ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/1352/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч",

представник позивача - Буша А.В., адвокат (дов. від 12.07.2017),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Бориспільсортнасіннєовоч",

представник відповідача - Спис О.І., адвокат (ордер від 04.06.2018),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області,

представник третьої особи - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч"

на рішення господарського суду Київської області від 03.07.2017 (головуючий - Чонгова С.І., судді: Горбасенко П.В., Бацуца В.М.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 (головуючий - Пашкіна С.А., судді: Жук Г.А., Смірнова Л.Г.)

у справі № 911/1352/16

за позовом приватного акціонерного товариства "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч" (далі - ПрАТ "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч")

до товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільсортнасіннєовоч" (далі - ТОВ "Бориспільсортнасіннєовоч"),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі - Відділення ФДМУ),

про визнання договору недійсним.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Бориспільсортнасіннєовоч" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11.04.2003, який укладений сторонами спору, та застосування наслідків недійсності правочину.

Позовна заява мотивована, з посиланням на приписи статей 48, 50, 59 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, укладенням позивачем договору купівлі-продажу від 11.04.2003 в суперечності з встановленими цілями його діяльності; невідповідністю цього договору вимогам закону.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.06.2016 зі справи № 911/1352/16 залучено до участі у справі Відділення ФДМУ як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

У письмових поясненнях від 01.06.2016 б/н відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

Рішенням господарського суду Київської області від 03.07.2017 зі справи № 911/1352/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2017, у задоволенні позову відмовлено повністю з посиланням на закінчення позовної давності для пред'явлення цього позову.

ПрАТ "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, а справу передати на новий розгляд. Так, згідно з доводами ПрАТ "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч", викладеними у касаційній скарзі:

- суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив позивачу у прийнятті додаткових доказів у справі, незважаючи на неможливість їх подати до суду першої інстанції;

- спірне майно є нерухомим, відповідно, безпідставними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність порушень законодавства при укладенні договору купівлі-продажу від 11.04.2003;

- суди у вирішенні спору не врахували того, що інформація про укладення договору купівлі-продажу від 11.04.2003 була відома лише зацікавленим в угоді особам, відповідно, позивач не мав змоги дізнатися про продаж майна;

- надані відповідачем квитанції на підтвердження оплати вартості майна не мають сили первинних документів і жодним чином не підтверджують фактичне здійснення господарської операції;

- суди попередніх інстанцій у розгляді справи не врахували того, що позивач є власником павільйону-магазину по вул. Головатого в м. Борисполі, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08.09.2009 № 763 та встановлено рішеннями судів в інших справах.

У доповненні до касаційної скарги ПрАТ "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч" зазначило про те, що надана відповідачем заява від 29.06.2017 громадянки ОСОБА_6 (справжність підпису якої нотаріально посвідчена), яка працювала на посадах бухгалтера та заступника бухгалтера підприємства позивача у період з 31.08.2001 по 16.03.2008, не є належним доказом у справі, а інформація, викладена у такій заяві, не відповідає дійсності. Проте судами ухвалено рішення на підставі неналежного доказу.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги проте, не з мотивів, які наведені у скарзі, а з мотивів, які викладено далі.

Так, місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 11.04.2003 відкритим акціонерним товариством "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч" як продавцем та ТОВ "Бориспільсортнасіннєовоч" як покупцем укладений договір купівлі-продажу (далі - Договір), відповідно до умов продавець продав, а покупець купив належний продавцеві на праві власності павільйон-магазин "Мрія" загальною площею 45,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, Київська обл., вул. Привокзальна, 4А;

- згідно з пунктом 3 вказаного договору продаж за домовленістю сторін вчинено за суму 19 3550,00грн., яка сплачена покупцем продавцю під час оформлення цього договору; крім того, покупець повинен сплатити додатково ПДВ у сумі 3 870,00грн. Загальна сума продажу складає 23 220,00грн.;

- Договір підписаний: зі сторони продавця - головою правління ОСОБА_7., зі сторони покупця - директором ОСОБА_10

- відповідно до пункту 3.1 статуту позивача (в редакції 1999 року) Товариство є юридичною особою від дня його державної реєстрації;

- майно Товариства складається з основних засобів та оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображена в балансі товариства (пункт 3.3 статуту позивача).

- згідно з пунктом 4.1 статуту позивача статутний фонд Товариства становить 4 064 151 грн., який відповідно до пункту 4.2 статуту поділений на 16 256 604 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 грн. кожна;

- Товариство має право продавати, передавати безоплатно, обмінювати, передавати в оренду юридичним та фізичним особам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим способом, якщо це не суперечить чинному законодавству України та цьому статуту (пункт 3.7 статуту);

- у відповідності до пункту 8.1 статуту вищим органом управління Товариством є загальні збори акціонерів;

- згідно з пунктом 10.7 статуту голова правління, зокрема, укладає договори на суму, що не перевищує 10% статутного фонду; інші угоди; підписує юридичні акти, що стосуються діяльності Товариства, видає доручення, відкриває рахунки в банках України та за кордоном;

- відповідно до частини другої пункту 11.2 статуту у разі, якщо член правління чи спостережної ради має фінансову зацікавленість в угоді, де однією зі сторін є або планує бути Товариство, а також у разі іншого протиріччя інтересів вказаної особи та Товариства стосовно передбаченої угоди він зобов'язаний повідомити про свою зацікавленість правління Товариства до моменту укладення угоди; угода має бути ухвалена більшістю голосів, які не мають зацікавленості;

- відповідно до інвентаризаційного опису, який складений станом на 01.01.2003, у складі відкритого акціонерного товариства "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч" значиться: павільйон "Мрія", с. Вороньків інвентаризаційний номер 512, вартістю 10 033,10 грн.; магазин "Мрія", вокзал, інвентаризаційний номер 524, вартістю 409 283,10грн; павільйон "Мрія-Насіння" центр, інвентаризаційний номер 520, вартістю 19 049,40грн.;

- магазин-павільйон по вул. Головатого (район Залізничного вокзалу) був спроектований для Бориспільського орендного підприємства "Сортнасіннєовоч" у 1997 році, вартість якого згідно з кошторисом склала 21 150,00 грн., та зданий в експлуатацію 25.12.1997 відповідно до акта № 25 Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництва до експлуатації;

- у відповідності до пункту 6 протоколу загальних зборів акціонерів позивача від 14.04.2000 правлінню відкритого акціонерного товариства "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч" надано право спільно із спостережною радою вирішувати питання про відчуження майна в розмірі 10 % статутного фонду Товариства;

- згідно з рішенням засідання спостережної ради позивача від 28.01.2003, яке оформлене протоколом від 28.01.2003 № 4 вирішено: відповідно до протоколу від 28.10.2002 № 8 засідання правління відкритого акціонерного товариства "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч" про відчуження майна Товариства вирішено надати згоду на відчуження, зокрема магазину "Мрія", членам колективу, бажаючим його придбати;

- відповідно до листа Відділення ФДМУ від 24.01.2003 № 5.14/419 останнє не заперечило проти відчуження магазину-павільйону "Мрія", розташованого за адресою м. Бориспіль вул. Головатого (експертна оцінка 519 330,00 грн.), шляхом продажу на конкурентних засадах, за умови, що експертна оцінка вартості приймається як початкова ціна продажу;

- позивачем надано копію експертного висновку № 1/БФ/2 про незалежну експертну оцінку об'єкта нерухомого майна - одноповерхової будівлі магазину-павільйону "Мрія" (Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, в районі Залізничного вокзалу), з ринковою оцінкою станом на 01.12.2002 - 519 330,00 грн. без врахування ПДВ;

- відповідачем надано копію експертного висновку № 1/БФ/2 про незалежну експертну оцінку об'єкта нерухомого майна - одноповерхової будівлі магазину-павільйону "Мрія" (Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, в районі Залізничного вокзалу) з ринковою оцінкою станом на 01.12.2002 - 19 330,00 грн. без врахування ПДВ;

- згідно з висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 06.12.2016, яка призначена згідно з ухвалою суду від 30.06.2016, ринкова вартість магазину - павільйону "Мрія", який розташований за адресою: м. Бориспіль, вул. Головатого (Привокзальна, 4А), станом на 01.12.2002 складала 25 256,00 грн.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до пунктів 1 та 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року; визнано таким, що втратив чинність з 1 січня 2004 року, зокрема, Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18 липня 1963 року (зі змінами, внесеними до нього).

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, оскільки предметом спору зі справи є визнання недійсним Договору (як стверджує позивач, нікчемного правочину) та застосування правових наслідків недійсності правочину, який був укладений 11.04.2003, тобто до набрання чинності ЦК України (435-15) , то для встановлення фактичних обставин, з якими закон пов'язує недійсність такого правочину, слід застосовувати чинне на момент укладання Договору законодавство, а саме Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18 липня 1963 року (зі змінами, внесеними до нього, далі - ЦК УРСР (1540-06) ).

Згідно з частиною першою статті 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Приписами статті 48 ЦК УРСР унормовано, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до статті 50 ЦК УРСР недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.

До таких угод відповідно застосовуються наслідки, передбачені статтею 48 або 49 цього Кодексу.

Згідно з приписами частини першої статті 59 ЦК УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що: засновниками відповідача у справі є ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які одночасно були посадовими особами позивача у справі, а саме, ОСОБА_7 - головою правління, ОСОБА_9 - головним бухгалтером, ОСОБА_10 - головним агрономом, членом ревізійної комісії. Договір підписано зі сторони продавця (позивача у справі) головою правління ОСОБА_7. та від імені покупця (відповідача справі) директором ОСОБА_10 Отже, вказані особи є фінансово зацікавленими, та відповідно до частини другої пункту 11.2 статуту позивача угода мала бути ухвалена більшістю голосів правління, які не мають зацікавленості. Проте, як встановили суди, вказані вимоги статуту позивача дотримані не були.

Крім того, згідно з рішенням засідання спостережної ради позивача від 28.01.2003, яке оформлене протоколом від 28.01.2003 № 4 вирішено: відповідно до протоколу від 28.10.2002 № 8 засідання правління відкритого акціонерного товариства "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч" про відчуження майна Товариства вирішено надати згоду на відчуження, зокрема, магазину "Мрія" членам колективу, бажаючим його придбати. Проте головою правління позивача ОСОБА_7. Договір був укладений з перевищенням повноважень з юридичною особою, в якій останній (ОСОБА_7) був одним із засновників.

З огляду на викладене суди попередній інстанцій дійшли висновку про те, що Договір в силу приписів статті 48 ЦК УРСР є недійсним, оскільки укладений представником від імені особи (позивача) фактично стосовно себе та з перевищенням своїх повноважень.

Так, відповідно до статті 62 ЦК УРСР угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.

Проте судами не враховано ними ж встановлені обставини стосовно того, що ОСОБА_7 був одним із засновників відповідача - юридичної особи, відповідно, твердження судів про те, що фактично ним (ОСОБА_7) як представником позивача в силу закону (головою правління) було укладено правочин стосовно себе як засновника відповідача, є помилковим та таким, що не узгоджується з приписами статті 23 ЦК УРСР, відповідно до яких юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді, та з приписами статті 29 ЦК України, згідно з якими юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

Таким чином, судами не враховано статусу відповідача як юридичної особи, статусу засновника юридичної особи, як і не з'ясовано, чи були наділені засновники відповідача (зокрема, ОСОБА_7) станом на час укладення Договору повноваженнями органу, через які відповідач як юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки, відповідно, чи існують підстави вважати, що ОСОБА_7, укладаючи Договір, як голова правління позивача виступав одночасно і представником відповідача.

Крім того, як з'ясували суди попередніх інстанцій, ОСОБА_7. укладено Договір від імені позивача з перевищенням повноважень (з огляду на обмеження, які передбачені частиною другою пункту 11.2 статуту позивача).

Водночас згідно з приписами статті 63 ЦК УРСР угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Таким чином, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

З огляду на викладене судам попередніх інстанцій у вирішені спору належало з'ясували, чи мало місце схвалення правочину позивачем як юридичною особою, відповідно, чи існують підстави вважати Договір дійсним з моменту його укладення. Проте наведені обставини ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами не досліджувалися.

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем позовної давності.

Так, відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 1 січня 2004 року; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми ЦК УРСР (1540-06) .

У відповідності до статті 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно зі статтею 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Як унормовано приписами статті 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Згідно ж з приписами частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до частин другої - п'ятої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Водночас судами попередніх інстанцій не враховано те, що, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі (у випадку, якщо зазначене питання вирішується згідно з приписами ЦК України (435-15) ), суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Проте зазначені обставини ні судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції з належною повнотою не досліджені.

Відтак судами попередніх інстанцій не було дотримано вимог частини першої статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) , в редакції, чинній до 15.12.2017) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно ж до частин першої та другої статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені в даній постанові, об'єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 03.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 зі справи № 911/1352/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко