П/9901/251/19 Про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення особи на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду - 22.10.2019 Прийняття

ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 8 квітня 2019 року №1075/0/15-19 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 08 квітня 2019 року рішенням ВРП йому було відмовлено у внесенні подання Президенту України про призначення на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Однак, на час звернення до суду з даним адміністративним позовом мотиви такої відмови йому повідомлено не було, так само як і не надано копії оскаржуваного рішення. Вважає, що відсутність мотивованого рішення, підписаного усіма членами, які брали участь в голосуванні, свідчить про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначений законом. Додатково зазначивши, що оскільки справжні мотиви оскаржуваного рішення йому невідомі, після ознайомлення з таким рішенням та матеріалами, які стали підставою до його прийняття, він залишає за собою право доповнити мотиви даного позову.

Одночасно з позовною заявою позивачем було заявлено клопотання про витребування у відповідача належним чином засвідченої копії оскаржуваного рішення та інших матеріалів, які пов`язані з його прийняттям.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2019 року для повного та всебічного розгляду справи витребувано від ВРП відповідні письмові докази.

На виконання вимог означеної вище ухвали відповідачем було надіслано на адресу суду копії матеріалів про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Також, відповідачем було направлено відзив на позов, в якому зазначає, що підставою до прийняття оскаржуваного рішення стали обставини, які не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія) в ході прийняття рішення від 6 березня 2019 року №601/вс-19, яким Комісія рекомендувала призначити ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Так, ВРП взяла до уваги зміст публікацій з нецензурними висловами та закликами до насильства, розміщені 30 липня, 19 вересня та 25 вересня 2016 року на сторінці позивача в соціальній мережі Facebook, у зв'язку з чим дійшла висновку, що така поведінка кандидата та його ставлення до цих подій викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критерію професійної етики та є обставиною, яка може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади, у разі його призначення на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. При цьому, відповідач наголошує, що оскаржуване рішення Рада прийняла колегіально, з дотриманням визначеної законом процедури, а тому підстави до його скасування та, відповідно, задоволення позовних вимог - відсутні.

Після ознайомлення з повним текстом оскаржуваного рішення та письмовими матеріалами, які пов`язані з його прийняттям, позивач звернувся до суду із заявою про зміну підстав позову. У ній наголошував на дискримінаційному характері оскаржуваного рішення та недотриманні відповідачем критеріїв, передбачених частиною другою статті 2 КАС України, щодо всебічного з`ясування обставин справи та обґрунтованості рішення. Також вважає, що повний текст оскаржуваного рішення було складено в травні 2019 року, тобто на час, коли окремі особи, які брали в ухвалені оскаржуваного рішення, перестали займати посади членів ВРП, отже, втратили повноваження його підписувати.

Крім того, позивач скористався своїм процесуальним правом та подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що доводи позовної заяви відповідачем не спростовано, з огляду на що наполягає на обґрунтованості та необхідності задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву, та просив позов залишити без задоволення. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у матеріалах докази, Суд встановив наступне. Указом Президента України від 27 грудня 1995 року №1184/95 (1184/95) ОСОБА_1 призначено на посаду судді військового суду Одеського гарнізону, Постановою Верховної Ради України від 22 лютого 2001 року №2286-ІІІ (2286-14) обрано на посаду судді військового суду Одеського гарнізону безстроково, Постановою Верховної Ради України від 19 червня 2003 року №1017-IV (1017-15) обрано на посаду судді Одеського апеляційного господарського суду безстроково, Постановою Верховної Ради України від 23 травня 2013 року №309-VII (309-18) обрано на посаду судді Вищого господарського суду України безстроково.

Стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді становить 23 роки 2 місяці.

Рішенням ВККС України від 2 серпня 2018 року № 185/зп-18 оголошено конкурс на зайняття 78 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, серед них - 16 вакантних посад в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС, КГС у складі Верховного Суду).

12 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя в КГС у складі Верховного Суду як особа, яка має стаж на посаді судді не менше десяти років (пункт 1 частини першої статті 38 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

18 жовтня 2018 року Комісією ухвалено рішення № 231/зп-18 про призначення кваліфікаційного оцінювання кандидатів у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів КГС ВС, а рішенням ВККС України від 24 жовтня 2018 року № 191/вс-18 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді КГС у складі Верховного Суду.

Рішенням Комісії в складі колегії від 8 лютого 2019 року №185/вс-19 ОСОБА_1 визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в КГС у складі Верховного Суду.

Таке рішення підтримано пленарним складом ВККС України рішенням від 19 лютого 2019 року №222/вс-19. Також, цим рішенням було доручено Комісії у складі колегії завершити проведення кваліфікаційного оцінювання цього кандидата на посаду КГС ВС (а.с.а.с. 50-52).

Судом встановлено, що 12 листопада 2018 року ОСОБА_1 склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 79,5 бала. За підсумками виконаного практичного завдання позивач отримав 87 балів. Загальний результат складеного ОСОБА_1 іспиту становив 166,5 бала.

Також, у межах конкурсу ОСОБА_1 склав тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, за результатами якого підготовлено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. Так, за критерієм компетентності кандидат ОСОБА_1 набрав 382,5 бала, за критерієм професійної етики - 186 балів, за критерієм доброчесності - 182 бала. За вказаними критеріями кандидата було оцінено на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у досьє, та співбесіди. Отже, за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидат ОСОБА_1 набрав у цілому 750,5 бала.

Ураховуючи викладене, рішенням від 6 березня 2019 року № 546/вс-19 ВККС України у складі колегії за результатами кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 визнала його таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в КГС у складі Верховного Суду.

Іншим рішенням від цієї ж дати за № 28/зп-19 визначено рейтинг кандидатів на посаду судді КГС у складі Верховного Суду, згідно з яким ОСОБА_1 зайняв 10 (десяту) позицію в рейтингу.

Рішенням від 6 березня 2019 року №601/вс-19 ВККС України у пленарному складі рекомендувала Вищій раді правосуддя призначити ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами ВРП від 7 березня 2019 року вказана рекомендація з матеріалами була передана члену Ради ОСОБА_13 для опрацювання.

За результатами перевірки матеріалів щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КГС у складі Верховного Суду 13 березня 2019 року членом ВРП ОСОБА_13 було складено висновок щодо можливості такого призначення.

Згідно зі змістом вказаного документа, за результатами попереднього розгляду матеріалів доповідачем не виявлено порушень порядку надання ВККС України рекомендації щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді КГС у складі Верховного Суду, як і не виявлено відомостей, які б свідчили про невідповідність кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. З урахуванням викладеного, доповідач дійшов висновку, що кандидатура ОСОБА_1 на посаду судді КГС у складі Верховного Суду відповідає вимогам статті 127 Конституції України та статтям 38, 69 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв`язку з чим він може бути призначений на посаду судді вказаного суду.

Разом з тим, 8 квітня 2019 року Вищою радою правосуддя у її пленарному складі прийнято рішення №1075/0/15-19, яким, керуючись статтями 127, 131 Конституції України, статтями 38, 69 частинами вісімнадцятою, дев`ятнадцятою статті 79, статтею 81 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтями 3, 30, 34, 36, 37 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", Рада відмовила у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Таке рішення прийняте внаслідок виявлення обставин, які не були предметом розгляду ВККС України, та які, на переконання Ради, свідчать про невідповідність кандидата критерію професійної етики та які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням судді ОСОБА_1 на посаду.

Згідно зі змістом оскаржуваного рішення у засіданні Вищої ради правосуддя, яке мало місце 8 квітня 2019 року, суддя ОСОБА_1 підтвердив, що має обліковий запис в соціальній мережі Facebook, який ідентифікується його портретом та латинською транслітерацією його імені та прізвища. На уточнююче запитання ОСОБА_1 підтвердив, що останньою публікацією в його обліковому записі було поширення посилання на музичний твір, розміщений на ресурсі Youtube. Переглядом вмісту публікацій, розміщених на відповідному обліковому записі, встановлено, що ОСОБА_1 поширював 30 липня, 19 вересня та 25 вересня 2016 року на своїй сторінці Facebook нецензурні вислови та заклики до насильства.

Враховуючи викладене, Рада дійшла висновку, що поведінка кандидата та його ставлення до такої поведінки викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критерію професійної етики та є обставиною, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі його призначення на посаду судді КГС у складі Верховного Суду.

Вважаючи зазначене рішення Ради протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Верховний Суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України (254к/96-ВР) , можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (254к/96-ВР) (стаття 9 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації прав людини (Генеральна Асамблея ООН 10.12.1948) кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Україна приєдналася до Статуту Ради Європи однойменним Законом України від 31 жовтня 1995 року (398/95-ВР) (за Висновком N 190 (1995) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо заявки України на вступ до Ради Європи Страсбург, 26 вересня 1995 року). Основною статутною умовою для вступу країн до Ради Європи (РЄ) є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов`язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією, та ефективно співпрацювати з іншими державами з метою досягнення цілей РЄ.

Загальні засади оцінювання суддів містить низка міжнародних документів.

Так, Висновок Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) № 17 (2014) Щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади, зокрема, містить такі положення: "Повинні існувати прості й прозорі норми щодо процедур, критеріїв і наслідків оцінювання. Суддя, що проходить оцінювання, повинен мати право бути вислуханим в ході процесу, а також оскаржити незадовільну оцінку, в тому числі мати право на негайний доступ до матеріалів, які стосуються оцінювання".

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ).

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначені статтею 131 Конституції України, Законом України "Про Вищу раду правосуддя" (1798-19) (далі - Закон №1798-VIII (1798-19) ) та Законом № 1402-VIII (1402-19) .

Порядок організації і проведення кваліфікаційного оцінювання суддів на національному рівні визначає Розділ 5 Закону №1402-VIII (1402-19) .

Відповідно до частин дев`ятої, дванадцятої, сімнадцятої вказаної статті Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду чи суддів Верховного Суду на основі рейтингу учасників за результатами кваліфікаційного оцінювання. Конкурс на зайняття вакантної посади судді полягає у визначенні учасника конкурсу, який має вищу позицію за рейтингом. За результатами конкурсного добору Вища кваліфікаційна комісія суддів України надсилає до Вищої ради правосуддя відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями.

Відповідно до внесеної Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рекомендації Вища рада правосуддя на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду (частина вісімнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII).

Участь ВРП у формуванні суддівського корпусу визначено Главою 2 розділу ІІ Закону №1798-VIII (1798-19) . Зокрема, визначено порядок розгляду рекомендацій ВККС, порядок прийняття рішень щодо кандидата на посаду судді та порядок їх оскарження.

Відповідно до статті 36 Закону №1798-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд Вищої ради правосуддя. На засіданні Вищої ради правосуддя кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена Вищої ради правосуддя, який визначений доповідачем у цій справі. Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом.

Згідно з частиною дев`ятнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

Згідно зі статтею 37 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо: 1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

У разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом (частина двадцята статті 79 Закону №1402-VIII).

У свою чергу, статтею 38 Закону №1798-VIII обумовлено, що рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з підстав, визначених Законом №1402-VIII (1402-19) .

Згідно з частиною двадцять першою статті 79 Закону №1402-VIII рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом Вищої ради правосуддя, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких Вища рада правосуддя прийшла до відповідних висновків.

Отже, спеціальним законом обмежено підстави судового контролю вичерпним переліком.

Поряд з тим, розглядаючи адміністративну справу, колегія суддів виходить з того, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Конституційний Суд України (далі - КСУ) у своєму рішенні від 11 жовтня 2018 року №7-р/2018 зазначив, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Згідно з юридичною позицією КСУ цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів" (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року №3-рп/2016).

З Висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) : "Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо, якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження".

Зі Звіту за результатами оцінки України "Четвертий раунд оцінювання Запобігання корупції серед народних депутатів, суддів та прокурорів" ухвалений на 76-му пленарному засіданні GRECO (англ. The Group of States against Corruption - "Група держав проти корупції") - орган Ради Європи з антикорупційного моніторингу (Страсбург, 19-23 червня 2017 року):

"Група експертів GRECO схвалює наявність у кандидатів, які не пройшли відбір, права оскаржити в суді відповідні рішення, які приймались на різних етапах відбору. Вони можуть оскаржити рішення ВКК, прийняті за результатами спеціальної перевірки, щодо припинення їхньої участі у конкурсі; рішення ВКК, прийняті за результатами кваліфікаційного іспиту, щодо їхніх можливостей працювати суддею; та рішення ВРП щодо відмови призначати кандидатів, обраних ВКК. Слід зазначити, що два останні види рішень можуть оскаржуватись виключно за дуже обмеженим переліком процесуальних порушень. До останніх належать участь у прийнятті рішення члена ВРП/ВКК, який не мав на це повноважень, або відсутність підпису рішення. У контексті України, де корумпованість суддів є значною проблемою, а довіра громадськості до суддів особливо низька, важливо забезпечити, що вся процедура призначення є максимально прозорою та проводиться на основі об`єктивних критеріїв. Одним із ключових елементів для забезпечення цього є надання всіх прийнятих рішень для повного перегляду (як з точки зору суті, так і з точки зору процедури), відповідно до попередніх коментарів GRECO із цього питання. Враховуючи зазначене вище, GRECO рекомендує розширити перелік умов для оскарження рішень щодо призначення суддів кандидатами на зайняття суддівських посад. Це допоможе пересвідчитись, що рішення, які приймаються у такому процесі, можуть бути оскаржені як за суттю, так і за процедурою".

З огляду на зазначене, враховуючи положення статті 55 Конституції України і те, що вирішення спорів, які виникають за участю, зокрема, Вищої ради правосуддя, віднесено до юрисдикції адміністративного суду, при розгляді цієї справи суд не обмежується з`ясуванням лише визначених Законом №1402-VIII (1402-19) підстав для оскарження і скасування рішення цього органу державної влади, а вирішуватиме справу з урахуванням загальних засад адміністративного судочинства як суд повної юрисдикції.

При цьому, колегія суддів ураховує висновки Великої Палати Верховного Суду (справа №800/551/17), згідно з якими при наданні юридичної оцінки рішенню ВРП суд має повну юрисдикцію, яка не обмежується лише з`ясуванням наявності визначених Законом України "Про судоустрій і статус суддів" формальних підстав для скасування такого рішення. Суд повинен також ретельно дослідити дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення положень пункту 3 частини дев`ятнадцятої статті 79 указаного Закону щодо вмотивованості такого рішення. Оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження, зокрема, чи прийняті вони: 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Судом установлено, що підставою до прийняття спірного рішення було отримання Вищою радою правосуддя відомостей, які не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, з яких ВРП було встановлено обставини, що свідчать про невідповідність кандидата критерію професійної етики та які, за висновком ВРП, можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням судді на посаду, - а саме, що 30 липня, 19 вересня та 25 вересня 2016 року ОСОБА_1 поширював на своїй сторінці Facebook нецензурні вислови та заклики до насильства.

В свою чергу, позивач, обґрунтовуючи правомірність заявлених позовних вимог, вказує на те, що до ознайомлення з оскаржуваним рішенням він не знав про наявність таких публікацій на своїй сторінці. Жодних запитів від Вищої ради правосуддя чи її членів, які б давали підстави для підготовки пояснень чи спростування негативної інформації на його адресу не надходило. Самі ж роздруківки (скрін-шоти) таких публікацій були приєднанні до матеріалів суддівського досьє лише після ухвалення оскаржуваного рішення. На переконання позивача, такими діями ВРП порушила його право брати участь у прийнятті рішення, "бути почутим", не дала йому можливості висловити заперечення чи надати пояснення щодо обставин, покладених в основу спірного рішення.

Досліджуючи підставність та обґрунтованість висновків ВРП в цій частини, Верховний Суд виходить з такого.

З матеріалів справи вбачається, що розгляд питання про внесення Президентові України подання щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Верховного Суду здійснювався двічі, а саме: 19 березня 2019 року та 8 квітня 2019 року.

Судом з цього приводу установлено, що ОСОБА_1 був присутній на обох засіданнях ВРП, надавав відповіді на запитання членів ВРП, тобто позивачу було забезпечено можливість брати участь в процесі ухвалення рішення щодо нього.

Поряд із тим, із досліджених матеріалів справи та переглянутих судом відеозаписів засідань ВРП судом встановлено, що під час розгляду Радою рекомендації ВККС України позивачу не були повідомлені ті факти й обставини, які відповідач у подальшому поклав в основу свого рішення і з якими він безпосередньо пов`язував свій висновок про невідповідність позивача як кандидата на посаду судді Верховного Суду.

Як під час першого, так і під час другого засідання членом ВРП ОСОБА_11 позивачеві ставились загальні питання щодо необхідності дотримання суддею правил професійної етики під час спілкування в соціальних мережах, неприпустимість нецензурних висловів та закликів до насильства.

Однак, в дійсності поставлені Радою питання були сформульовані у такий спосіб, що не надавав позивачу можливості об`єктивно усвідомити й бути упевненим, яких конкретно обставин стосуються такі запитання, чи мають вони безособистісний характер, або ж навпаки, стосуються безпосередньо позивача та його приватного чи професійного життя.

Так, позивач послідовно, під час двох засідань ВРП, висловлювався про недопустимість застосування нецензурної лексики суддею у соціальних мережах. Також, позивач однозначно висловив свою позицію щодо неприпустимості наведення ладу у країні у неконституційний спосіб та повідомив, що у спілкуванні з дописувачами у мережі Facebооk виступав проти радикальних та екстремістських закликів.

Таким чином, зміст та характер відповідей позивача свідчать, що він не розумів, що звинувачується у використанні нецензурної лексики та, відповідно, не був обізнаний про наявність відповідних поширень на своїй сторінці у соціальній мережі.

Як наслідок, позивач був фактично позбавлений можливості підтвердити чи спростувати такі обставини чи факти, надати свої пояснення чи заперечення і докази на їх обґрунтування, висловити свою точку зору стосовно мотивів поведінки чи обставин, які були поставлені йому у провину та лягли в основу оскаржуваного рішення, незважаючи на те, що пояснення позивача могли мати вирішальне значення при наданні Радою оцінки таким обставинам та безпосередній вплив на прийняте щодо нього рішення.

Будь-яке поширення інформації, в тому числі в соціальних мережах, являє собою активну цілеспрямовану дію, яка вчиняється свідомо, з метою довести інформацію до відома інших осіб, однак природа появи відповідних публікацій на сторінці позивача, так само як і його причетність до їх поширення, залишилися нез`ясованими Вищою радою правосуддя.

На думку колегії суддів, участь кандидата на посаду судді у засіданні та в обговоренні певного питання не є формальною, а спрямована на забезпечення права особи почути інформацію, яка розглядається стосовно неї і впливає на результати прийнятого рішення, та висловити свої аргументи. Особа, щодо якої приймається рішення, має право бути обізнаною про обставини та факти, які їй ставляться у провину, а також бути вислуханою, наводити доводи та докази на підтвердження своїх аргументів.

Наведене кореспондується із положеннями Закону України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) , який встановлює право кожної особи: знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Критерій урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення випливає з принципу гласності прийняття рішень. Право бути вислуханим є одним із фундаментальних принципів справедливої процедури й означає забезпечення особі можливості надавати адміністративному органу факти й аргументи у справі. Право бути вислуханим має бути забезпечене, насамперед, у справах, де передбачається прийняття "несприятливих" адміністративних актів, тобто таких, які негативно впливають на права, свободи та законні інтереси відповідної особи. ВРП як будь-який інший орган державної влади повинна застосовувати цей критерій у процесі прийняття рішення, особливо у тому разі, коли воно матиме несприятливі наслідки для особи.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що в даному випадку не може йти мови про реальну участь особи в процесі ухвалення оскаржуваного рішення та, відповідно, дотримання відповідачем критерію, визначеного пунктом 9 частини 2 статті 2 КАС України.

Порушення відповідачем права особи знати, в чому він звинувачується при проведенні конкурсу на посаду судді, свідчить про те, що рішення відповідачем не приймалося добросовісно, неупереджено, із збереженням права особи на участь при вирішенні його питання, оскільки формальна присутність особи без розуміння суті обвинувачень не є свідченням дотримання вимог пункту 3 частини 2 статті 2 КАС України.

Відсутність аналізу всіх обставин у сукупності та прийняття рішення лише на підставі вибіркових матеріалів без здійснення аналізу їх достовірності також свідчить про недотримання відповідачем критерію обґрунтованості рішення, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Такі твердження узгоджуються й з обов`язком ВРП мотивувати своє рішення, який закріплений, зокрема, у п. 10.6. її Регламенту, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, відповідно до якого в разі відмови у внесенні подання рішення повинне бути вмотивованим, містити посилання на визначені законом підстави, з яких Рада дійшла відповідних висновків.

Окрім наведеного, колегія суддів вважає, що ВРП, не пронизувала наявність чи відсутність негативних наслідків поведінки, у якій звинувачується позивач, й належним чином не обґрунтувала свій висновок про існування обставин, що свідчать про невідповідність позивача критерію професійної етики та можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення ОСОБА_1 на посаду судді.

На переконання колегії суддів, вказані у спірному рішенні обґрунтування є однобічними, оскільки викладені лише на підставі вибіркових матеріалів без здійснення аналізу їх достовірності, з огляду на що мотиви спірного рішення не можуть вважатися об`єктивними.

Більш того, аналізуючи процедуру ухвалення оскаржуваного рішення, оцінюючи докази, що містяться у справі, а також пояснення учасників справи, суд не зміг установити обсяг інформації, який був відомий (доведений до відома) членам ВРП під час ухвалення спірного рішення.

Так, об`єктивних доказів наявності означених матеріалів у розпорядженні всіх членів ВРП до початку засіданні Ради суду не надано. Принаймні, така дія члена ВРП ОСОБА_11 не знайшла свого відображення у протоколах засідань, й не зафіксована на відеозаписі таких засідань. Матеріали суддівського досьє на час початку співбесіди з позивачем таких даних теж не містили.

Як вбачається з матеріалів ВРП, роздруківки (скріншоти) зі стрічки позивача у мережі Facebооk лише 09 квітня 2019 були приєднані до матеріалів перевірки на підставі Службової записки члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_11 . В службовій записці зазначається, що вміст облікового запису позивача був пред`явлений членом ВРП ОСОБА_11 іншим членам ВРП при розгляді питання щодо ОСОБА_1

Надаючи пояснення з цього приводу, представник відповідача у ході судового розгляду справи уточнив, що відповідні роздруківки (скріншоти зі сторінки Facebook позивача) були роздані особисто ОСОБА_11 іншим членам ВРП в нарадчій кімнаті під час ухвалення оскаржуваного рішення.

При цьому, колегія суддів зауважує, що ще на першому засіданні, яке відбулось 19 березня 2019 року, у члена ВРП ОСОБА_11 виникли до позивача питання з приводу його ставлення як судді до публікацій у соціальних мережах, а тому суду не вдалося з`ясувати, чому роздруківки фото відповідних поширень (дописів) з екрану комп`ютера були додані до матеріалів лише після прийняття рішення ВРП, чому такі роздруківки не були заздалегідь надані іншим членам ВРП для вивчення, та чому позивачу не було запропоновано надати відповідні пояснення з приводу таких публікацій.

На переконання суду, кожен член ВРП не лише повинен бути обізнаним з приводу наявності тих чи інших обставин, пов`язаних з особою кандидата, а й мати можливість самостійно перевірити таку інформацію та отримати пояснення від кандидата з цього приводу.

В контексті наведеного вище, колегія суддів вважає, що надані відповідачем докази не є достатніми для підтвердження висновку, що при ухваленні спірного рішення члени ВРП володіли повною та достовірною інформацією.

Окрім наведеного аспекту, відсутність відповідної інформації в матеріалах суддівського досьє ОСОБА_1 . призвело не лише до обмеження правомочностей окремих членів ВРП, а й унеможливило ознайомлення позивача з такою інформацією до її використання проти нього, чим порушило його гарантовані законом права.

Крім того, суд також звертає увагу, що використання такої інформації не було публічним, що не може бути розцінене як офіційна відкрита діяльність (відкритий розгляд) адміністративного органу при ухваленні рішення.

Отже, у даному випадку, розгляд питання щодо внесення Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не відповідав критерію прозорості, а тому мотиви спірного рішення не можуть вважатися об`єктивними. За таких обставин суд вважає, що спірне рішення прийнято без дотримання потрібного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких воно спрямоване.

Аналізуючи доводи позивача щодо несвоєчасного виготовлення, підписання та опублікування оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.

Так, за приписами частини шостою статті 34 Закону №1798-VIII у разі оголошення ВРП на засіданні лише резолютивної частини рішення, повний текст такого рішення має бути оприлюднений на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя, (й, відповідно, попередньо виготовлений та підписаний), не пізніше, ніж на сьомий день із дня його ухвалення, якщо інше не визначено законом.

В свою чергу, позивач стверджує, що станом на час його звернення з позовом до суду повний текст оскаржуваного рішення не було оприлюднено на офіційному сайті ВРП, на підтвердження чого надав копію відповіді ВРП на адвокатський запит свого представника від 14.05.2019 №18201/0/9-19 (а.с.107-108). Стверджував, що внаслідок означених обставин окремі особи, які брали участь в прийнятті оскаржуваного рішення, втратили повноваження членів цього органу на час фактичного його підписання.

Доказів протилежного, так само як і будь-яких обґрунтованих пояснень на спростування означених тверджень, відповідачем як суб`єктом владних повноважень суду не надано.

Отже, на порушення вимог частини другої статті 77 КАС України, відповідач не довів правомірність оскаржуваного рішення та відсутність однієї із обов`язкових підстав до його скасування, визначної пунктом другим частини двадцять першої статті 79 Закону №1402-VIII.

За таких обставин, дослідивши матеріали справи, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, надавши оцінку всім доводам і аргументам учасників справи, ґрунтуючись на засадах верховенства права, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 08 квітня 2019 року №1075/0/-15-19 про відмову у внесенні подання Президенту України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати за подання цього позову у виді судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Останній день строку на складення повного тексту цього рішення, відповідно до статей 120, 243 КАС України, є 28 жовтня 2019 року. Однак, враховуючи, що у період з 24 жовтня 2019 року по 02 листопада 2019 року включно головуюча суддя Желтобрюх І.Л. перебувала у відпустці, повний текст цього рішення складено 04 листопада 2019 року.