822/358/15 Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначається грошове зобов`язання з податку на додану вартість - 15.10.2019 Прийняття

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Влад" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.02.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.10.2015 у справі за позовом Приватного підприємства "Влад" до Славутської об`єднаної державної податкової інспекції в Хмельницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Влад" подало до суду позов, в якому просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.06.2011 № 0000421502 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 29 296,00 грн за основним платежем та в сумі 1 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що господарські операції фактично вчинені, підтверджуються первинними документами, зокрема податковою накладною, які відповідають вимогам закону. Товари позивачем оприбутковувались. Несплата постачальником податкових зобов`язань не впливає на податковий кредит покупця. Постачальник був зареєстрований в Єдиному реєстрі як юридична особа та мав свідоцтво платника податку на додану вартість.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 23.11.2011 відмовив у задоволенні позову.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12.04.2012 залишив без змін постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.11.2011.

Вищий адміністративний суд України постановою від 14.01.2015 скасував постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.11.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що умовами реалізації права платника податку на додану вартість на податковий кредит є факт придбання товарів та послуг з метою використання в господарській діяльності та документальне підтвердження факту понесення витрат на придбання. Наслідки в податковому обліку створюють реально вчинені господарські операції. Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої вигоди мають ґрунтуватися на сукупності доказів. Факт відсутності документів, які б свідчили про транспортування товару не є беззаперечним свідченням безтоварності господарських операцій, оскільки такі документи призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей. З метою дослідження фактичного вчинення господарських операцій слід досліджувати умови договорів та всі первинні документи. Факт відсутності здійснення господарських операцій може підтверджуватися неможливістю реального здійснення операцій з урахуванням часу, місяця знаходження майна та його обсягу. Добросовісний платник податків не може нести відповідальність за неправомірні дії постачальників товару чи зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 26.02.2015 відмовив в задоволенні позову.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.10.2015 залишив без змін постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.02.2015.

Приватне підприємство "Влад" подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що суди порушили норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивач надав суду усі первинні документи, що вказують на незаконність дій відповідача, проте суди попередніх інстанцій належної оцінки їм не надали. Суди залишили поза увагою, що відповідач не наділений повноваженням визнавати правочин таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, або таким, що укладений з метою приховування податків.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10.11.2015 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд ухвалою від 11.10.2019 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 15.10.2019.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.

Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 15.06.2011 № 0000421502 грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 29 296,00 грн за основним платежем та в сумі 1 грн за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті від 27.05.2011 № 281/15/213 документальної позапланової невиїзної перевірки, про порушення вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 200 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні за січень 2011 року до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Практик 2010 Про" за договором від 04.01.2011 № 04/01-11, на підставі накладної від 04.01.2011 № 114, реальність яких не підтверджена.

Реальне вчинення господарських операцій контролюючий орган поставив під сумнів з огляду на те, що позивач не надав до перевірки товарно-транспортні накладні, якими б було підтверджено факт перевезення товару. В акті перевірки ТОВ "Практик 2010 Про" від 28.04.2011 № 56/23-1/37126508 зазначено, що це підприємство не знаходиться за своєю адресою, в нього відсутні умови та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності, за січень та лютий 2011 року підприємство не подало податкові декларації з податку на додану вартість, в яких би задекларувало податкові зобов`язання.

Суди попередніх інстанцій також установили, що Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 13.02.2013 у справі № 2270/6437/12 відмовив ПП "Влад" у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.01.2012 № 0000012301 про визначення податку на прибуток підприємств в сумі 25371 грн через завищення позивачем валових витрат, сформованих за договором від 04.01.2011 № 04/01-11, укладеним з ТОВ "Практик 2010 Про". В цій постанові суд установив, що операції позивача, за якими виписана накладна від 04.01.2011 № 114, не підтверджені з огляду на неможливість транспортування установленої судом кількості товару одним автомобілем.

Аналіз пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, з урахуванням частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов`язково підтверджений податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що наявність законодавчо визначених умов для формування податкового кредиту є обов`язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо господарські операції між платниками податків, які значяться як покупець та постачальник, не мали реального характеру, а первинні документи не відповідають дійсності.

Відповідно до вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) у справі про протиправність рішення суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту частини першої статті 71 цього Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення.

Суди дослідили зазначені контролюючим органом аргументи щодо нереального вчинення між позивачем та ТОВ "Практик 2010 Про" господарських операцій з поставки товару та надали оцінку наданим позивачем первинним документам у сукупності з іншими доказами Такі первинні документи суди оцінили як такі, що не підтверджують реальне вчинення господарських операцій. Суди у сукупності із зазначеним врахували, що контрагент позивача не формував податкового зобов`язання за виданою податковою накладною, а також те, що Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 13.02.2013 у справі № 2270/6437/12 відмовив ПП "Влад" у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.01.2012 № 0000012301 про визначення податку на прибуток підприємств в сумі 25371 грн через завищення позивачем валових витрат, сформованих за договором від 04.01.2011 № 04/01-11, укладеним з ТОВ "Практик 2010 Про".

Суд касаційної інстанції, з огляду на положення статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права і не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до встановлених цими судами на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів обставин.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не допустили неправильного їх застосування. Доводи позивача, наведені в касаційній скарзі, є такими, що не спростовують правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права до встановлених на підставі безпосередньо досліджених та оцінених судами доказів.