача відповідають вимогам частини 2 статті 2 КАС України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

20 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року у справі № 817/724/18, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У касаційні скарзі скаржник з посиланням на абзац 2 частини 2 статті 87 Закону України "Про державну службу" та частину 3 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" зазначила, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги того, що відповідач звільнив ОСОБА_1 без законної на те підстави, так як позивач була відсутня на роботі (службі) внаслідок тимчасової непрацездатності, отримала ІІІ групу інвалідності, відтак звільнення є незаконним.

На думку скаржника, врахування днів тимчасової непрацездатності для звільнення за частиною 2 статті 87 Закону України "Про державну службу" підлягають лише дні в межах відповідного календарного року, тобто строк відсутності на роботі через тимчасову непрацездатність у 2017 році не може продовжуватись у 2018 році, оскільки це новий календарний рік, тому такий строк переривається, у даному випадку поняття календарного року як такого, до працівників, зокрема і до осіб, які перебувають на державній службі. Також скаржник зазначив, що при обрахунку кількості календарних днів тимчасової непрацездатності, відповідачем неправомірно враховані святкові та неробочі дні, що суперечить Правилам внутрішнього розпорядку та Закону України "Про державну службу".

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року у справі № 817/724/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 21 жовтня 2019 року закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні.

Позиція інших учасників справи

16 вересня 2019 року від Головного територіального управління юстиції у Рівненській області надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судом першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Установлені судами фактичні обставини справи

ОСОБА_1 працювала на посаді начальника Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

Наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області №59/04/К від 08 лютого 2018 року позивача звільнено із займаної посади.

Підставою для прийняття зазначеного наказу стало те, що у 2017 році ОСОБА_1 була відсутня на роботі (службі) у зв`язку із тимчасовою непрацездатності у період з 02 червня 2017 року по 09 червня 2017 року, з 10 червня 2017 року по 19 червня 2017 року, з 20 червня 2017 року по 30 червня 2017 року, з 03 липня 2017 року по 21 липня 2017 року з 24 липня 2017 року по 07 серпня 2017 року, з 08 серпня 2017 року по 23 серпня 2017 року, з 28 серпня 2017 року по 06 вересня 2017 року, з 07 вересня 2017 року по 15 вересня 2017 року, з 18 вересня 2017 року по 03 жовтня 2017 року, з 04 жовтня 2017 року по 18 жовтня 2017 року, з 19 жовтня 2017 року по 30 жовтня 2017 року, з 31 жовтня 2017 року по 14 листопада 2017 року, з 15 листопада 2017 року по 29 листопада 2017 року, з 30 листопада 2017 року по 22 грудня 2017 року, з 23 грудня 2017 року по 29 грудня 2017 року, з 30 грудня 2017 року по 31 грудня 2017 року, у 2018 році у період з 01 січня 2018 року по 10 січня 2018 року, з 11 січня 2018 року по 31 січня 2018 року, що підтверджується листками непрацездатності: АГФ № 782950 виданий 01 червня 2017 року, АДЖ № 993524 виданий 19 червня 2017 року, АДЖ № 977872 виданий 30 червня 2017 року, АГФ № 601645 виданий 21 липня 2017 року, АДЖ № 977528 виданий 24 липня 2017 року, АДЖ № 977892 виданий 23 серпня 2017 року, АДЖ №977559 виданий 28 серпня 2017 року, АДЖ № 977899 виданий 15 вересня 2017 року, АГФ № 786684 виданий 02 жовтня 2017 року, АДЖ № 977634 виданий 04 жовтня 2017 року, АДІ № 063159 виданий 27 жовтня 2017 року, АДЖ № 977936 виданий 14 листопада 2017 року, АДЖ № 872641 виданий 15 листопада 2017 року, АДЖ № 872847 виданий 30 листопада 2017 року, АДЖ № 873653 виданий 22 грудня 2017 року, АДЖ № 849213 виданий 10 січня 2018 року, АДЖ № 873869 виданий 11 січня 2018 року.

Пунктом 1 спірного наказу, звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 08 лютого 2018 року, у зв`язку з нез`явленням на роботу (службу) протягом більш як 150 календарних днів (234 календарних дні) протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до частини 2 статті 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби.

Не погоджуючись із наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області №59/04/К від 08 лютого 2018 року, позивач звернулася до суду із цим адміністративним позовом.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Частиною 6 статті 43 Конституції України визначено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" № 889- VIIІ від 10 грудня 2015 року (далі - Закон № 889-VIIІ (889-19) ) державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Відповідно до частини 2 статті 87 Закону № 889-VIIІ підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною 2 статті 87 Закону України "Про державну службу" передбачено дві підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме: перша - нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; друга - нез`явлення державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.

Наявність таких підстав припинення державної служби обумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця у випадку тимчасової непрацездатності може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу.

З наведених приписів законодавства слідує, що до періоду тимчасової непрацездатності зараховуються всі календарні дні звільнення від роботи за листком непрацездатності, у тому числі святкові, неробочі і вихідні дні, які припадають на такий період.

Отже, при визначені наявності підстав для припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез`явлення на службі здійснюється безперервно, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність. У такому разі, вихід державного службовця на службу до закінчення зазначеного періоду (120 календарних днів) - перериває такий строк та, у наступному, цей період тимчасової непрацездатності не враховується при визначенні наявності підстав припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

При визначені наявності підстав для припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез`явлення на службі здійснюється не підряд, а сумарно протягом року, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність. Також у цьому разі, вихід державного службовця на службу не є тією обставиною, яка перешкоджає суб`єкту призначення реалізувати його право на припинення державної служби за його ініціативою.

При цьому, наведені законодавчі приписи обумовлюють здійснення розрахунку саме зважаючи на кількість календарних днів тимчасової непрацездатності у період перебування у трудових відносинах (проходження служби), а не кількість календарних днів тимчасової непрацездатності, які припадають на робочі дні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2017 позивач була відсутня на роботі (службі) у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю у період часу з 02 червня 2017 року по 31 грудень 2017 року - 203 календарні дні, у 2018 році у період часу з 01 січня 2018 року по 31 січня 2018 року - 31 календарний день, що складає протягом року, починаючи з 02 червня 2017 року - 234 календарні дні.

У касаційній скарзі позивач стверджує, що при обрахунку кількості календарних днів тимчасової непрацездатності, відповідачем неправомірно враховані святкові та неробочі дні, але таке твердження є невірним, з огляду на те, що календарний день - це будь який день у році, визначений числом та місяцем. Поняття календарні дні включає в себе поняття робочі дні, вихідні дні та святкові дні. Отже, при розрахунку періоду відсутності на роботі до уваги беруться всі календарні дні такої відсутності.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 815/4343/17, від 06 березня 2019 року у справі № 815/3259/17.

Також є помилковими твердження позивача про те, що до врахування днів тимчасової непрацездатності для звільнення за частиною 2 статті 87 Закону №889 підлягають лише дні в межах відповідного календарного року, тобто строк відсутності на роботі через тимчасову непрацездатність у 2017 році не може продовжуватись у 2018 році, оскільки це новий календарний рік, тому такий строк переривається, у даному випадку поняття календарного року як такого, до працівників, зокрема і до осіб, які перебувають на державній службі, не може застосовуватися.

Це обумовлене тим, що у кожного працівника, є свій робочий рік, який розраховується із дати вступу на службу і до дня, що передує даті вступу на службу через рік - для обчислення відповідного стажу, права на відпустку, права на матеріальне забезпечення, присвоєння відповідних рангів, крім того, період протягом 12 місяців з будь-якої календарної дати - для обчислення терміну дії акта індивідуальної дії (наказу притягнення до дисциплінарної відповідальності, тощо).

Таким чином, відсутність на роботі протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, розраховується від моменту коли така відсутність мала місце вперше і закінчується через 12 місяців після настання такої події. Позаяк відповідачем обчислювався початок події з 02 червня 2017 року, то відповідний рік для розрахунку такої відсутності закінчується 01 червня 2018 року.

Крім того, частиною 2 статті 87 Закону № 889 законодавець не визначає, що відсутність на роботі розраховується відповідно до календарного року чи одного року, а саме протягом року, що також підтверджує, що цей рік починається з настанням відповідної події і триває 12 місяців. Такою подією є початок перебування на лікарняному, у даному випадку - 02 червня 2017 року.

Твердження скаржника про те, що відповідач не вправі був приймати рішення про звільнення внаслідок тимчасової непрацездатності, оскільки позивач отримав ІІІ групу інвалідності з посиланням на абзац 2 частини 2 статті 87 Закону № 889 та частину 3 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", є помилковими.

Матеріалами справи підтверджується, що 30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ №0664760 та пенсійним посвідченням по інвалідності № НОМЕР_2, а наказ про припинення державної служби прийнятий відповідачем 08 лютого 2018 року, тобто після встановлення інвалідності.

Частиною 2 статті 87 Закону № 889 визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

Вказана норма побудована таким чином, що державна служба може бути припинена після настання визначених у ній підстав.

Посилання скаржника на норми Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (875-12) , як на підставу неможливості звільнення інваліда III групи не заслуговують на увагу з огляду на таке.

За правилами частини 3 статті 17 вказаного закону, відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Колегія суддів зазначає, що у даному ж випадку, позивач був звільнений не з мотивів інвалідності, а саме через відсутність протягом 150 днів протягом року у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що саме по собі є абсолютно різними та незалежними одна від одної підставами та не може розцінюватись як звільнення з відповідних мотивів.

Тому, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у Головного територіального управління юстиції у Рівненській області були законні підстави для припинення державної служби ОСОБА_1, а оскаржуваний наказ є правомірним.

Доводи касаційної скарги зазначених обставин та висновків судів не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судів щодо обставин справи, які суди встановили у процесі її розгляду. Водночас, за приписами частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні.