Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.11.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2017

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на дії Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5"

про стягнення 460 348,23 грн.,

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

04.09.2017 до господарського суду Харківської області від Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (стягувача) надійшла скарга на дії органу державної виконавчої служби (вх. №236 від 04.09.2017), в якій стягувач просить суд:

- визнати незаконними дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управляння юстиції у м.Києві щодо винесення 08.08.17в межах виконавчого провадження ВП №38185449:

постанови про стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконавчого збору у розмірі 231,72 грн.;

постанови про стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та витрат виконавчого провадження у розмірі 457,92 грн.

- визнати недійсними постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу Шевченківського районного відділу державної від 08.08.17, винесені в межах виконавчого провадження ВП № 38185449, про:

стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконавчого збору у розмірі 231,72 грн.;

стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" витрат виконавчого провадження у розмірі 457,92грн.

25.09.2017 від ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (скаржника) надійшла заява про збільшення вимог скарги на дії органу державної виконавчої служби (вх. №31221), в якій спросить суд:

1. Визнати незаконною бездіяльність Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві стосовно не закінчення виконавчого провадження ВП№ 38185449 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з наказом господарського суду Харківської області від 18.02.13 №5023/2765/12.

2. Зобов'язати державного виконавця Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №38185449 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з наказом господарського суду Харківської області від 18.02.13 №5023/2765/12.

3. Визнати незаконними дії Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві щодо винесення 08.08.17 в межах виконавчого провадження ВП №38185449:

- постанови про стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконавчого збору у розмірі 231,72 грн.;

- постанови про стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" витрат виконавчого провадження у розмірі 457,92 грн.;

4. Визнати недійсними постанови державного виконавця Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 08.08.17, винесені в межах виконавчого провадження ВП № 38185449, про:

- стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконавчого збору у розмірі 231,72 грн.;

- стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" витрат виконавчого провадження у розмірі 457,92грн.

Заяву ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про збільшення вимог скарги на дії органу ДВС (вх.№31221 від 25.09.17), в порядку ст. 22 ГПК України, місцевий господарський суд прийняв та розгляд скарги здійснював з її врахуванням.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.11.2017 (суддя Сальнікова Г.І.), залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 (головуючий суддя: Білецька А.М., судді: Гребенюк Н.В., Медуниця О.Є.) у справі № 5023/2765/12, відмовлено в задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на дії органу державної виконавчої служби (вх. № 236 від 04.09.2017).

26.12.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подано касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.11.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі № 5023/2765/12 до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2018 у справі № 5023/2765/12 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Відповідно до частини 5 статті 301 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (2147а-19) ) перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (2147а-19) ) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

22.03.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі та здійснення розгляду касаційної скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

В касаційній скарзі позивач просить її задовольнити, судові рішення скасувати, прийняти нове рішення про повне задоволення скарги на дії органу державної виконавчої служби.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх судових інстанцій не взяли до уваги, що рішення суду було виконано шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою боржника від 03.06.2016 за вих. № 26-3812/1.2-16, якою боржник повідомив стягувача про припинення ним своїх зобов'язань перед відповідачем у сумі 609,00 грн. шляхом часткового зарахування зустрічних зобов'язань останнього перед стягувачем, які виникли в тому числі на підставі рішення суду у справі №5023/2765/12 у сумі 2317,28 грн., у зв'язку з чим скаржником на адресу ДВС 13.03.17 було надіслано заяву від 24.04.17 № 14/5-281В про закінчення виконавчого провадження ВП № 38185449, оскільки рішення згідно з виконавчим документом виконано.

Крім того скаржник зазначає, що на момент звернення до суду із вказаною скаргою, державним виконавцем постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження, у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду, не винесено.

Також, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" посилається на відсутність підстав у державного виконавця для стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, оскільки заходи примусового виконання рішення суду в межах виконавчого провадження державним виконавцем не вживались, зобов'язання відповідача припинено не шляхом примусового стягнення з нього коштів, тому правові підстави для стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження відсутні.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ч.ч.1,3 ст. 304 Господарського процесуального кодексу України, у редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017 (2147а-19) (далі ГПК України (1798-12) ), ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених п.п.2 і 3 ч.1 ст. 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Вимоги скарги мотивовані незаконною бездіяльністю державного виконавця, яка полягала в не закінченні виконавчого провадження ВП №38185449 у зв'язку з фактичним виконанням рішення.

Згідно ч.2 ст. 121-2 ГПК України в редакції станом на момент розгляду в судах попередніх інстанцій, скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час та місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, в Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві на виконанні перебуває виконавче провадження №38185449 з виконання виконавчого документа, а саме - наказу господарського суду Харківської області №5023/2765/12 від 18.02.2013 про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" 2317,28 грн. судового збору.

Обґрунтовуючи своє звернення, позивач посилався на те, що рішення суду від 27.08.2012 у даній справі було виконано шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, за заявою боржника від 03.06.2016 за вих. № 26-3812/1.2-16, якою боржник повідомив стягувача про припинення ним своїх зобов'язань перед відповідачем у сумі 609,00 грн., шляхом часткового зарахування зустрічних зобов'язань останнього перед стягувачем, які виникли в тому числі на підставі рішення суду у справі № 5023/2765/12 у сумі 2 317,28 грн., у зв'язку з чим скаржником на адресу ДВС було надіслано заяву від 13.03.2017 № 14/5-281В про закінчення виконавчого провадження ВП № 38185449, оскільки рішення згідно з виконавчим документом виконано. Проте, на момент звернення до суду із вказаною скаргою, державним виконавцем постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження, у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду, не винесено, що і стало підставою звернення з даною скаргою.

Відмовляючи в задоволенні скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на дії органу державної виконавчої служби (з урахуванням заяви про збільшення вимог скарги на дії органу ДВС від 25.09.17), суд першої інстанції, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, виходив з положень Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та надавши оцінку всім матеріалам в сукупності, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволенні скарги ПАТ "Харківська ТЕЦ-5", встановивши при цьому, що ПАТ Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не надало доказів виконання вимог виконавчого документа, після отримання останнім постанови про відкриття виконавчого провадження, а також не надало до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управляння юстиції у м. Києві заяви щодо відкладення провадження виконавчого документа по вищезазначеному виконавчому провадженні.

Розглядаючи доводи касаційної скарги колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

І. Щодо вимог:

1. Визнати незаконною бездіяльність Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві стосовно не закінчення виконавчого провадження ВП№ 38185449 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з наказом господарського суду Харківської області від 18.02.13 №5023/2765/12;

2. Зобов'язати державного виконавця Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №38185449 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з наказом господарського суду Харківської області від 18.02.13 №5023/2765/12.

Скаржник в цій частині обґрунтовує свою скаргу посиланням на ст.ст. 598, 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст. 203 Господарського кодексу України:

"Господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони."

Згідно з ч.1 ст.173 даного Кодексу:

"Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку."

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 598 Цивільного кодексу України:

"1. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

2. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом."

Згідно зі ст.601 вказаного Кодексу:

"1. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін."

Відповідно до ч.1 ст.509 наведеного Кодексу:

"Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку."

Згідно з ч.1 ст.1 зазначеного Кодексу:

"Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників."

Відповідно до ч.3 ст.11 вказаного Кодексу:

"Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства."

Наказ господарського суду Харківської області від 18.02.2013, щодо виконання якого здійснюється оскарження дій ДВС, був виданий на виконання постанови Вищого господарського суду України від 30.01.2013 у справі № 5023/2765/12, якою, зокрема, було стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" 1 158,64 грн. судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції, 1 158,64 грн. судового збору за перегляд справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судовий збір" в редакції станом на 30.01.2013:

"Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат."

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України в редакції станом на 30.01.2013:

"Судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом."

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.49 вказаного Кодексу у наведеній редакції:

"Судовий збір покладається:

- у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

- у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору."

Згідно з ч.1 ст.21 зазначеного Кодексу у вказаній редакції:

"Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу."

На підставі викладеного, колегія суддів касаційного суду доходить наступних висновків. Закон України "Про судовий збір" (3674-17) та Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) не є актами саме цивільного чи господарського законодавства.

Обов'язок сплатити судовий збір за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів, не є за своє суттю цивільним чи господарським зобов'язанням, і включається до складу судових витрат, а не до предмету і ціни позову (саме які виникають з цивільних та господарських правовідносин), і, відповідно, його процесуальний розподіл судом за результатами вирішення господарського спору між сторонами процесу в межах "позивач-відповідач" не є виникненням саме господарського чи цивільного зобов'язання в межах "кредитор-боржник".

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що на стягнуте за рішенням суду відшкодування судового збору не розповсюджуються наведені скаржником вищевказані ст.ст. 598, 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України, а тому його доводи про виконання ним вищевказаного наказу господарського суду Харківської області від 18.02.2013 про стягнення з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на користь ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" 1158,64 грн. судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції, 1158,64 грн. судового збору за перегляд справи судом касаційної інстанції шляхом часткового зарахування зустрічних однорідних вимог є необґрунтованими.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, станом на час звернення ПАТ Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до органу державної виконавчої служби з заявою від 13.03.2017 № 14/5-281В про закінчення виконавчого провадження ВП № 38185449, від сторін виконавчого провадження не надходило повідомлень про виконання боржником рішення суду та відповідних підтверджуючих документів.

На підставі викладеного, суд касаційної інстанції доходить висновку про обґрунтовану відмову скаржнику в задоволенні скарги в цій частині.

ІІ. Щодо вимог:

3. Визнати незаконними дії Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві щодо винесення 08.08.17 в межах виконавчого провадження ВП №38185449:

- постанови про стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконавчого збору у розмірі 231,72 грн.;

- постанови про стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" витрат виконавчого провадження у розмірі 457,92 грн.;

4. Визнати недійсними постанови державного виконавця Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 08.08.17, винесені в межах виконавчого провадження ВП № 38185449, про:

- стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконавчого збору у розмірі 231,72 грн.;

- стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" витрат виконавчого провадження у розмірі 457,92грн.

05.10.2016 набрав чинності новий Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (1404-19) .

Скаржник як в скарзі на дії ДВС, так і в апеляційній скарзі, зазначав, що оскаржені постанови винесені 08.08.17 саме на підставі нового Закону №1404 (1404-19) , і, відповідно, невідповідність цих постанов саме новому Закону покладено в основу доводів скарги в цій частині.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій взагалі не розглянули ці доводи та не перевіряли відповідність оскаржуваних постанов саме новому Закону №1404 (1404-19) , на підставі якого вони винесені, а перевіряли їх на відповідність попередньому Закону №606.

При цьому, поза увагою судів залишилося те, що обидва Закони (попередній і новий) визначали виконавче провадження як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень.

В свою чергу, вищенаведений п.7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 р. (1404-19) , який набрав чинності 05.10.2016р., передбачав, що саме виконавчі дії (а не все виконавче провадження), здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії (а не відкриті після набрання чинності нові виконавчі провадження) здійснюються відповідно до цього Закону.

З урахуванням викладеного та положень ст. 58 Конституції України, колегія суддів доходить висновку, що окрема виконавча дія державного виконавця мала здійснюватися відповідно до закону, чинного на час вчинення такої окремої виконавчої дії, що і було зроблено в даному випадку державним виконавцем шляхом винесення оскаржуваних постанов саме на підставі нового Закону №1404 (1404-19) , чинного на момент їх винесення .

Згідно з п.2 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та часткового скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції з направленням справи у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.11.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі № 5023/2765/12 задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 02.11.2017 у справі №5023/2765/12 скасувати в частині відмови у задоволенні скарги про:

визнання незаконними дії Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві щодо винесення 08.08.17 в межах виконавчого провадження ВП №38185449:

- постанови про стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконавчого збору у розмірі 231,72 грн.;

- постанови про стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" витрат виконавчого провадження у розмірі 457,92 грн.;

визнання недійсними постанови державного виконавця Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 08.08.17, винесені в межах виконавчого провадження ВП № 38185449, про:

- стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконавчого збору у розмірі 231,72 грн.;

- стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" витрат виконавчого провадження у розмірі 457,92грн.,

справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.