923/485/17 Про застосування наслідків недійсності додаткової угоди до договору зберігання державного майна - 23.01.2019 Прийняття

1. 18.10.2018 поштовим відправленням Державне підприємство "Укрриба" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою №11-09/157 від 17.10.2018 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 у справі №923/485/17 в порядку статей 286- 289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) та клопотало про поновлення строку на касаційне оскарження.

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №923/485/17 було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Жуков С.В., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2018.

3. Ухвалою від 23.11.2018 Верховний Суд поновив Державному підприємству "Укрриба" строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження у справі №923/485/17 за касаційною скаргою Державного підприємства "Укрриба" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 та вирішив здійснити перегляд постанови Одеського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 у справі №923/485/17 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

4. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Розгляд справи в суді першої інстанції та прийняте ним рішення

5. Державне підприємство "Укрриба" (далі - ДП "Укрриба", позивач) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Приватного підприємства "Вікторія-Азов (далі - ПП "Вікторія-Азов", відповідач) про застосування наслідків недійсності додаткової угоди від 03.03.2016 до договору зберігання державного майна від 01.03.2016 №5/16 та зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу кошти за фактичне користування державним нерухомим майном за цінами, які існують на момент відшкодування, в розмірі 75 914, 61 грн. В обґрунтування позовних вимог ДП "Укрриба" зазначило, що згідно з рішенням суду, додаткову угоду від 03.03.2016 до договору зберігання державного майна від 01.03.2016 №5/16 визнано прихованим договором оренди, а тому ПП "Вікторія-Азов" протягом трьох місяців здійснювало користування державним нерухомим майном, не сплачуючи за це відповідні кошти, розмір яких становить 75 914,61 грн. за період з 03.03.2016 по 01.06.2016, виходячи з вартості такого користування: у березні 2016 року - 23 620, 96 грн., у квітні 2016 року - 26 133, 75 грн. та у травні 2016 року - 26 159, 89 грн.

6. Справа слухалась судами повторно, оскільки Постановою від 16.04.2018 Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ДП "Укрриба", рішення Господарського суду Херсонської області від 14.08.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 у справі №923/485/17 скасував, справу передав на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області. При цьому, Верховний Суд зазначив, що судам попередніх інстанцій слід було з'ясувати обставини обґрунтованості заявленої до відшкодування суми коштів за користування державним нерухомим майном, виходячи з періоду такого користування та цін, які існують на момент відшкодування, врахувавши при цьому вимоги, встановлені спеціальним законодавством у сфері оренди державного майна. Водночас ні місцевий, ні апеляційний господарські суди не встановили обставин, які входять до предмета доказування у даній справі, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

6.1. Рішенням від 30.05.2018 Господарський суд Херсонської області, з посиланням на статті 173- 175, 283, 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), статті 216, 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статтю 75 ГПК України, позовні вимоги задовольнив, стягнув з ПП "Вікторія- Азов" на користь ДП "Укрриба" 75 914, 61 грн. вартості користування орендованим майном та 1 600 грн. компенсації зі сплати судового збору.

6.2. Місцевим судом встановлено, що 01.03.2016 між ДП "Укрриба" та ПП "Вікторія-Азов" укладений договір зберігання державного майна №5/16, згідно з пунктами 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. якого на відповідальне зберігання передано нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставків, які обліковуються на балансі поклажодавця і передані йому на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд", а наказом Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України від 17.02.2006 №39 та наказом Державного комітету рибного господарства України від 23.07.2007 №150 з балансу Державного підприємства "Азовський центр "ПівденНІРО" на баланс Державного підприємства "Укрриба" на праві господарського відання передано державне нерухоме майно. При цьому, 01.03.2016 за актом приймання-передачі покложодавець передав зберігачу гідротехнічні споруди, згідно з переліком, вартістю 3 345 001 грн., а в подальшому 03.03.2016 сторонами було укладено додаткову угоду до зазначеного договору зберігання, згідно з пунктом 2 якої вони досягли згоди про припинення зобов'язання зберігача, встановленого пунктом 2.5. договору.

6.3. Місцевим судом встановлено, що рішенням Господарського суду Херсонської області від 29.09.2016 у справі №923/704/16 за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України, Регіонального відділення Фонду державного майна України в Херсонській області до ДП "Укрриба" та ПП "Вікторія-Азов" про визнання недійсним договору зберігання державного майна від 01.03.2016 №5/16 та повернення майна, визнано недійсним договір зберігання державного майна від 01.03.2016 №5/16, зобов'язано ПП "Вікторія-Азов" повернути ДП "Укрриба" державне нерухоме майно, а саме гідротехнічні споруди, згідно з переліком. За результатами апеляційного перегляду постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.03.2017, зазначене рішення частково скасоване, а саме визнано недійсною додаткову угоду від 03.03.2016 до договору зберігання державного майна від 01.03.2016 №5/16, в решті позову відмовлено. Здійснивши правовий аналіз умов додаткової угоди від 03.03.2016 до договору, зокрема її пункту 1.8., суд дійшов висновку, що додаткова угода є удаваним правочином, оскільки вчинений для приховання іншого правочину - договору оренди та сторонами при її укладенні не додержано вимог статті 287 ГК України та статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

6.4. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що обставини, встановлені під час розгляду справи №923/704/16, є преюдиційними та не потребують доказування, а в даному випадку в результаті укладення додаткової угоди, визнаної в подальшому недійсною в судовому поряду, між сторонами виникли орендні правовідносини, які полягають у набутті орендарем (відповідачем у справі) за плату права користування орендованим майном, а орендодавцем (позивачем у справі) - права на одержання цієї плати. При цьому, місцевий суд зазначив, що виходячи з правової природи орендних правовідносин, плата за право користування майном не ставиться в залежність від фактичного використання або невикористання такого майна орендарем, тому суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний на підставі статті 216 ЦК України сплатити позивачу вартість користування орендованим майном, яка складає 75 914, 61 грн. за період з 03.03.2016 по 01.06.2016, виходячи з вартості такого користування: у березні 2016 року - 23 620, 96 грн., у квітні 2016 року - 26 133, 75 грн., у травні 2016 року - 26 159, 89 грн., оскільки повернення отриманого користування майном унеможливлене самим фактом такого користування.

Провадження в суді апеляційної інстанції та обґрунтування прийнятої ним постанови

7. Постановою від 25.09.2018 Одеський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ПП "Вікторія-Азов" задовольнив, рішення Господарського суду Херсонської області від 30.05.2018 у справі №923/485/17 скасував, у задоволенні позову ДП "Укрриба" відмовив.

7.1. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем коштів за користування державним нерухомим майном під час дії додаткової угоди від 03.03.2016 до договору зберігання державного майна від 01.03.2016 №5/16, а також матеріали справи не містять звітів про вилов риби, добування інших живих ресурсів за встановленою формою, згідно з наказом Держрибагентства України від 13.02.2012 №84, а також матеріали справи не містять доказів здійснення позивачем дій, встановлених Методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу і Методикою оцінки об'єктів оренди, що свідчить про необґрунтованість визначення розміру заявленої до стягнення суми за користування державним майном, що передавалося за додатковою угодою від 03.03.2016 до договору зберігання державного майна від 01.03.2016 №5/16. При цьому, апеляційний суд зазначив, що позивач повинен був обґрунтувати належними та допустимими доказами в розумінні статей 73- 74, 77- 78 ГПК України заявлену до стягнення суму коштів, натомість позивач визначаючи суму належну до стягнення, посилався на розмір плати за фактичне користування державним майном, яка була встановлена додатковою угодою від 03.03.2016, визнаною в подальшому недійсною, тому місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, на підставі яких дійшов помилкового висновку щодо задоволення позову, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, в тому числі пов'язаних з його виконанням.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (позивача у справі)

8. Скаржник доводив, що 06.07.2017 (т. 1, а.с. 105-107) позивач заявляв клопотання №11-09/186 про призначення судової експертизи для визначення вартості переданого в оренду майна на момент його використання за визнаним недійсним правочином згідно з Методикою оцінки об'єктів оренди, затвердженої Постановою КМУ від 10.08.1995 №629 (629-95-п) , однак, суди при новому розгляді справи це клопотання не розглянули, порушивши при цьому вимоги частини 1 статті 99 ГПК України, оскільки відхилення ухвалою Господарського суду Херсонської області від 11.07.2017 такого клопотання при попередньому розгляді справи не може прийматися до уваги, після направлення справи на новий розгляд суд зобов'язаний по новому розглянути всі докази та клопотання сторін.

8.1. Скаржник зазначив, що судами порушено вимоги статей 283, 287 ГК України, статтю 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна," статтю 235 ЦК України та не виконано вказівок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до Постанови від 16.04.2018 у даній справі щодо необхідності з'ясування обставин обґрунтованості заявленої до відшкодування суми за користування державним майном, виходячи з періоду такого користування та цін, які існують на момент відшкодування, врахувавши при цьому встановлені спеціальним законодавством у сфері оренди державного майна, що зумовлювало необхідність проведення судової експертизи.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

9. Цивільний кодекс України (435-15)

Частина 1 статті 216 - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частина 1 статті 235 - удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Частина 2 статті 235 - якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

10. Господарський кодекс України (436-15)

Частини 1, 2 статті 283 - за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частина 3 статті 283 - об'єктом оренди можуть бути:

- державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

- інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Частина 6 статті 283 - до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

11. Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12)

Частина 1 статті 1 - цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Стаття 11 - оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.

Стаття 19 - орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

12. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) в редакції з 15.12.2017

Частина 1 статті 74 - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частина 2 статті 76 - предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частина 1 статті 99 - суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Частина 1 статті 100 - про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Частина 1 статті 236 - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частина 5 статті 236 - обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

13. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів позивача про неправильне застосування судами положень статті 235 ЦК України, статей 283, 287 ГК України, статей 11 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

14. Апеляційний суд, приймаючи постанову у даній справі, мотивував відмову у задоволенні позовних вимог тим, що позивачу слід було обґрунтувати належними та допустимими доказами в розумінні статей 73- 74, 77- 78 ГПК України заявлену до стягнення суму коштів.

Верховний Суд вважає, що апеляційний суд в порушення вимог статті 316 ГПК України не виконав вказівок, наданих йому Постановою Верховного Суду 16.04.2018 у даній справі при переданні її на новий розгляд та дійшов передчасних висновків щодо відмови у задоволені позовних вимог з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для скасування рішення Господарського суду Херсонської області від 14.08.2017 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 Постановою Верховного Суду від 16.04.2018 була необхідність з'ясування судами обставин обґрунтованості заявленої до відшкодування суми коштів за користування державним нерухомим майном, виходячи з періоду такого користування та цін, які існують на момент відшкодування, врахувавши при цьому вимоги, встановлені спеціальним законодавством у сфері оренди державного майна. Також, Верховний Суд звернув увагу на те, що за наслідками, передбаченими частиною 2 статті 235 ЦК України, якщо правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Верховний Суд зазначив, що із встановлених судами обставин справи вбачається, що відповідач на підставі Додаткової угоди здійснював орендне користування державним нерухомим майном, у зв'язку з чим за наслідками визнання її недійсною в позивача відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України виникло право на відшкодування вартості такого користування за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, судам попередніх інстанцій необхідно було з'ясувати обставини обґрунтованості заявленої до відшкодування суми коштів за користування державним нерухомим майном, виходячи вартості такого користування з урахуванням затвердженої Кабінетом Міністрів України Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, як спеціального нормативного акта, що використовується при оренді державного майна для визначення вартості користування таким майном.

15. Відповідно до пункту 1 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (786-95-п) (далі - Методика), таку методику розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).

При цьому, виходячи з аналізу пункту 8 Методики, у разі оренди нерухомого майна (крім оренди нерухомого майна фізичними та юридичними особами, зазначеними у пункті 10 цієї Методики), розмір річної орендної плати визначається за формулою, де однією з необхідних величин є вартість орендованого майна, визначена шляхом проведення незалежної оцінки.

16. Відповідно до частини 1 статті 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП "Укрриба" зверталось до Господарського суду Херсонської області з клопотанням від 06.07.2017 №11-09/186 (а.с. 105-107, т. 1) про призначення судової експертизи з метою проведення, відповідно до вимог Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою КМУ від 10.08.1995 №629 (629-95-п) , та Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) , оцінки нерухомого майна, що передавалось у користування за договором, який визнано недійсним.

17. Відмова суду першої інстанції при попередньому розгляді справи у призначенні такої експертизи не означає, що при новому розгляді справи суд не повинен розглянути по суті клопотання позивача, оскільки підставою для скасування судових рішень згідно з Постановою Верховного Суду 16.04.2018 у даній справі стало якраз недослідження судом обставин, для встановлення яких позивач просив призначити судову експертизу.

Отже, невиконання висновків касаційного суду щодо необхідності застосування спеціальних норм права (законодавства про оренду державного та комунального майна при визначенні розміру грошової суми власнику за користування його майном) та наявність не розглянутого клопотання позивача про призначення судової експертизи для встановлення розміру плати за використовуване державне майно, яка визначається за спеціальною Методикою, є такими процесуальними порушеннями вимог статей 73-74, 77-78, 86, 99 (частини 1), 316 ГПК України (1798-12) які унеможливили прийняття судами законних та обґрунтованих рішень по суті спору.

18. Колегія суддів касаційного суду зазначає, що місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги, не дослідив чи при стягненні вартості за користування державним майном на користь ДП "Укрриба" дотримано правило пункту 17 Методики згідно з яким, у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна України, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата за нерухоме майно державних підприємств, установ, організацій (крім підприємств, установ та організацій галузі кінематографії, що належать до сфери управління Мінкультури, - на період до 31 грудня 2019 року) - 70 відсотків орендної плати спрямовується до державного бюджету, а 30 відсотків - державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно.

19. Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, №22330/05, від 05.02.2009). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах Мала проти України, № 4436/07, від 03.07.2014, Богатова проти України, №5231/04, від 07.10.2010). Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. (див. рішення Суду у справі Мала проти України, №4436/07, від 03.07.2014). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Суду у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, № 49684/99, від 27.09.2001).

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що прийняті у справі рішення та постанова місцевого та апеляційного судів зазначеним вимогам не відповідають, оскільки судами не прийнято до уваги висновків касаційного суду при попередньому скасуванні судових рішень з переданням справи на новий розгляд та не розглянуто доводів позивача щодо необхідності призначення у справі судової експертизи з урахуванням особливостей визначення вартості користування державним майном на час розгляду справи в суді.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

20. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 8-8.1 описової частини даної постанови, Суд вважає обґрунтованими з підстав, зазначених у пунктах 14-19 мотивувальної частини цієї постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

21. Згідно з частиною 3 статті 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

З огляду на зазначене та наявність порушень норм процесуального права при прийнятті рішення місцевим судом та постанови судом апеляційної інстанції, які пов'язані з необґрунтованим неприйняттям до уваги клопотання про призначення судової експертизи та невиконанням вказівок касаційного суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги позивача, скасування постанови апеляційного суду від 25.09.2018 та рішення суду першої інстанції від 30.05.2018 та передання справи №923/485/17 на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області.

22. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до частини 5 статті 310 ГПК України, висновки суду касаційної інстанції щодо застосування норм права, зазначені у пунктах 14-19 мотивувальної частини даної постанови, є обов'язковими для місцевого та апеляційного судів під час нового розгляду. При новому розгляді справи судам належить розглянути клопотання та доводи позивача про необхідність призначення судової експертизи для визначення вартості державного майна, яке передавалось на зберігання за визнаним недійсним договором на час розгляду справи в суді, та з урахуванням періоду незаконного користування майном дійти висновку про розмір плати, яка належить позивачу згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України та можливість задоволення вимог позивача в межах заявлених ним позовних вимог.