Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного 

Суду України у складі:

головуючого                           Кривенка В.В.,

суддів:                               Гусака М.Б., Маринченка В.Л., 

                                      Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., 

                                      Терлецького О.О., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Управління Пенсійного фонду України в Іванківському районі Київської області (далі – Управління ПФУ) справу за його позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райагропостач" (далі – ТОВ) про стягнення суми,

У грудні 2005 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що за результатами проведеної ним перевірки правильності нарахування та перерахування ТОВ збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валюти за період із 1 вересня 2004 року по 1 травня 2005 року було встановлено, що у 2004 році відповідач не сплатив 1 369 143 грн 02 коп., у 2005 році – 1 612 659 грн 64 коп. цього збору. Вважаючи такі дії ТОВ порушенням чинного законодавства України, зокрема Закону від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) (далі – Закон № 400/97-ВР (400/97-ВР) ) та Закону від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі – Закон № 1058-IV (1058-15) ), Управління ПФУ просило суд стягнути з відповідача зазначені суми.

Господарський суд Київської області постановою від 6 березня 2006 року позов задовольнив.

Київський міжобласний апеляційний господарський суд постановою від 15 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2007 року, рішення суду першої інстанції скасував, у позові відмовив.

У скарзі до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами Управління ПФУ, пославшись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, просило ухвалені у справі судові рішення скасувати, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що Вищий господарський суд України при вирішенні 28 вересня 2004 року справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетра" по-іншому застосував статтю 7 Закону України від 27 лютого 1991 року № 791а-XII "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі – Закон № 791а-XII (791а-12) ).

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга Управління ПФУ підлягає задоволенню з таких підстав.

У доданій до скарги зазначеній постанові Вищого господарського суду України викладено висновок про те, що положення статті 7 Закону № 791а-XII (про звільнення від оподаткування) не можна поширювати на операції ТОВ "Тетра" з купівлі-продажу валют, оскільки вони є окремими господарськими операціями, а не видом підприємницької діяльності.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов протилежного висновку, а саме: ТОВ на підставі статті 7 Закону № 791а-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було звільнено від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валюти.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із наведеного нижче.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону № 791а-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, об’єднання, організації, колгоспи, радгоспи, розташовані у зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю, звільнялися від оподаткування, крім платежів і відрахувань до місцевих бюджетів. Для них Кабінетом Міністрів України встановлювалися пільгові умови фінансування, гарантоване матеріально-технічне забезпечення.

У статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески визначено як кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше, а також як кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Як передбачено його ж статтею 5, він регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим нормативно-правовим актом визначаються, зокрема: принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення, сплати таких внесків і стягнення заборгованості за ними.

Відповідно до статті 18 Закону № 1058-IV страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України у порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що становить систему оподаткування; на ці внески не поширюється податкове законодавство, а інше не може встановлювати пільги з нарахування і сплати таких внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, порядок справляння та пільги зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом № 400/97-ВР (400/97-ВР) , яким, як і Законом № 1058-IV (1058-15) , не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати цього збору з операцій купівлі-продажу валюти.

Таким чином, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування не входить до системи оподаткування, на нього не поширюється податкове законодавство, а інше не передбачає пільги з нарахування та сплати цього збору або звільнення від його сплати.

Враховуючи те, що обставини справи було встановлено повно і правильно, але судами апеляційної та касаційної інстанцій застосовано матеріальний закон, який на спірні правовідносини не поширюється, що призвело до скасування правильного рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241– 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Управління Пенсійного фонду України в Іванківському районі Київської області задовольнити.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15 червня 2006 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs1480566) від 4 грудня 2007 року скасувати, постанову Господарського суду Київської області від 6 березня 2006 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.