904/10957/16 Про визнання боржника банкрутом - 06.06.2018 Прийняття

за участю представників: ПАТ КБ "Приватбанк" - адвоката Мироненка В.В., Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс" - Москаленка А.С., Тюхтія М.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2018

у справі № 904/10957/16

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУКЛА"

про визнання банкрутом,-

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2016 порушено провадження у справі №904/10957/16 про банкрутство ТОВ "ДУКЛА" за ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2016 у справі №904/10957/16 ТОВ "ДУКЛА" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2017 у даній справі (суддя Полєв Д.М.) у задоволенні заяви (позовної заяви) Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс" про визнання недійсними договорів застави сільськогосподарських тварин №Д067Г/С-ДЗ-5 від 04.08.2014 та №Д067Г/С-ДЗ-7 від 04.08.2014, укладених між ТОВ "ДУКЛА" та ПАТ КБ "ПриватБанк" - відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 (колегія суддів: Білецька Л.М. - головуючий, Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є.) ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2017 у справі №904/10957/16 скасовано.

Заяву (позовну заяву) Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс" задоволено.

Договори застави сільськогосподарських тварин №Д067Г/С-ДЗ-5 від 04.08.2014 та №Д067Г/С-ДЗ-7 від 04.08.2014 визнано недійсними.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного суду з касаційною скаргою та просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 та залишити в силі ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2017 у справі №904/10957/16.

Підставами для скасування оскаржуваної постанови заявник касаційної скарги зазначає порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При цьому, ПАТ КБ "ПриватБанк" вважає правомірним висновок суду першої інстанції стосовно того, що недосконалість ідентифікації предмета застави не є підставою для визнання недійсними договорів і спростовується змістом правових норм, а саме: ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. ст. 12, 41 Закону України "Про заставу", ст. 7 "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст. ст. 1, 5 Закону України "Про ідентифікацію та реєстрацію тварин".

Обґрунтовуючи свою позицію, заявник касаційної скарги посилається на наступне:

- норми Закону України "Про ідентифікацію та реєстрацію тварин" (1445-17) , відповідно до його преамбули, не повинні застосовуватись для укладання договорів застави сільськогосподарських тварин;

- сторонами спірних договорів дотримано вимоги ст. 41 Закону України "Про заставу", тому вимоги заявника про визнання недійсними договорів застави сільськогосподарських тварин необґрунтовані;

- нормою ст. 7 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" врегульовані положення, відповідно до яких можна визнати недійсність обтяження, однак, вказана норма не містить посилання на те, що невиконання вказаних умов тягне за собою недійсність договору застави;

- сторони договорів застави правомірно обмежилися родовими ознаками для ідентифікації предмету застави при реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна приватних обтяжень.

Ліквідатор ТОВ "ДУКЛА" Толстих А.В. у письмових поясненнях на касаційну скаргу підтримав вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк", просив задовольнити касаційну скаргу в повному обсязі та скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 у справі №904/10957/16.

Південний регіональний виробничо-комерційний відділ концерну "Украгротехсервіс" у своїх поясненнях на касаційну скаргу заперечує проти неї та просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 у справі №904/10957/16 залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" - без задоволення. Обґрунтовуючи свою позиції, зазначає, що укладення договорів застави без згоди власника та ознак, які б дозволяли чітко відокремити заставне майно від іншого, є прямим порушенням Закону України "Про заставу" (2654-12) , Закону України "Про ідентифікацію та реєстрацію тварин" (1445-17) , а також не відповідає вимогам ст с. 203, 215, 388, 583 ЦК України (435-15) .

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників ПАТ КБ "Приватбанк", Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та пояснень до неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, вирішуючи в межах даної справи про банкрутство спір про визнання недійсними договорів застави сільськогосподарських тварин №Д067Г/С-ДЗ-5 від 04.08.2014 та №Д067Г/С-ДЗ-7 від 04.08.2014, укладених між ТОВ "Дукла" та ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс".

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що заявником не надано до суду достатніх доказів того, що укладення даних договорів застави порушує його права як власника майна, що передано в заставу. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність у договорах істотних умов, зокрема, недосконалість ідентифікації предмета застави, не є підставою для визнання недійсним договорів застави.

Апеляційний господарський суд дійшов протилежного висновку, скасував зазначену ухвалу та прийняв рішення про задоволення заяви Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс" про визнання недійсними договорів застави сільськогосподарських тварин №Д067Г/С-ДЗ-5 від 04.08.2014 та №Д067Г/С-ДЗ-7 від 04.08.2014.

Провадження у даній справі про банкрутство ТОВ "ДУКЛА" здійснюється в порядку ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній з 19.01.2013 (далі - Закон про банкрутство).

Відповідно до ст. 9 Закону про банкрутство, справи про банкрутство юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, предметом судового розгляду є вимога Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс" про визнання недійсними договорів застави сільськогосподарських тварин №Д067Г/С-ДЗ-5 від 04.08.2014 та №Д067Г/С-ДЗ-7 від 04.08.2014, укладених між ТОВ "Дукла" та ПАТ КБ "ПриватБанк".

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 04.08.2014 між ТОВ "Дукла" та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір застави сільськогосподарських тварин №Д067Г/С-ДЗ-5 та договір застави сільськогосподарських тварин №Д067Г/С-ДЗ-7.

Відповідно до п.6 договору №Д067Г/С-ДЗ-5 від 04.08.2014 у заставу передано 1248 голів великої рогатої худоби, які належать заставодавцю на праві власності.

Судами з'ясовано, що відповідно до п.10.1 договору №Д067Г/С-ДЗ-5 від 04.08.2014 предмет застави належить Заставодавцю на праві власності, не знаходиться в заставі у третіх осіб, в тому числі не знаходиться в податковій заставі, не подарований, не проданий, не є предметом розгляду судових справ та під арештом не перебуває, п.10.8 відповідно до предмету застави відсутні будь - які обтяження, вимоги інших осіб, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. Термін дії договору - до повного виконання Заставодавцем та Заставодержателем зобов'язань за Кредитним договором, та всіма договорами про внесення змін до нього.

Відповідно до п.6 договору №Д067Г/С-ДЗ-7 від 04.08.2014 у заставу передається майно у вигляді 500 голів сільськогосподарських тварин, що Заставодавець планує отримати в майбутньому у вигляді великої рогатої худоби власного виробництва.

Місцевим та апеляційним судами встановлено, що рішенням господарського суду Одеської області від 22.06.2007 у справі №11-29/176-07-4002 визнано право власності Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс" на приплід корів в кількості 189 голів та овець в кількості 883 голів, вирішено вилучити у ТОВ "Агрофірма ім. М.О. Посмітного" та переданої позивачу овець в кількості 883 голів, вилучено у ТОВ "Дукла" та передано позивачу приплід корів в кількості 189 голів і молоко в кількості 591,4 т.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2007, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2008, вказане рішення змінено, визнано право власності Південного регіонального виробничо-комерційного відділення концерну "Украгротехсервіс" на молоко в кількості 844,8т., що знаходиться у ТОВ "Агрофірма ім. М.О. Посмітного" та зобов'язано передати позивачу молоко в кількості 844,8 т; в решті - рішення залишено без змін.

На виконання вказаного рішення і постанови 06.09.2007 господарським судом Одеської області видано відповідні накази.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 21.09.2007 державним виконавцем ВДВС Решетилівського РУЮ на виконання наказу господарського суду Одеської області від 06.09.2007 вилучено у ТОВ "Дукла" та передано Південному регіональному виробничо-комерційному відділу концерну "Украгротехсервіс" приплід корів у кількості 113 голів, що підтверджується актом серії АА № 062752 від 21.09.2007 Решту великої рогатої худоби, а саме 76 голів корів заявнику не передано.

Апеляційним судом встановлено, що 76 голів на виконання наказу №11-29/176-07 від 06.09.2007 передано на відповідне зберігання Лебеденко В.Г. - завідувачці молочно-товарної ферми відповідача. Отже, факт знаходження спірних корів у ТОВ "Дукла" підтверджено матеріалами справи.

Згідно з судовим рішенням за Південним регіональним виробничо-комерційним відділом концерну "Украгротехсервіс" визнано право власності на корови породи Українська червоно-ряба молочна, яка згідно з кодуванням порід великої рогатої худоби (Положення про сертифікат племінних (генетичних) ресурсів) має літерний код "Че" і цифровий код - 14.

ТОВ "Дукла" виконаний обов'язок з ідентифікації наявного поголів'я корів і приплоду і з Реєстру тварин вбачається, що на 04.08.2014 саме на дату укладання оспорюваних договорів у ТОВ "Дукла" знаходилося понад 600 голів приплоду цієї породи з датою реєстрації після вересня 2007 року народження.

Дослідивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції встановив, що у заставу банку за оспорюваними договорами було передано майно Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс" - корови 76 голів і приплоду від них, які належать останньому на підставі судових рішень, не виконаних на даний час.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення права Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс" укладанням оспорюваних договорів застави.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про заставу", у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Згідно з ст. 41 Закону України "Про заставу", договір застави товарів у обороті або в переробці повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", у правочині, на підставі якого або у зв'язку з яким виникає обтяження, повинен визначатись опис предмета обтяження. У разі відсутності опису предмета обтяження чи якщо існуючий опис не дозволяє ідентифікувати предмет обтяження, таке обтяження є недійсним. Якщо предметом обтяження є окремий об'єкт, його опис надається за індивідуальними ознаками. Якщо предметом обтяження є сукупність об'єктів рухомого майна, його опис також може надаватися за родовими ознаками. В обох випадках опис предмета обтяження повинен дозволяти ідентифікувати рухоме майно як предмет обтяження.

Єдиний державний реєстр тварин - електронна база даних про ідентифікованих тварин, їх власників/утримувачів, господарства, переміщення, забій, утилізацію, загибель, падіж таких тварин (п.2 ч.1 ст. 1 Закону України "Про ідентифікацію та реєстрацію тварин").

За змістом пунктів 4, 5 ч.1 ст. 1 Закону України "Про ідентифікацію та реєстрацію тварин", ідентифікаційний номер - індивідуальний або груповий номер, що присвоюється тварині (або їх групам) та не змінюється протягом її життя; ідентифікація - процес ототожнення тварини шляхом присвоєння їй ідентифікаційного номера з використанням візуальних, електронних та змішаних засобів залежно від виду тварини з подальшим внесенням ідентифікаційного номера до Єдиного державного реєстру тварин.

Об'єктом ідентифікації та реєстрації є сільськогосподарські тварини - велика рогата худоба, коні, свині, вівці, кози. Індивідуальний ідентифікаційний номер є унікальним у межах одного виду тварин. Великій рогатій худобі, вівцям, козам та коням присвоюється виключно індивідуальний номер. Груповий ідентифікаційний номер може присвоюватися групі тварин у межах одного господарства і є унікальним для господарства у межах України (ст. 4 Закону України "Про ідентифікацію та реєстрацію тварин").

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про ідентифікацію та реєстрацію тварин" передбачено, що юридичні та фізичні особи, що провадять діяльність з розведення та утримання тварин, зобов'язані, зокрема: подавати для реєстрації дані про ідентифікованих тварин, господарства їх розведення та утримання, переміщення, забій, утилізацію, загибель, падіж тварин; ідентифікувати усіх тварин у господарстві; вести облік усіх тварин у господарстві, в тому числі щодо їх народження, ідентифікаційних номерів, усіх переміщень тварин між господарствами, а також про забій, утилізацію та падіж тварин; зберігати відомості про тварину протягом трьох років після її смерті (забій, падіж, утилізація) або переміщення її з господарства; здійснювати переміщення тварин з ідентифікаційними документами.

Виходячи з аналізу наведених норм, чинним законодавством встановлений спеціальний режим використання такого майна як "тварини", який полягає у чіткій їх ідентифікації, у тому числі шляхом присвоєння їй унікального ідентифікаційного номера.

Відтак, дослідивши обставини справи та надавши їм належну оцінку, апеляційний суд правильно зазначив, що не можна вважати належною ідентифікацію, наведену у п. 6 договору від 04.08.2014 №Д067г/с-ДЗ-7 як бичок, корова, теля, теличка без зазначення ідентифікаційних ознак, що унеможливлює в подальшому звернення стягнення на заставлене майно.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції стосовно того, що недосконалість ідентифікації предмета застави є підставою для визнання недійсним договорів, а протилежний висновок місцевого господарського суду спростовується змістом наведених вище норм ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 12, 41 Закону України "Про заставу", ст. 7 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст.ст. 1, 5 Закону України "Про ідентифікацію та реєстрацію тварин".

Аргументи касаційної скарги про те, що недосконалість ідентифікації предмета застави не є підставою для визнання недійсними договорів, а норми Закону України "Про ідентифікацію та реєстрацію тварин" (1445-17) не повинні застосовуватись при укладанні договорів застави сільськогосподарських тварин, зводяться до тлумачення норм ст. ст. 12, 41 Закону України "Про заставу", ст. ст. 1, 5 Закону України "Про ідентифікацію та реєстрацію тварин", ст. 7 "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" на свою користь, тому колегією суддів до уваги не приймаються. При цьому, зазначені доводи та відповідний висновок суду першої інстанції були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції та обґрунтовано відхилені як безпідставні.

Решта доводів касаційної скарги в обґрунтування відсутності підстав для визнання недійсними договорів застави сільськогосподарських тварин не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки фактично зводяться до прохання надати нову оцінку доказам у справі, які, на думку заявника касаційної скарги, неправильно були оцінені судом апеляційної інстанцій під час розгляду справи, що в силу вимог ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Виходячи з аналізу наведених норм, встановлених судами обставин справи та з огляду визначені ст. 300 ГПК України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно скасував ухвалу місцевого господарського суду та дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви Південного регіонального виробничо-комерційного відділу концерну "Украгротехсервіс" про визнання недійсними договорів застави сільськогосподарських тварин №Д067Г/С-ДЗ-5 від 04.08.2014 та №Д067Г/С-ДЗ-7 від 04.08.2014, укладених між ТОВ "Дукла" та ПАТ КБ "ПриватБанк".

При цьому, слід зазначити, що матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд відповідно до ст. 86 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі.

Згідно ч. 3 ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2015) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені ПАТ КБ "Приватбанк" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції і залишення в силі ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 312 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017), оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судом апеляційної інстанції при розгляді в межах даної справи про банкрутство спору про визнання недійсними договорів застави сільськогосподарських тварин №Д067Г/С-ДЗ-5 від 04.08.2014 та №Д067Г/С-ДЗ-7 від 04.08.2014, укладених між ТОВ "Дукла" та ПАТ КБ "ПриватБанк".

Водночас, колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Південним регіональним виробничо-комерційним відділом концерну "Украгротехсервіс" у поясненнях на касаційну скаргу, оскільки вони ґрунтуються на встановлених у справі фактичних обставинах та нормах чинного законодавства.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 у справі № 904/10957/16 прийнята судом у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) покладаються на ПАТ КБ "Приватбанк".