905/2568/16 Про визнання припиненим права застави за договорами застави - 06.06.2018 Прийняття

Товариство звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Банку за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ПАТ "Корум Україна" про визнання припиненим права застави за договорами застави від 27.12.2013 № 15-94/19-130/13 (далі - Договір № 15-94/19-130/13) та від 30.05.2013 № 15-94/19-77/13 (далі - Договір № 15-94/19-77/13), визнання припиненими зобов'язання за Договорами № 15-94/19-130/13 та № 15-94/19-77/13.

Позовні вимоги мотивовані посиланням на втрату Товариством майна (товарів в обороті та обладнання) визначеного у Договорах № 15-94/19-130/13 та № 15-94/19-77/13, у зв'язку з його захопленням та знищенням невідомим особами у місті Донецьку.

Судами попередніх інстанцій справа розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.06.2017 позовні вимоги задоволено частково. Визнано припиненим право застави за Договорами № 15-94/19-130/13 та № 15-94/19-77/13. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що заява працівника Товариства ОСОБА_7 підтверджує факт реальної втрати майна Товариства. Також довідка від 04.10.2016 директора Товариства, копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна від 04.10.2016 № 69677176 та витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 04.10.2016 № 50450487 свідчать про відсутність у Товариства будь-якого іншого нерухомого та рухомого майна для заміни. Наявність позову Банку у справі № 905/120/15 про звернення стягнення на предмети застави свідчить про порушення права Товариства, яке підлягає захисту.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- заява працівника Товариства не може бути прийнята як належний та допустимий доказ втрати заставного майна та його фізичної відсутності у Товариства, оскільки з неї лише вбачається візуальний огляд матеріального та технічного стану заставного майна цим працівником, при цьому відсутні відомості щодо його кількісних та якісних характеристик, відсутнє також найменування, перелік товарів в обороті, їх ідентифікуючі ознаки, будь-якої звірки або інвентаризації цього майна не проводилось тощо;

- довідка від 04.10.2016 директора Товариства також не бути об'єктивним доказом відсутності майна, зважаючи на її односторонню спрямованість;

- довідки з Державного реєстру обтяжень підтверджують інформацію лише по майну, що перебуває в заставі, та не може підтверджувати відсутність іншого майна у Товариства, яке йому належить на праві власності;

- наявність у господарському суді іншої справи № 905/120/15 за позовом Банку про звернення стягнення на предмет застави, який намагається визнати втраченим у судовому порядку Товариство у даній справі, жодним чином не порушує права останнього, а лише свідчить про реалізацію Банком свого законного права на захист інтересів, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017, а рішення господарського суду Донецької області від 27.06.2017 залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції, проігнорувавши факт втрати Товариством предмета застави, не застосував приписи пункту 2 частини першої статті 593 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), а також неправильним застосування статті 16 ЦК України.

Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від ПАТ "Корум Україна" відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників відповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 30.05.2013 Банком та приватним акціонерним товариством "Торгова компанія "Гірничі машини" (ПАТ "Корум Україна"; Позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-8/13 (далі - Кредитний договір).

Пунктом 2.1 Кредитного договору, із змінами від 28.08.2014, передбачено, що Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 158 436 000 російських рублів (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, далі - кредитна лінія, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

Відповідно до пункту 2.2 Кредитного договору, зі змінами від 28.08.2014, дата остаточного повернення всіх отриманих у межах кредитної лінії сум кредиту - 04.08.2015 згідно з узгодженим сторонами графіком зменшення ліміту щомісяця. У разі несвоєчасного погашення суми, що перевищує ліміт кредитної лінії, датою остаточного повернення всіх коштів за кредитною лінією є п'ятий робочий день з дня, у якому сталось таке перевищення.

Згідно з пунктом 3.2 Кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи з встановленої банком процентної ставки у розмірі: 21% річних у гривні; 12% річних у доларах США; 16,8% річних у російських рублях, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів по заборгованості в національній валюті використовується метод "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.

Банк на виконання Кредитного договору перерахував Позичальнику кредитні кошти.

На забезпечення належного виконання умов Кредитного договору 27.12.2013 Банком (Заставодержатель) та ТОВ "Гірничі машини - Донецькгірмаш" (ПАТ "Корум Україна"; Заставодавець) було укладено Договір № 15-94/19-130/13, згідно з умовами якого:

- пункт 1.1 - договір забезпечує вимоги Заставодержателя, що випливають з Кредитного договору (а також всіх договорів про внесення змін, що укладені та можуть бути укладені до нього), укладеного між Заставодержателем та Позичальником;

- пункт 1.2 - предметом застави є товари в обороті (виробничі запаси сировини, матеріалів, листовий і сортовий металопрокат, злитки, допоміжні матеріали, заготовки і ін.) в асортименті на загальну суму 6 022 100 (шість мільйонів двадцять дві тисячі сто) гривень, перелік яких викладений у додатку № 1 до цього договору, які є його невід'ємною частиною. Майно може бути замінено на інші товари в обороті такого ж виду та загальної вартості, що зазначені в додатку № 1 до цього договору або його перевищувати;

- пункт 1.3 - майно належить Заставодавцю на праві власності та обліковується на його балансі, що підтверджується довідкою Заставодавця станом на 27.12.2013. Сторони, враховуючи залишкову балансову вартість, оцінюють майно, яке передається у заставу, в сумі 6 022 100 (шість мільйонів двадцять дві тисячі сто) грн.;

- пункт 1.4 - на строк дії договору майно залишається у користуванні Заставодавця та знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Івана Ткаченка, буд.189;

- пункт 3.1.4 - за умови загибелі, втрати чи пошкодження майна і невиконанні при цьому Заставодавцем умов, викладених у пункті 3.2.1 цього договору, Заставодержатель може вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань, що випливають з Кредитного договору;

- пункт 3.2.1 - у випадку загибелі, втрати або пошкодження майна з будь-якої причини Заставодавець повинен протягом 48 годин з моменту настання цього випадку письмово повідомити про це Заставодержателя і протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту надіслання повідомлення замінити майно іншим належним Заставодавцю на праві власності майном за згодою Заставодержателя;

- пункт 3.2.4 - Заставодержатель зобов'язаний в день укладання цього договору застрахувати майно на суму, не менш ніж його заставна вартість, тільки в страховій компанії, акредитованій Заставодержателем, і надати Заставодержателю екземпляри оригіналів договорів страхування майна і копії документів, що підтверджують оплату страхових платежів, а також Заставодавець зобов'язується додержуватися вимог Заставодержателя до страхового захисту майна протягом всього терміну дії Кредитного договору та цього договору;

- пункт 6.1 - ризик випадкової загибелі майна або його випадкового зіпсування несе Заставодавець;

- пункт 6.2 - договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання Заставодавцем зобов'язань за Кредитним договором.

Крім того, на забезпечення належного виконання умов Кредитного договору Банком (Заставодержатель) та ТОВ "Гірничі машини-Донецькгірмаш" (ПАТ "Корум Україна"; Заставодавець) укладено Договір №15-94/19-77/13, за умовами якого:

- пункт 1.2 (у редакції договору про внесення змін від 28.08.2014 №20-2124/3-1) - предметом застави є основні засоби, а саме обладнання, перелік якого викладено в додатку № 1 до договору про внесення змін від 28.08.2014 № 20-2124/3-1 до Договору № 15-94/19-77/13, який є невід'ємною частиною цього договору;

- пункт 1.3 (у редакції договору про внесення змін від 28.08.2014 № 20-2124/3-1) - майно належить Заставодавцю на праві власності, що підтверджується балансовою довідкою Заставодавця станом на 28.08.2013, та обліковується на балансі Заставодавця;

- пункт 1.4 (у редакції договору про внесення змін від 27.12.2013) - сторони цього договору оцінюють майно у 35 957 900,00 грн.;

- пункт 3.1.4 - за умови загибелі, втрати чи пошкодження майна і невиконанні при цьому Заставодавцем умов, викладених у пункті 4.1.1 цього договору, Заставодержатель може вимагати від Позичальника дострокового виконання зобов'язань, що випливають з Кредитного договору;

- пункт 4.1.1 - у випадку загибелі, втрати або пошкодження майна з будь-якої причини протягом 48 годин з моменту настання цього випадку Заставодавець зобов'язаний письмово повідомити про це Заставодержателя і протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту надіслання повідомлення замінити майно іншим належним Заставодавцю на праві власності майном за згодою Заставодержателя;

- пункт 4.1.4 - Заставодержатель зобов'язаний протягом 14 (чотирнадцяти) днів з моменту укладення цього договору застрахувати предмет застави на повну заставну вартість на користь Заставодержателя в акредитованій Заставодержателем страховій компанії на користь Заставодержателя та надати Заставодержателю договір страхування, страховий поліс або інший документ, що підтверджує факт страхування предмета застави, та документ, що підтверджує оплату страхового платежу/внеску;

- пункт 7.1 - ризик випадкової загибелі майна або його випадкового пошкодження несе Заставодавець;

- пункт 7.2 - цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань Позичальником за Кредитним договором (з урахуванням усіх змін та доповнень до нього) або до припинення права застави у випадках, що прямо передбачені чинним законодавством.

За умовами Договорів № 15-94/19-130/13 (пункт 1.4) та № 15-94/19-77/13 (пункт 1.6) майно (товари у обороті) знаходяться у користуванні Заставодавця - ТОВ "Гірничі машини-Донецькгірмаш" та знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Івана Ткаченка, буд. 189.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання припиненим права застави за Договорами № 15-94/19-130/13 та № 15-94/19-77/13, визнання припиненими зобов'язання за Договорами № 15-94/19-130/13 та № 15-94/19-77/13.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заява працівника Товариства ОСОБА_7 підтверджує факт реальної втрати майна підприємством позивача, а також довідка від 04.10.2016 директора Товариства, копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна від 04.10.2016 № 69677176 та витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 04.10.2016 № 50450487 свідчать про відсутність у позивача будь-якого іншого нерухомого та рухомого майна для заміни. За висновком суду першої інстанції, наявність позову Банку у справі № 905/120/15 про звернення стягнення на предмети застави свідчить про наявність у Товариства порушеного права, яке підлягає захисту.

З таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ; у редакції, чинній до 15.12.2017) та статті 16 ЦК України передбачено звернення до господарського суду відповідних осіб за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

При цьому суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи у разі порушення нею положень частин другої-п'ятої статті 13 ЦК України, згідно з якими при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства тощо.

Такий спосіб захисту, як припинення господарських правовідносин передбачений частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ).

Згідно з частиною першою статті 509, частиною першою статті 626 та статтею 629 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 572 ЦК України передбачено, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно із статтею статті 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до статей 579, 580 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Статтею 587 ЦК України передбачено, що особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

Заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

Згідно із статтею 205 ГК України господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням. У разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов'язань за його участі.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про заставу" та статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі, зокрема, втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що доказом втрати майна Товариство вважає оригінал нотаріально посвідченої 02.10.2016 (приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. за реєстровим № 2425) заяви працівника Товариства (наказ від 02.06.2014 № 256-К про прийняття на роботу з 02.06.2014 спеціалістом з безпеки ІТ та каналів зв'язку Департаменту безпеки) ОСОБА_7, з якої вбачається, що останній у 2014 році працював спеціалістом з безпеки ІТ та каналів зв'язку Департаменту безпеки на підприємстві Товариства за адресою: м. Донецьк, вул. Івана Ткаченка, буд. 189. У серпні 2014 року невідомі озброєні люди, з використанням вогнепальної зброї, захопили зазначене Товариство, будівлі та споруди на території підприємства, а також всі матеріально-технічні цінності, які належали підприємству. Після захоплення Товариства заявник двічі перебував на території підприємства (початок вересня та жовтня 2014 року). Під час перебування на території підприємства бачив, що труби, металеві листи, швелери, шестигранники, кутники, тобто матеріальні цінності, що раніше використовувались у роботі підприємства, фактично знищені, порізані на металобрухт. Крім того, заявник побачив, що виробнича діяльність не ведеться, все обладнання (станки, котли, печі, зварювальні апарати, компресори, преси, крани тощо) розібране, знищене та перебуває у такому стані, що не підлягає ремонту або відновленню.

Проте такий доказ не прийнято судом апеляційної інстанції як належний та допустимий доказ саме втрати заставного майна та його фізичної відсутності у Товариства, оскільки об'єктивно така заява працівника Товариства - це єдиний доказ, з якого вбачається особисте перебування його на території підприємства та те, що він є дійсно очевидцем реального стану обладнання та металу, які знаходились на території підприємства на той час, та який перебував і оглядав дійсний стан обладнання та що саме відбувалось із заставним майном на той час.

При цьому із заяви лише вбачається візуальний огляд матеріального та технічного стану заставного майна цим працівником та відсутні жодні відомості щодо кількісних та якісних характеристик, відсутнє також найменування, перелік товарів в обороті, їх ідентифікуючі ознаки, будь-якої звірки або інвентаризації цього майна не проводилось тощо.

Водночас за умовами Договорів № 15-94/19-130/13 та № 15-94/19-77/13 у заставу передано 669 об'єктів виробничих запасів, сировини, матеріалів, листового та сортового прокату та 841 об'єкт основних засобів.

Зазначені пояснення працівника ОСОБА_7 не можуть підтвердити чи спростувати наявність або відсутність в натурі заставного майна.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що у заставу передавалась велика кількість рухомого майна, товарів в обороті, промислового устаткування, які всі є індивідуально визначені родовими ознаками, що також свідчить про необґрунтованість посилань працівника Товариства на повну відсутність заставного майна, яке об'єктивно за два рази (як зазначає працівник) дослідити у повному обсязі не уявляється за можливе.

Що ж до довідки від 04.10.2016 директора Товариства, за змістом якої все майно, що належало Товариству, знаходилось за адресою: м. Донецьк, вул. Івана Ткаченка, буд. 189 та було передано в іпотеку та заставу Банку, інше майно у Товариства відсутнє, та наданих копій Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна від 04.10.2016 № 69677176 і витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 04.10.2016 № 50450487, то вони також були відхилені судом апеляційної інстанції як належні докази відсутності іншого майна у Товариства, оскільки сама лише довідка про відсутність майна за підписом директора Товариства не може бути об'єктивним доказом, зважаючи на її односторонню спрямованість, а довідки з Державного реєстру обтяжень підтверджують інформацію лише по майну, що перебуває у заставі, та не може підтверджувати відсутність у Товариства іншого майна, яке належить йому на праві власності.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що втрата предмета застави за своїм юридичним змістом означає відсутність істотної умови договору застави і неможливість задоволення кредитором своїх вимог за рахунок застави.

Тобто з втратою предмета застави стає відсутнім спосіб забезпечення зобов'язання в цілому.

Як свідчать умови договорів застави, а саме пункт 6.1 Договору №15-94/19-130/13 та пункт 7.1 Договору №15-94/19-77/13, сторони погодили, що ризик випадкової загибелі майна або його випадкового пошкодження несе саме Заставодавець - Товариство.

Зазначені умови договорів застави щодо ризиків випадкової втрати кореспондуються з положеннями статті 580 ЦК України, відповідно до якої ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

У той же час на захист майнових інтересів Товариства у разі настання певних страхових подій, відповідно до пункту 3.2.4 Договору № 15-94/19-130/13 та пункту 4.1.4 Договору №15-94/19-77/13 сторони передбачили обов'язок Заставодавця застрахувати заставлене майно.

Матеріали справи містять договір страхування майна від 11.06.2013 № 1255ип/13д/цп та договір страхування майна від 27.12.2013 № 1396ип/13д/цп.

Відповідно до пункту 3.1.8 договору страхування майна від 11.06.2013 № 1255ип/13д/цп та пункту 3.1.8. договору страхування майна від 27.12.2013 № 1396ип/13д/цп до страхового випадку відносяться, зокрема, протиправні дії третіх осіб - зникнення, знищення або пошкодження майна у результаті виключно таких дій, вчинених з проникненням у приміщення чи інше сховище: крадіжки із зломом, відкритого викрадення майна (грабежу - нападу з метою заволодіння майном, поєднаного з насильствм (розбій). Умисне знищення або пошкодження майна, вчинене шляхом підпалу або іншим способом. Наявність протиправних дій підтверджується постановою компетентного органу, що проводить дізнання або попереднє слідство, про порушення кримінальної справи за ознакою скоєння відповідного злочину.

Разом з цим у матеріалах справи відсутні докази звернення Товариства (страхувальника), до страховика (АТ "СК "АХА Страхування") за договорами страхування майна від 11.06.2013 № 1255ип/13д/цп та від 27.12.2013 № 1396ип/13д/цп з повідомленням про настання страхового випадку та отримання страхового відшкодування, що може відновити порушене право Банку.

При цьому Товариство зверталось до органів внутрішніх справ з вказаного приводу, що підтверджується листом-повідомленням про кримінальне правопорушення, зареєстрованим у журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події чергової частини ГУМВС України у Донецькій області від 29.08.2014 № 1486.

Факт захоплення Товариства також підтверджується витягом з кримінального провадження від 06.11.2014 № 12014050850001303 та листом слідчого управління ГУ МВС України в Донецькій області від 29.12.2014 № 4/7894/2, в якому зазначено про об'єднання кримінальних проваджень.

У свою чергу, судом апеляційної інстанції з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи неоднаразово ухвалами від 25.09.2017 та від 18.10.2017 було зобов'язано слідче управління ГУНП у Донецькій області надати інформацію стосовно стану досудового розслідування фактів захоплення Товариства та знищення його майна, що знаходиться за адресою: 83005, м. Донецьк, вул. І. Ткаченка, 189, за кримінальним провадженням № 12014050850001303.

За змістом листа-відповіді, який надійшов до суду 26.10.2017 від слідчого управління ГУНП у Донецькій області, на даний час відкрито кримінальне провадження № 12014050850001303 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 341 Кримінального кодексу України, за фактом захоплення невідомими озброєними особами території заводу ПАТ "Донецькгірмаш". Інформації щодо стану заставного майна Банку, про його наявність чи відсутність правоохоронним органом не надано.

При цьому повідомлення до правоохоронних органів та жодні документи за фактом відкритого кримінального провадження № 12014050850001303, за висновком апеляційного суду, не підтверджують втрату Товариством майна та відсутність у нього заставного майна відповідно до Договорів № 15-94/19-130/13 та № 15-94/19-77/13, оскільки будь-які процесуальні дії правоохоронними органами не здійснювались через непідконтрольність та відсутність доступу до території проведення АТО.

В ухвалі Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2017 було зобов'язано посадових осіб ПАТ "Корум Донецькгірмаш" (керівника, головного бухгалтера, їх заступників) з'явитись у судове засідання для дачі усних та письмових пояснень суду апеляційної інстанції: з приводу втрати або наявності заставного майна за Договорами № 15-94/19-130/13 та № 15-94/19-77/13, наявності чи відсутності майна для заміни предмета застави на інше майно, ведення чи припинення ведення господарської діяльності підприємством в умовах проведення антитерористичної операції; пояснення за даними балансів підприємства.

Присутній в судовому засіданні апеляційної інстанції керівник Товариства Афіногенов А.В. пояснив, що у даний час господарська діяльність Товариством фактично не здійснюється, все майно, яке перебувало у його власності, знаходиться на непідконтрольній території у м. Донецьку. За його твердженням, у володінні Товариства заставне майно Банка не перебуває, та інше майно, за рахунок якого можливо було б замінити заставне, у Товариства відсутнє, доступ на територію Товариства на даний час неможливий. Також пояснив, що особисто він як посадова особа не був очевидцем подій захоплення території заводу через його виїзд з м. Донецька у травні 2014 року. Тобто підтвердити чи спростувати фактичні обставини наявності або відсутності заставного майна на території заводу, знищення, розібрання, вивезення заставного майна об'єктивно неможливо.

Водночас відповідно до даних бухгалтерського обліку Товариства, а саме балансів за 2014 - 2017 роки, висновку незалежного аудитора та консолідованої фінансової міжнародної звітності за 2014 рік судом апеляційної інстанції встановлено, що майнові активи, у тому числі заставне майно, обліковується на балансі Товариства як знецінений актив, який не використовується у господарській діяльності, будь-яких операцій та доказів на підтвердження інвентаризації, ідентифікації, залишкової вартості заставного майна в бухгалтерському та податковому обліку не здійснювалось.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що Товариством не надано будь-яких первинних документів, які б підтверджували реальну та наявну втрату, знищення, стан заставного майна, інших доказів виведення зі свого володіння предмета застави.

Ймовірно, що з огляду на проведення активної фази антитерористичної операції, з урахуванням загальновідомих даних заставне майно могло бути предметом знищення повністю або в якійсь частині. Проте такі обставини неможливо встановити лише на підставі пояснень одного з працівників Товариства. Баланси Товариства за період 2014-2017 роки свідчать про наявність та незмінність облікування активів Товариства. Тобто не підтверджено факту саме знищення заставного майна, об'ємів та розмірів, вартості втраченого, знищеного, розібраного заставного майна, його залишкову вартість.

У свою чергу, Банк не підтвердив зворотнє, тобто що такі факти не мали та не мають місця у дійсності, оскільки Банк також втратив доступ до майна та будь-яку можливість об'єктивно оглянути та дослідити майно, яке перебуває у заставі.

Сам по собі факт проведення антитерористичної операції на території, де знаходиться майно Заставодавця, та обставини захоплення виробничих потужностей Товариства невідомими озброєними особами не є тією обставиною, з якою закон пов'язує можливість припинення застави в судовому порядку. До того ж розрізання металопрокату, зливків, сировини, перебування обладнання в розібраному стані ще не свідчить про втрату предмета застави взагалі та не може бути підставою для визнання права застави припиненим.

Таким чином, враховуючи системний аналіз статей 576, 579, 580, 587, 593 ЦК України та встановлені обставини справи у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що Товариством не доведено належними та допустимими доказами ані фізичної (реальної) втрати майна - предмета застави, ані відсутності іншого майна для замін втраченого, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання припиненим права застави.

Вимога Товариства про визнання припиненими зобов'язання за Договорами № 15-94/19-130/13 та № 15-94/19-77/13 від 30.05.2013 з посилання на положення статті 607 ЦК України, є похідною від вимоги про припинення права застави, а тому також задоволенню не підлягає.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що Товариство на порушення умов Договорів № 15-94/19-130/13 та № 15-94/19-77/13 і вимог законодавства не повідомило Банк про втрату предметів застави, оскільки у матеріалах справи відсутні докази надіслання Товариством повідомлень Банку з інформацією про захоплення заставного майна, про його знищення чи пошкодження.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, оскільки на порушення вимог частини першої статті 43 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), воно прийняте без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і правильного вирішення спору по суті. У ньому також не було враховано вказівок, що містились у постанові касаційної інстанції, які є обов'язковими під час нового розгляду справи в силу вимог частини першої статті - 111-12 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

Посилання в касаційній скарзі на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції, проігнорувавши факт втрати Товариством предмета застави, не застосував приписи пункту 2 частини першої статті 593 ЦК України та те, що апеляційним судом неправильно застосовано статтю 16 ЦК України, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом було прийнято постанову з дотриманням норм процесуального права, що надає підстави залишити її без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.